Фото: Суспільне Чернівці
Побратими 23-річного етнічного румуна Павла Каланчі приїхали на могилу бійця, щоб віддати шану на річницю його загибелі. Павло загинув торік у листопаді на Луганщині – намагався допомогти іншій групі дати бій російській армії. Побратими згадують Павла, як військового, який завжди першим йшов у бій, попри те, що не мав бойового досвіду до повномасштабного вторгнення. Суспільне Чернівці ділиться спогадами близьких та побратимів про Павла.
Обіцяв родині, що повернеться
Павлу Каланчі було 23 роки. Він служив кулеметником у штурмовій бригаді. Про те, що вирішив долучитися до війська, батькам одразу не сказав. Вже перебуваючи у військовій частині подзвонив батьку й розповів, яких речей потребує. Також звелів доглядати город й займатися повсякденними справами, а сам обіцяв повернутися.
"Він вважав себе румуном, але захищав Україну. Сказав, що не хоче, щоб під нашими вікнами бігали чужі люди. Щоб брати й сестри жили у спокої: спали у ліжку, а не у підвалах. Завжди стояв за Батьківщину", – розповідають Георгій та Лілія Каланча.
Павло разом із побратимом. Джерело: Анастасія Чорней
Мріяв збудувати власний дім
Після школи Павло опанував професію на реставратора та працював в Україні й за кордоном. Вчитель Павла Олексій Романюк каже, чоловік постійно підтримував з ним зв'язок: ділився своїми здобутками та планами на майбутнє. Зокрема, ще за кордоном у Павла виникла ідея збудувати власний дім.
"Він найняв проєктанта, який допоміг зробити проєкт. Коли почалася війна, він приїхав додому й пішов до ЗСУ. Як був у відпустці, поділився зі мною кресленнями та проєктом на будівництво. Я обіцяв йому, що, коли все завершиться, то підказуватиму йому, що можу", – розповідає Олексій.
Павло постійно розповідав вчителю про своє перебування на фронті та надсилав світлини з передової.
"Вони останні виходили з Лисичанська. Рація хрипіла й вони не знали, чи їх кличуть й чи можна вже відходити. Через поле вони відходили з боєм. Надсилав світлини, як скидали прапор агресора у Лимані. Також, як вони катаються на гойдалках, як малі діти".
Олексій дізнався про смерть колишнього учня 11 листопада.
Павло Каланча брав участь у звільненні Лиману. Джерело: Анастасія Чорней
Одним з перших йшов у бій
Павло не проходив строкову службу, тому бойового досвіду не мав. Збирати й розбирати автомат вчився в автомобілі, коли їхав на своє перше бойове завдання, пригадує побратим бійця Дмитро. Згодом Павло став кулеметником. Попри те, що під час штурмів кулеметники – одна з основних цілей ворога, військовий завжди йшов у бій одним з перших.
"Кулемет – важче озброєння, ніж звичайний автомат, тому це завжди більший ризик для бійця та першочергова ціль для ворога. Але Павло ніколи не відступав й під час будь-якого штурму одним з перших йшов у бій", – розповідає Дмитро.
Фото: Суспільне Чернівці
Фото: Суспільне Чернівці
У день своєї загибелі Павло не мав бойових завдань, але одна зі штурмових груп поблизу потребувала допомоги, й група бійця рушила до них. Це сталося 8 листопада у селі Білогорівка на Луганщині.
"Було дуже весело слухати, як він спілкується з рідними румунською. Коли говорив українською, то мав яскраво виражений акцент. Я в житті його не бачив сумним. Навіть, коли його хотіли залишити у частині, він просився їхати з нами, щоб не залишатися осторонь. Завжди приймав бій", – розповідає побратим.
Павло Каланча. Джерело: Анастасія Чорней
Фото: Суспільне Чернівці
