За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Олег Зімбалевський. Олег Зімбалевський
Олег Зімбалевський — сержант-менеджер прикордонної комендатури швидкого реагування 79-го прикордонного загону Південного державного регіонального управління Державної прикордонної служби України. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він чотири роки жив у Польщі, працював логістом. Приїхав додому і добровільно прийшов у військкомат. Його мобілізували 16 березня 2022 року. Олег Зімбалевський розповів Суспільному про своє лемківське коріння.
Щороку в другу неділю вересня відзначається День пам’яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини. У 2024 році виповнюється 80 років від початку депортації лемків. Суспільне Тернопіль готує низку матеріалів про тих, хто має лемківське коріння і захищає Україну від російських окупантів. Олег Зімбалевський — герой цього спецпроєкту. Далі його пряма мова.
Про своє лемківське коріння
Мені 31 рік, я родом з міста Монастириська, що в Чортківському районі на Тернопільщині. Починаючи з першого фестивалю "Дзвони Лемківщини", я не пропустив жодного. Закінчив історичний факультет Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Лемківщина була як хобі і, власне, як коріння роду. Я захоплююсь генеалогією, я вивчаю свій родовід, навіть уклав схематичну таблицю свого роду. Дослідив до прадіда мого дідуся, якого переселили. Коли я одружуватимусь, я б хотів на своєму весіллі відтворити лемківські обряди.
Олег Зімбалевський. Олег Зімбалевський
Рідний тато моєї матері переселений із села Щавник Новосончівського повіту, тодішнього Краківського воєводства. Сім'я мого дідуся Милянича Володимира, складалася на той момент з нього, чотирьох сестер, матері і батька. Дві старші сестри були заміжні, їх переселили хвилею раніше. Їх було виселено разом з їхніми сім'ями і чоловіками з села Мілик, і вони потрапили одразу на Тернопільщину, в село Доброводи тодішнього Монастириського району.
Сім'я мого дідуся була переселена в місто Знам'янка Кіровоградської області, там вони жили до осені 1945 року. Переселені вони були у травні. Туди їх завезли товарняком. Вони з собою взяли одну корову, коня, подушки, ковдри, перини, трошки одягу та грошей. Там вони все це виміняли на необхідні речі та продукти, тому що їх підселили до якоїсь місцевої жінки, вона була вдовою, дуже добра насправді була людина, але їм там було важко. Кліматично перебувати було важко, погана якість води була, було некомфортно дуже і навіть хворіли через це. У степовій зоні було дуже складно.
Метрична книжка дідуся Олега Зімбалевського Володимира Милянича. Олег Зімбалевський
Мій дідусь і його старша сестра Стефанія, вони тихенько товарняками їздили сюди на Тернопільщину зі Знам’янки. Нелегально добралися, побачилися з сестрами, переговорили і вирішили всі перебиратися сюди. І вони добиралися десь два тижні через сучасну Молдову, вони дісталися наприкінці осені до станції Потутори, сучасна Бережанщина. Звідти 40 кілометрів пішки, по снігу йшли до села Доброводи.
Що таке лемківська спільнота
Лемківська спільнота — це дуже тісне, дружнє коло людей, дуже тісне і дружнє. У них є, на жаль, спільна риса — біль по втраті Батьківщини. Це спільнота потужна духовно, потужна культурно. Будь-хто з лемків завжди відкритий допомогти іншому лемку. І це не тільки стосується лемків, а й українців загалом.
Найяскравіший спомин із фестивалю "Дзвони Лемківщини"
Найбільш щемний спомин — це запалення ватри, урочисте запалення ватри. І дуже велика кількість подій пов'язаних саме з ватрою, гарні розмови, дружні бесіди. Ватра — це символ. Поки горить ватра, значить все гаразд. Ще один спомин, коли я вперше почув пісню "Ой, верше, мій верше".
