За інформацією: Суспільне Чернівці.
Стопкадр з фільму «І в звуках памʼять відгукнеться». Надали організатори Миколайчук OPEN
Уявляєте? Тут Настуня і в "Роксолані" Настуня. Це ім'я таке знакове для мене. І, власне, через декілька днів ми вже на знімальному майданчику. І це було незабутньо абсолютно. Село на Полтавщині, мої батьки навіть знімались в епізоді.
Ольга Сумська у фільмі «Роксолана». Facebook/ Ольга Сумська
Але так вийшло, що на прем'єру потім я не потрапила — мене не відпустив мій педагог. Була репетиція перед іспитами. Тож для мене це буде колосальна подія, тому що я вперше побачу фільм на екрані таким, який був тоді, яким його створив Тимофій Васильович разом з командою.
– Хто сприяв тому, щоб фільм знову побачили?
– Щиро вдячна, по-перше, команді Миколайчук OPEN, нашому генеральному продюсеру Олексі Гладушевському, який мені зателефонував місяць тому і каже: "Олю, така подія, ми знайшли фільм за сценарієм Івана Миколайчука "І в звуках пам'ять відгукнеться".
Я кажу: "Та ви що! Ну, це, я не знаю, це небеса нас почули".
Вони і знайшли кошторис для реставрації. Це доволі коштовний бюджет, десь 80 тисяч гривень коштує, аби реставрувати ту чи іншу картину. Дивлячись, який обсяг, якщо це декілька серій або фільм більше двох годин.
Стопкадр з фільму «І в звуках памʼять відгукнеться», 1986 рік. Надали організатори Миколайчук OPEN
А скільки ще стрічок лежать на полицях Держкіно, студії Довженка, я можу собі тільки уявити. Прийшов час нашого фільму і, мені здається, що навіть в назві "І в звуках пам'ять відгукнеться" закладений сенс. Ця пам'ять відгукнулась сьогодні сторицею, і це велике щастя для нас, акторів, які брали участь в цьому кінопроцесі та створенні цього фільму.
– Крім Полтавщини цей фільм знімали у Києві і навіть у Празі. Яким цей досвід був для вас?
– Роль невеличка, але вона знакова, тому що це перше кохання і воно завжди в душі героя. Можна сказати, не обійшлося без пікантних сцен, які запропонували автори сценарію Іван Миколайчук та Іван Драч, коли мені треба було оголеною плисти річкою і потім виходити на берег і помічати в кущах молодого Лисенка, який спостерігав за цією прекрасною картиною, який вже був закоханий.
Я пручалась, не хотіла зніматися оголеною на той час. Хоча тоді мені було 18 років. І є що показати, є що описати, так би мовити, звеличити оспіваний такий образ. І знову ж таки режисери того часу вміли знімати такі сцени. Вони були виправдані спершу за сценарієм, вони були естетичні, і це було дійсно вишукано, поетично і красиво.
Стопкадр з фільму «І в звуках памʼять відгукнеться». Надали організатори Миколайчук OPEN
Я погодилась з однією умовою: на знімальному майданчику має бути тільки режисер-постановник, оператор і гример. Знімальний майданчик — це село, хатки та дерева. Мотор, камера, почали. Я пливу річкою, виходжу на берег, повертаюсь, в кущах бачу Лисенка, говорю йому: "А що ж я тепер мамі скажу?"
А на деревах купа хлопчаків сільських, які аплодують мені. Тимофій Васильович в шоці, він був розлючений, каже, чому асистенти не прослідкували.
— Це було з першого дублю?
— З першого дублю. Вони залізли на ці дерева і чекали. Тихенько, якимось чином, як ті горобчики порозсідалися на деревах і спостерігали таку карту. Ну, уявіть собі: оголена молода акторка пливе річкою. Коли вони ще таке побачать?
І Тимофій Васильович гучно сказав, раніше режисери ходили з гучномовцями: "Другого дублю не буде! Дякуємо".
Стопкадр з фільму «І в звуках памʼять відгукнеться», 1986 рік. Надали організатори Миколайчук OPEN
Отже, це був і загальний план, і середньо-крупний, цього було достатньо. Тому що на другий дубль я не знаю, як би погодилася.
Це було незабутньо та дуже кумедно. І я згадую цей епізод, як один з найяскравіших у період зйомок.
— Який був масштаб масовки та костюмів?
— Величезна купа масовки, яку треба було одягнути в українські строї. Звертались до музеїв місцевих і це були справжні сорочки з льону, з конопель, кропиви та гердани. Я просто мліла від цієї краси, від цієї естетики. Я можу сказати вам, що я велика шанувальниця прикрас. Скоріше оберу їх, аніж діаманти. І мені це личить, і я почуваюся окриленою саме в наших прикрасах. І популяризую та колекціоную це з тих часів: вишиванки, гердани, намиста, дукачі.
Ольга Сумська. Facebook/ Ольга Сумська
— Який загальний стаж служіння на сцені?
— 140 років, якщо скласти наш загальний акторський склад, стаж роботи на сцені — це мистецтво моїх тата і мами, сестри та мій. Це виходить понад 140 років. І що ж — я не дивилась, я всотувала все це. Те, що я бачила в ролях моїх батьків, — це неймовірна любов і джерело всього українського.
Ольга Сумська разом з батьками. Facebook/ Ольга Сумська
Тато, коли вперше зіграв Енея, це був найславетніший, найвідоміший на той час Еней в Україні в Запорізькому театрі імені Магара. Перша постановка з живим оркестром, це колосально. Якраз ці костюми, які я бачила на сцені, той матеріал, який він виховував, цю любов і цю шану та тремтливе ставлення до українського формату в будь-якому обсязі.
Батько Ольги Сумської в ролі Енея. Facebook/ Ольга Сумська
— Як ви думаєте, чому саме зараз ми повертаємось до цих фільмів?
— На жаль, цей час промайнув дуже швидко і чомусь саме зараз прийшов час для цих фільмів. Ну, скажімо, років п'ять, як ми про них говоримо, ми їх повертаємо з того часу. І чому ці роки пройшли і ніхто не спромігся знайти ту чи іншу стрічку, популяризувати, адже це дійсно дуже глибокий матеріал та змістовний, який має свої сенси і свою ідеологію та українську популяризацію.
Так відбувається, тому що почали знімати інший формат, запрошувати інших акторів з копродукції, щоб заробити. Більше заробити, ніж більше подарувати глядачеві. І донести, скажімо, ось цю любов до українського та популяризацію.
— Чому українським акторам не давали головних ролей, яких вони заслуговували?
— Це дуже важлива тема, адже ми втратили дуже багато років і на цих фільмах, серіалах, де головні ролі грали наші колеги з-за поребрика. Ми сиділи в кутку та задовільнялись другорядними ролями. На жаль, мріяли про перші ролі, але їх грали ці актори. Шкода, бо якщо взяти масштабно, у той час грали акторки не українського походження.
Ми можемо пригадати багато прикладів саме в українському кіно і вони мали на це право, як зовнішньо, так і внутрішньо. І це було б органічно — вплести саме українську красу, оспівувати її в українському кіно, і як українською це гарно було оспівувано.
Ольга Сумська. Facebook/ Ольга Сумська
— Один із ваших фільмів — "Голос трави". Його можна знайти в інтернеті, але навіть там — субтитри російською мовою.
— Я хочу зауважити, що "Голос трави" якраз на цій платформі, де російськомовні субтитри. На жаль, хто це робить, ми просто можемо здогадуватися і зробити україномовні і англомовні субтитри хотілося б саме сьогодні, тому що фільм "Голос трави, безумовно, є кіноподією того часу.
Ольга Сумська у фільмі «Голос трави». Facebook/ Ольга Сумська
— Як для себе поділяєте, що із радянського спадку вважати класикою, а що — загрозою, коли нам насаджували певні штампи, які до сих пір залишаються?
Дуже важливу тему підіймаємо, адже найвпливовіший вид мистецтва – це кінематограф. Він закладає певний фундамент в душах людей. Це має ідеологічний та колосальний вплив. І туди можна закласти будь-яку ідеологію і вона буде впливати на різні покоління. Все залежить від саме того покоління, яке ініціює той чи інший процес, ті сценарії, які затверджуються, керівники, які просувають той чи інший сценарій.
І повірте, скільки я зустрічала режисерів, вони писали геніальні сценарії, які лежать в столі по цей день і які мають право на існування. І, можливо, колись прийде цей час. Зараз все залежить від продюсерів. Настав час домінанти саме продюсерів.
"Роксолану" знімали, скажімо, 26 серій, на той час кошторис був 400 тисяч доларів на весь кінопроцес. Це копійки. Ми просто героїчно втілили тоді цей серіал в життя якимось дивним чином на зламі змін валюти.
Ми підписували свої угоди, ще коли були купони. Потім перехід до гривні і все. Ми втратили та отримали копійки. Про це не думали, адже натомість ми отримали найголовніше — любов глядачів.
І тому це меншовартість, про яку сьогодні всі говорять. Так, це було на часі тоді, це дуже прикро, що режисер, як домінант всього, який мав класний сценарій, не міг його втілити. Тому що не було можливості, його не чули, тому що це зв'язки. Сьогодні ці талановиті, надзвичайно цікаві сценарії непримітивні, а виходять ті, у кого є зв'язки.
Ольга Сумська у фільмі «Роксолана». Відкриті джерела
— Що ви, як акторка кіно і театру, проживаєте в професійному плані під час повномасштабної війни?
— Я іноді дивлюсь на свій графік і шаленію, бо не даю собі вихідних та боюсь щось пропустити. Якщо не доїдемо, скажімо, в деякі міста, де нас чекають, тому що люди пишуть: "А будете у нас?" Ось зараз якраз приїхали з Одещини, куди складно потрапити. Їздили у Харків, Запоріжжя та Дніпро.
Я звертаюсь до глядачів і прошу задонатити зараз на Харківський напрямок для хлопців. І це дієвіше, ніж, скажімо, раніше ми розміщували збір у себе на сторінках. Зараз просто жах, люди не реагують. А сьогодні ми можемо зібрати певну суму.
— Такий графік говорить про те, що кількість проєктів та, можливо, кількість гонорарів достатня?
— Це не ті гонорари, про які йдеться, ми ж багато відраховуємо і, власне, це просто ти енергетично, постійно єдиний з глядачами, ти на вістрі події, спілкуєшся. І те слово, і ті обійми, які ти подаруєш своїм глядачам.
Люди купують квитки, вони дарують квіти. І це дуже цінно, вони хочуть побачити свого кумира, потім поспілкуватися. Я не розумію тих людей, тих акторів, які сідають в автівку і їдуть.
Я завжди після вистави фотографуюсь, спілкуюся, обіймаюсь, тому що це для мене такі дуже важливі моменти. Вони чекають цього, і, зокрема, переселенці, які втратили все. Їх дуже багато сьогодні — і в Чернівцях також. Я після вистави зустрічаю цих людей, які приїхали з Донецька і Луганська, уявіть собі.
Ольга Сумська на фестивалі Миколайчук OPEN. facebook / Ольга Сумська
— Під час повномасштабної війни жодне ваше інтерв'ю не обійшлося без запитання про вашу доньку, яка живе в Росії. Ви висловили свою позицію, наскільки це великий материнський біль для вас. Однак, яку ви на собі відчуваєте соціальну відповідальність, відповідаючи на такі питання, — що ви протранслюєте і які люди підуть за вами?
— На жаль, якби хоча б якось я могла повпливати. Так склалося життя: вона дружина, вона мати, вона поїхала туди 14 років тому. Вона обрала школу батька. Можливо, це було вирішальним, саме те, що батько навчався там і це хороша школа, що є однією з найкращих акторських шкіл — Щукінське училище.
Вона дуже хотіла там навчатися, хоча її брали й тут. Вона могла б тут будувати свою кар'єру, але захотіла навчатись там. Ну, а потім вона вийшла заміж, народила дітей. Я прийшла вже певний час страшного осуду і це найболючіші струни моєї душі, які зачіпаємо.
І це мій біль, але з іншого боку це біль тисяч людей, родичі яких там, і вони теж спілкуються і не можуть дати ради.
Я не знаю, як далі, така прірва страшна між нами, це страшна ненависть, яка буде на декілька поколінь. І як з цим жити далі? Ну, такі думки у мене щохвилини. Не знаю, коли ми побачимось, але розумію, що можна побачитись десь на нейтральній території, але навіть іноді боюсь. Тому що потім розлучатися і знову від розуміння того, що це все глухий кут.
Ольга Сумська разом із дочкою. Facebook/ Ольга Сумська Знаєте, коли йдеш вулицями Чернівців, насолоджуєшся цими кав'ярнями. І коли ти потрапляєш до Одеси і над тобою летять шахеди. Сидиш в такому стані і телефонує донька, вона переживає, вона плаче, вона страшенно переживає за нас, звісно.
— На правах музи фестивалю – в чому ви бачите феномен Івана Миколайчука?
— Миколайчук би пишався, що у нас сьогодні є такий фестиваль. Як він любив Україну, як він любив кожне слово, кожну пісню, яка це фактура. От Господь створив це обличчя, ці очі неймовірні. І коли ти дивишся — в цих очах вся Україна. Таке співпадіння всього.
Таких неймовірних красивих людей ми бачили на екрані. І сьогодні іменами цих людей ми називаємо фестивалі. Тому, що це наша Україна, це наша історія. І Іван Миколайчук — це легенда, яку ми обожнюємо.
Ольга Сумська на «Миколайчук OPEN» у Чернівцях. Ольга Сумська/FacebookКоли я вперше побачила Івана Миколайчука на пробах, мені було 14 років. Я пробувалася на якесь українське кіно, де режисером був Савченко. Мене тоді не затвердили, взяли московську артистку. Іван мене побачив у гримерній, звертув увагу на мою зовнішність, сказав: "Українка, оченятка. Мала, віри в себе!" Він це сказав, ніби, мені прямо в душу. Ці слова я пронесла усе життя.
Ми дякуємо Миколайчуку за той доробок, який він нам подарував та передав. Так хочеться побачити, які б він фільми ще зняв, якби Господь дав йому ще роки життя. Дуже хотілося б побачити. І я знаю, що це було б круте українське кіно. Такий фестиваль мав би народитися. І ось він народився саме в Чернівцях. І це так чудово — на рідній землі Івана Миколайчука.
Ольга Сумська з Михайлом Грицюком в садибі-музеї у Чорториї. Ольга Сумська/Facebook
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
