Жителька Демуриного Валентина. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
Чують жителі Демуриного також російські удари по Просяній та Гаврилівці, які розташовані неподалік.
"Страшно жуть. Буває зараз якось тихо. А так воно гухкає всю ніч. Я, наприклад, після онкології й в мене і так нервова система порушена, а тут така обстановка, що я ночами не сплю. Мені вже не допомагає нічого", — розповіла Валентина.
Одна з вулиць у Демуриному. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
За словами жінки, протягом двох місяців вони живуть без електроенергії. Оселю взимку опалювали дровами, адже газ у Демуриному також відсутній.
"Два місяці свічки у нас, ліхтарики. У нас дрова, вугілля ще, слава Богу, є поки що. Більше-менш було, коли ще отримували гуманітарку. Зараз немає. Одну воду привозять, і це чоловік сам від себе. Це не те, що там чиєсь: він сам від себе. Ми завжди беремо з запасом, бо буває, що приїжджає, а буває — ні", — сказала жінка.
Будинок, побитий через обстріли Демуриного. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
"Повиїжджали – собак покидали. Їх всіх шкода, і не нагодуєш"
Інший житель Демуриного, Віктор, розказав: через постійні обстріли у селі не працюють магазини, тож місцевим доводиться їздити за продуктами у сусідню Володимирівку. Громадський транспорт у населеному пункті не курсує.
"Їздимо в сусідню Володимирівку скуплятися. Хто мопедом, хто машиною. Воно тут три кілометри, через гору — Володимирівка. Оце найближче до Шахтарського своїм ходом. А якщо наймати, то 1200 гривень. Туди 26 кілометрів — до Шахтарського", — розповів він.
Житель Демуриного Віктор. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
За словами чоловіка, з осені не працює й місцева залізниця. Через це Віктор втратив роботу.
"Я майже 30 років на залізниці працював, і все закрилося. Мідь покрали, поїзди не ходять, ніде нічого. Я був монтером колії. Весь час тут працював і на виїзди їздив. А тепер мені в травні на пенсію — вже 60 років", — сказав чоловік.
Центр Демуриного, який був зруйнований російськими ударами. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
Наразі у селі залишаються мало людей. Ті, хто продовжує жити у Демуриному, — підгодовують собак, яких полишили їхні господарі під час евакуації.
"Повиїжджали – собак покидали. Їх всіх шкода, і не нагодуєш. Зерна купуємо хоч потроху. Ото таке", — зазначив він.
Собаки, яких покинули у прифронтовому Демуриному. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
Сам Віктор поки не планує виїжджати, розказав він нашим кореспондентам.
"Можна сказати, що не живемо, а існуємо"
Лишаються у прифронтовому Демуриному також Ілона та Григорій. За словами подружжя, через один з обстрілів, що стався два місяці тому, поблизу їхнього будинку досі лежить частина російського ФАБу. Били по населеному пункту також "шахедами".
"Раніше лупили по хатах, зараз повз пролітають. Вибухи як були — одне вікно вибито, все порозбивано. Можна сказати: не живемо, а існуємо. Я на завтра, наприклад, нічого не планую. Тому що страшно. Одним днем живемо", — розказало подружжя.
Жителі Демуриного Ілона та Григорій. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
Раніше Григорій працював охоронцем у школі в сусідньому селі, а Ілона — у місцевому дитсадку. У грудні подружжя звільнили, тож, за словами чоловіка, доходів в них наразі немає.
"З роботи звільнилися з 20-го грудня. Ну, не звільнилися, а просто сказали, що тут прифронтова зона… Доходів нема. Старший син воює, менший у Польщі. До війни він там уже був і громадянство прийняв. Дочка виїхала в Миколаїв у 2023 році. З дітьми. А що тут? Їй тут ловити нічого", — розказали чоловік з жінкою.
Частина російського ФАБу на городі поблизу будинку Ілони та Григорія. Суспільне Дніпро/Даниїл Ніколаєнко
За словами подружжя, їхня донька постійно зве їх до себе у Миколаїв, втім, вони не хочуть залишати своє господарство.
"Куди нам трактори, лафети, куди ми це все кинемо? Продавати — воно ж теж нікому не потрібно. За двір вийшли — все, бомжі. Поки нічого ми не збираємося. Чекаємо кращого кінця. Сподіваємося на краще", — розповіли Ілона та Григорій.
