За інформацією: Суспільне Вінниця.
Двійнята Катерини Глухенької у пологовому будинку Маріуполя. Суспільне Вінниця
Зараз двійнятам Аліні та Алісі по 2 роки й 4 місяці.
"Мої дівчатка — бешкетники, народилися у Маріуполі у пологовому 23 січня 2022 року. Це були передчасні пологи зі складнощами: в Аліси була сильна інфекція, кровотечі шлуночка. Також дівчатка були дуже малі й важили мало. Сказали, що виписати не можуть, поки не побачать, що вони набирають вагу і самі можуть їсти. Якраз через місяць 24 лютого 2022 у нас був план, що нас випишуть", — згадує Катерина Глухенька.
Катерина Глухенька, яка евакуювалася разом із дітьми на Вінниччину. Суспільне Вінниця
4 лютого 2024 року Катерина Глухенька планувала повертатися з ними додому — в Урзуф. Коли ФР пішла на Маріуполь, вирішила залишитися з донечками у пологовому. Думала, що там вони будуть у безпеці. Втім, 9 березня 2022 росіяни скинули на пологовий авіабомбу.
"Ми з мамами сиділи розмовляли і в цей момент все летить — був шок. Я впала на підлогу, а там скло. Встала і одразу побігла до дівчат — впала, зламала руку. Схопила дівчат, сказали бігти у підвал. Там — хаос, матусі вагітні, які починають народжувати. В Аліни від скла порізався носик. Малі були закутані у ковдри, а лікар дитячий каже, чого вся ковдра у крові. Давай розмотувати і бачить, що все ціле. А звідки кров… Потім зрозуміла, що це моя кров від скла".
Двійнята Аліна та Аліса. Суспільне Вінниця
Оскільки будівлю пологового росіяни зруйнували вщент, кілька днів Катерина з двійнею провела в іншому корпусі лікарні.
"Коли ми вийшли, я побачила величезну яму. Машини горять. Були дерева, яких просто не стало. Все розлетілося. будівлю перекосило, вікна вибило…"
Потім жінку і ще двох матусь із малюками поліцейські відвезли у відносно тихий — Кальміуський район Маріуполя. Поки їхали жахнулася, на що росіяни перетворили місто на березі Азовського моря України.
Їду, дивлюся — будівлі половини немає, все вилетіло, дорога нерівна. Чую хлопці кажуть: "Блін, засіяно трупами…". Чутно,що там "летить"… Боялися, щоб у нас не поцілили, хоча тоді територія була ще наша.
Двійнята Аліна та Аліса. Суспільне Вінниця
Катерину Глухеньку разом із доньками прихистила у будинку молитви багатодітна родина. Згодом росіяни дійшли і туди. Жінка згадує, як двійню не було чим годувати.
"Почали танки їздити поруч, постійно було чутно прильоти. У дворі часто були прильоти, з їжею було проблемно. Дивлюся: баночка, а там одна ложка суміші. Одна жінка пропоронувала протерміновану манку. Я боялася вбити своїх дітей, їм потрібна була суміш… Думала, не переживу, якщо побачу, як вони помиратимуть з голоду. Сталося чудо — прийшов Сергій з будинку молитви і приніс великий сміттєвий пакет. Відкриваю, а там суміші різні. Запитала, де взяв. А він каже: "На вулиці підходить чоловік і каже, як чув, що треба суміш. Дав і пішов".
Жінку хотіли вивезти з дітьми в Росію. Відмовилася, бо мала за будь-яку ціну повернутися додому — в Урзуф, який тоді вже був під окупацією РФ. Вдома на неї з сестричками чекала старша донька Софійка й батьки.
"Коли ми приїхали, побачила біля нашого двору машину з буквою "Z". Я вийшла йду і думаю: "Вб'ють, чи ні… Головне, що я вдома". Пощастило, нас не чіпали. Зайшла у будинок і закричала: "Соня, бабуся".
Старша донька Катерини Глухенької — Софія. Суспільне Вінниця
Вибратися з оточеного Маріуполя, пройти фільтрацію у Мангуші, дістатися Урзуфа, а потім Запоріжжя, Дніпра Вінниці Катерині з немовлятами на руках допомогли небайдужі люди. Щойно приїхали на Вінниччину, родичці, в якої оселилися, зателефонував чоловік Каті — з полону.
"Запитав з приводу мене і дівчаток. А вона йому: "Діма, вони всі тут. Всі". Думав, що втратив нас. Як ми вибралися, він не розумів… Був такий щасливий, що ми живі і вдома…". Декілька разів дзвонив, поки не перевели їх у барак. Я не знала, що він там… Побачила його у списку пораненинх в Оленівці.
Катерина Глухенька разом із доньками. Суспільне Вінниця
Чоловік Катерини — боєць полку "Азов", пережив оточення, блокаду "Азовсталі", полон і теракт в Оленівській в'язниці. У вересні 2022 року його обміняли.
"Я кричала не своїм криком, бо діти спали… Як побачила його: такий худий, лисий…. Це стільки емоцій, це таке щастя… Думала, що після полону він більше не служитиме, але сказав, що має бути серед хлопців і дочекатися побратимів. Що не хоче їх підвести, має допомогти. Кажу, що я сама з 3 дітьми. А він мені: "Ти впораєшся". Це його вибір. Жіноча доля — підтримати свого чоловіка".
Поки чоловік на війні, Катя з дівчатами чекають на нього вдома.
