За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Молода спаржа. Суспільне Тернопіль
"Вибираємо найкращі пагони, які готові до споживання. Але залишаємо, щоби корінці укріплювалися і до них був доступ повітря. Бур’яни висапуємо, спаржу обробляємо вручну".
Наталія Галицька зрізає спаржу. Суспільне Тернопіль
"Зрізаємо спаржу під кутом і бажано в землі. Її висота повинна бути 20-25 сантиметрів, не вище. Тому що потім знизу вона дерев’яніє і не має відповідного смаку. А зараз, коли свіженька, для приготування легко можна забрати шкірочку. Пагони соковиті, як молоденький горошок".
Молоді пагони спаржі. Суспільне Тернопіль
Спаржу збирають щодня:
"Збираємо в 5-ій годині ранку, бажано чимшвидше, поки ще сонце не зійшло. Щодня є до 10 кілограмів, але, думаю, вона буде давати більше, тому що ще молоденька".
Перший урожай спаржі на городі Наталії Галицької. Суспільне Тернопіль
Ця рослина на одному місці росте 25-30 років:
"У нас урожай перший рік. Ми ще свій досвід будемо вдосконалювати, щоб зрозуміти, як вона буде рости і який урожай буде давати. Поливу поки що не потребує. Ця земля відпочивала кілька років. Перед тим, як садити, тут нічого не росло. Поки що нічим не удобрюємо, обробляємо вручну, сапою", — розповіла жінка.
Спаржа у корзині. Суспільне Тернопіль
"Смакові якості і сам урожай сильно залежить від ґрунту, саме від чорнозему. Вона не бути рости на суглинку".
Спаржу зв’язують у пучки. Суспільне Тернопіль
Розпочинали з чотирьох рядів:
"Вони були перші, експериментальні. Ми гадали, приживеться вона, чи ні. Чекали від осені до наступної весни. А потім зрозуміли, що вона прижилася, бо дала перший гарний урожай. До того було дуже непросто. Цей ґрунт їй підходить, тому посадили на своєму городі 27 сотих. Потім ще сусіди віддали нам город в оренду, і маємо вже два городи. Потім ще два наступні теж, бо людей там нема. Зможемо тепер мати гектар", — говорить Наталія Галицька.
Насіння спаржі. Суспільне Тернопіль
Раніше спаржу садили із купленого насіння. Зараз збирають своє.
Спаржа, яка зійшла з насіння. Суспільне Тернопіль
"Минулої осені посіяли вже своє насіннячко. Такі маленькі свічечки виросли в нас. Вони стануть більшими. Восени з цієї щіточки, з цих паростків, виростуть інші пагони, які зможемо розсаджувати".
Город, на якому посіяли спаржу. Суспільне Тернопіль
Після того, як Наталя зрізала достиглу спаржу, охолоджує її та формує в пучки.
Спаржу замочують у воді. Суспільне Тернопіль
"Ми охолоджуємо її в крижаній воді. Далі зрізаємо кінчик, щоб вона була чистенькою і мала свіжий корінчик. Її бажано потримати хвилин десять у такій воді, можна в проточній, це ще ліпше. Але в нас є своя криниця, дуже глибока. Зважуємо, порція триста грамів. Формуємо й виходить красивий пучечок", — зазначила підприємиця.
Наталія Галицька замочує спаржу у воді. Суспільне Тернопіль
Спаржу, яка не йде на продаж, Наталя засушує.
Спаржа, порізана на кусочки. Суспільне Тернопіль
"Маємо такий лайфхак. Ріжемо її на шматочки і ставимо в сітки. Сушимо на закритому просторі, під дахом, природнім способом. І така смакота зимою, суп, крем-суп. Особливо дітки їх полюбляють".
Сітка під стріхою, де сушать спаржу. Суспільне Тернопіль
Продають спаржу як у Теребовлі, так і в Тернополі. Орієнтуються на ринкові ціни.
Наталія Галицька, підприємиця. Суспільне Тернопіль
"Клієнтів підшукуємо, тому що спаржа — продукт новий. Найцікавіше те, що люди ще звикають. Молоде покоління, котре народилося в 90-ті, швидко працює з інтернетом, знає, що спаржа корисна і, найголовніше, вона швидко готується".
Наталія Галицька на городі зі спаржею. Суспільне Тернопіль
Будинок, біля якого Наталя вирощує спаржу, побудував її прадідусь в 1957 році. Жінка завжди хотіла повернутися до родинної хати й займатися господарством. Переїхала в Глещаву за пів року до повномасштабної війни.
Біля родинної хати в селі Глещава. Суспільне Тернопіль
"Моя бабуся дуже любила той холодок. Коли я була маленькою, він ріс біля хати, і вона казала, що колись пани це їли. Я малою думала: "Та воно ж таке колюче, як його їсти?" А минуло багато часу, бабуся померла, і там, де вона похована, просто біля неї виріс кущ холодку, кущ спаржі. Думаю, що це якийсь знак від неї.
Я завжди хотіла займатися чимось корисним на своїй землі, вдома. І от спаржа, яку колись пани їли, тепер росте на Панській, 12. Мені здається, що це непоганий приклад — повернутися в село, де були твої предки. Ця земля дає мені силу, енергію, ти просто відроджуєшся".
