За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
За тиждень, з 27 січня по 2 лютого 2025 року, Суспільному стало відомо про загибель 25 оборонців з Вінниччини.
Схиляємо голови перед їхньою мужністю та висловлюємо співчуття родинам і близьким. Вічна пам'ять воїнам, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави!
Ігор Герман
Ігор Герман. facebook
Ігор Герман народився 17 листопада 1969 року в Томашполі. Після закінчення школи він пройшов строкову службу в армії, а згодом здобув освіту на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До мобілізації у березні 2022 року Ігор працював у Головному управлінні Державної податкової служби у Вінницькій області.
У лавах ЗСУ він брав участь у бойових діях на донецькому та луганському напрямках. За свою ініціативність та відповідальність військовий отримав звання старшого сержанта та був нагороджений нагрудним знаком "За зразкову службу" та медаллю "Хрест пошани".
Військовий загинув 23 січня у Краматорському районі через ускладнення від запалення легень. Йому було 55 років. У чоловіка залишилися дружина та 14-річна донька.
"Ігор був чуйною та світлою людиною: лагідним до батьків та добрим до всіх, кого зустрічав у своєму житті. Та найбільше тішився нашою донечкою, радів із її успіхів, – розповіла дружина Небесного Воїна Анна. – Сам же володів глибокими знаннями з фізики та математики, вміло складав комп’ютерні програми. Був дуже начитаним та ерудованим, проте понад усе цінував сім’ю та дружбу".
Ігор Довгань
Ігор Довгань. Фото Людмили Довгань
Старший лейтенант Ігор Довгань (1996 року народження) був мешканцем Вороновиці. Дружина Людмила розповіла Суспільному, що її чоловік навчався у другій школі, брав участь у шкільних олімпіадах і спортивних змаганнях. У 2015 році вступив до університету державної фіскальної служби України у місті Ірпіні, де здобув освіту магістра за спеціальністю обліку та аудиту. Також він закінчив військову кафедру та здобув звання офіцера — молодший лейтенант.
З перших днів повномасштабного вторгнення Ігор Довгань вступив до лав ЗСУ 120 Омб ТРО. Обіймав посаду оперативного чергового командного пункту 171 батальйону і згодом отримав звання старшого лейтенанта. Мав псевдо "Жулік".
У березні 2023 року оборонець воював у Донецькій та Луганській областях. 1 березня 2024 року його батальйон був виведений на Покровський напрям, де Ігоря перевели командиром стрілецького взводу. 21 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району на Донеччині Ігор Довгань загинув: від отриманих поранень під час виконання бойових завдань та закриваючи собою побратимів на полі бою.
Вдома у захисника залишилися маленький син Нікіта та кохана дружина Людмила.
"Ігор був дуже доброю, чуйною та щедрою людиною з великої літери. Найкращий син, коханий чоловік та люблячий батько. Розумний, справедливий, завжди веселий, позитивний і готовий прийти на допомогу. Таким і залишиться у наших серцях та памʼяті назавжди", — розповіла жінка. 140 днів оборонець вважався зниклим безвісти, весь цей час його тіло перебувало у російському полоні. 6 серпня 2024 рідні дізнались про збіг ДНК та поїхали на впізнання до моргу у Львів: в Україну бійця вдалось повернути за обміном тілами. 10 серпня 2024 року Ігоря Довганя поховали у селищі Вороновиці на центральному кладовищі Алеї слави.
Євген Шиманський
Євген Шиманський брав участь у захисті України у зоні АТО/ООС, а з початком повномасштабного російського вторгнення знову добровольцем долучився до війська. Служив у 120-й бригаді територіальної оборони ЗСУ, а згодом – в 425-му окремому штурмовому полку "Скала". Він загинув 22 січня при виконанні бойового завдання біля селища Котлине Покровського району Донецької області. Захисникові було 29 років.
Євген Шиманський. Вінницька міська рада
Народився Євген Шиманський 28 вересня 1995 року у селі Стадниця, де пройшли його дитячі та шкільні роки. Професійну освіту здобув у Вінницькому транспортному фаховому коледжі. По закінченню навчання уклав контракт із ЗСУ та став на захист Батьківщини в зоні АТО/ООС. Повернувшись із передової, здобув ступінь бакалавра у Київському державному університеті інфраструктури та технологій за спеціальністю «Залізничний транспорт".
"Від початку повномасштабного вторгнення Євген знову взяв до рук зброю. Прагнув бути серед захисників України, там – де були його побратими, куди вирушили й чимало друзів, однокласників та знайомих, – розповіла мати полеглого воїна Людмила. – Все своє особисте залишив на потім – до після Перемоги. Казав, що все встигне, а сьогодні, головне, – вигнати нечисть із рідної землі".
Євген був єдиною дитиною у сім’ї. Рідні розповіли, що він мав багато захоплень та був надзвичайно кмітливим і наполегливим у досягненні своїх цілей.
"Займався спортом, зокрема був одним із гравців Стадницької футбольної команди, з якою брав участь у змаганнях. Також любив тварин і навіть устиг опанувати кінологічну справу… Він умів об’єднувати людей, вести їх за собою та бути серцем і душею будь-якої компанії", – розповіли близькі.
Прощання з Євгеном Шиманським проходить у Стадниці у стінах церкви Святого Дмитра Солунського. Поховають воїна близько 12:30 на місцевому кладовищі.
Андрій Пальчинський
Андрій Пальчинський. facebook
Андрій народився 13 грудня 1984 року в селищі Стрижавці. Виріс та навчався у Переорках. Згодом закінчив Кам’янець-Подільський технікум за спеціалізацією "Економіст". Саме там зустрів майбутню дружину Альону, з якою створили сім’ю та переїхали жити у Рівненську область. Разом виховували двох донечок Лілію та Софію.
У цивільному житті Андрій був цілеспрямованим, завжди наполегливо крокував до своєї цілі. Працював менеджером з продажу, ремонтував та налаштовував комп’ютерну техніку, встановлював програмне забезпечення, також певний час працював будівельником. Був працелюбним, кажуть рідні і близькі, із «золотими руками».
З дитинства мріяв стати військовим. Хотів вступити до Харківської військової академії. У 18-річному віці, проходячи ВЛК для визначення придатності, для служби не підійшов за станом здоров’я. Андрій не здавався і пішов на операцію для корекції патології. Після хірургічного втручання були ускладнення, що призвели до трепанації черепу. Він пройшов важкий шлях реабілітації, долаючи проблеми зі здоров’ям.
2017 року Андрій підписав контракт на військову службу в ЗСУ. Служив в селі Старичі Яворівського району Львівської області. Був старшиною роти, інструктором в навчальному центрі. Мав позивний «Дайвер».
З 2019 року служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні ім. полковника Є. Коновальця. Саме тут служив його старший брат Володимир, який замінив Андрію в житті батька.
«Коли у мене закінчився контракт, того ж дня прийшов Андрій у мою роту. І до мене каже командир: «Ну, що, Пальчинський, ти їдеш, а брат буде на твоєму місці», — згадує зі сльозами на очах брат загиблого Володимир.
Потім служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". Під час військової служби перебував на бойових завданнях у Авдіївці, Пісках, Карлівці.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій одразу пішов до Рівненської ТрО. Там сформували батальйон і відправили з хлопцями у Бахмут, де він і отримав дуже багато контузій, які й стали причиною смерті. Він помер 27 січня 2025 року.
Валентин Косюк
Валентин Косюк. Facebook
Народився Валентин Косюк на Дніпропетровщині. Ще в дошкільному віці переїхав з батьками до села Губник. Тут закінчив сільську місцеву школу, після чого вступив до Знам’янського училища і навчався на залізничника. Після закінчення навчання повернувся до рідного краю та працював на Птахофабриці у Ладижині. Одружився, народив доньку. З родиною проживав у селі Ладижинські Хутори.
На військову службу Валентин Косюк був призваний по мобілізації у березні 2023 року. Загинув солдат 23 січня 2025 року неподалік населеного пункту Курахове, на Донеччині, внаслідок поранень, які отримав під час артилерійського обстрілу ворожими військами Hосії. У загиблого солдата залишились мати, дружина, донечка, пасинок та рідний брат.
Віктор Шлапак
Віктор Шлапак. Facebook
Віктор Шлапак був жителем села Мухівці. Він випускник Немирівського коледжу будівництва та архітектури ВНАУ (нині — ВСП "Немирівський фаховий коледж будівництва, економіки та дизайну ВНАУ"). До закладу вступив у 2014 році за спеціальністю "Будівництво та експлуатація будівель та споруд", у 2018 році успішно завершив навчання та здобув кваліфікацію техніка-будівельника.
Захисник загинув 27 січня 2025 року, йому було 26 років.
Віталій Басараб
Віталій Басараб. Facebook
Віталій Васильович народився 1 січня 1969 року в селі Заозерне. Закінчив Заозерненьську школу, потім навчався в Тульчинському професійно-технічному училищі № 41, де отримав професію тракториста.
Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу. Служив у місті Шинданд в Афганістані до 1988 року. За відмінну службу мав нагороди – медаль від Афганського народу, грамоти, медаль воїну-інтернаціоналісту.
Повернувшись зі служби Віталій Васильович працював на заводі з виготовлення ферментних препаратів, заводі з виробництва силікатної цегли та інших підприємствах Ладижина.
Після повномасштабного вторгнення ворога в Україну він був призваний до лав Збройних Сил України. Служив головним сержантом, командиром відділення роти охорони. 21 січня 2025 року серце Віталія Васильовича перестало битися назавжди.
Віталій Мойсеєв
Віталій Мойсеєв. Facebook
Віталій Мойсеєв, 1985 року народження, боронив країну з 26 лютого 2022 року. Захисник загинув під час бойового завдання в Курській області. Він був жителем села Стара Прилука.
Григорій Мазур
Григорій Мазур. Facebook
34-річний житель села Вапнярка Григорій Мазур служив гранатометником 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Свій останній бій прийняв 20 лютого 2024 року під час бойових дій в районі населеного пункту Ласточкіно Покровського району Донецької області.
Дмитро Краєвий
Дмитро Краєвий. Facebook
Дмитро Краєвий долучився до захисту Батьківщини з перших днів повномасштабного російського вторгнення. У званні сержанта брав участь у військових діях у складі 23-ї окремої механізованої бригади. Був стрільцем штурмового взводу. Життя воїна обірвалося торік 12 квітня під час виконання бойового завдання поблизу селища Очеретине Покровського району Донецької області, йому було 50 років.
Дмитро Краєвий народився 21 серпня 1974 року. Зростав та навчався у селі Степанівка Житомирської області. Після школи закінчив природничо-географічний факультет тоді ще Вінницького державного педагогічного інституту, а пізніше отримав другу вищу освіту у Вінницькому торговельно-економічному інституті. Майже 10 років свого життя відав роботі на Літинському молокозаводі, де був начальником відділу збуту. У Вінниці звив сімейне гніздечко та разом із дружиною плекав сина, якому наразі 9 років.
"Серед чеснот Дмитра вирізнялись принциповість та справедливість. Він умів і за себе постояти, і інших ображати не давав, – розповіла дружина полеглого воїна Наталія. – Мав також чимало захоплень. Це, і автомобілі, і бджолярство, і колекціонування. Але на першому місці у нього завжди була родина. Дмитро в усьому був нашою надійною опорою".
Олександр Осадчук
Олександр Осадчук. Facebook
Олександр Осадчук був серед тих, хто першим став у військовий стрій від початку повномасштабного російського вторгнення. Воював у складі 120-ї окремої бригади територіальної оборони, де освоїв стрілецьку справу, був кулеметником і зенітником. Виборював свободу та суверенітет України на харківському напрямку.
Після одного з боїв воїн вважався зниклим безвісти. У січні 2025 року надійшла звістка про його загибель, яка сталася 14 травня минулого року поблизу села Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району. Олександру було 35 років.
Народився Олександр Осадчук 30 березня 1989 року у Вінниці. Після навчання у 29-й середній школі здобув робітничий фах у ДНЗ "Центр професійно-технічної освіти №1". І по завершенні строкової армійської служби, яку проходив у ВМС, працював у будівельній сфері: займався монтажними та оздоблювальними роботами. Опікувався батьками та сином.
"Олександр продовжував це робити навіть перебуваючи на війні. Він був єдиною нашою опорою, адже ми обоє наразі люди з інвалідністю. Завжди переймався та чим міг допомагав. Раніше все господарство було на ньому. Ніякої фізичної роботи не цурався, за все брався", – розповів батько полеглого воїна Василь.
Дмитро Щербина
Дмитро Щербина. Facebook
Дмитро Щербина народився 2 грудня 1990 року у Бердичеві. Після закінчення місцевої школи №12 здобув освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського на природничо-географічному факультеті. Відтак став фахівцем у IT-сфері.
Чоловік добровільно пішов захищати країну в грудні 2022 року. Мав псевдо "Айтішник", воював у лавах 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади на посаді командира відділення у підрозділі "Аластор". Отримав звання молодшого сержанта та як оператор БпЛА займався розвідувальною справою.
Дмитро брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. За значний особистий внесок в успішне виконання військових завдань отримав низку нагород, серед яких медаль "Хрест пошани". Загинув воїн 20 січня 2025 поблизу Покровська на Донеччині. У героя залишилися дружина, троє синів, найменшому з яких два місяці, мати, сестра й племінниця.
"Дмитро був справжнім патріотом, весь час переймався за Україну. Знав її історію досконало та був упевнений, що наша сила у єдності та готовності на самопожертву заради свободи. Захист Батьківщини – був його свідомим вибором", — сказала дружина полеглого оборонця Юлія.
Ростислав Майданюк
Ростислав Майданюк. Facebook
Ростислав Майданюк народився 13 березня 1966 року в селі Жигалівка нині Хмільницького району. Після школи закінчив у Вінниці професійне училище. Займався столярною справою, працював свого часу у тролейбусному депо, а згодом – на комунальному підприємстві "Вінницяміськтеплоенерго".
До лав оборонців Ростислав приєднався у червні 2022. Боронив Батьківщину у складі 70 окремого стрілецького батальйону 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був головним сержантом, командиром відділення протитанкового взводу.
Загинув захисник 23 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Красногорівка Покровського району на Донеччині. У захисника залишилися дружина та 14-річна донька.
"Ростислав мав золоті руки та серце. Був талановитим столяром і гарним другом та колегою. Ніколи нікому не відмовляв. Брався за будь-яку роботу. У рідному селі перекрив церкву, лагодив дахи й тут у Вінниці. Дуже любив робити людям добро, і, переконана, вони сьогодні згадують його лише добрим словом", — сказала дружина полеглого бійця Людмила.
Євгеній Дерев'янко
Євгеній Дерев’янко. Facebook
Євгеній Дерев’янко народився в місті Вінниця 25 вересня 1991 року, навчався у місцевій школі Nº34. Потім продовжив навчання у Вінницькому вищому професійному училищі цивільного захисту. Здобув кваліфікацію техніка з аварійно-рятувальних робіт.
Продовжив здобувати фах у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. До початку повномасштабної війни Євгеній працював в ДСНС.
З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на захист Батьківщини. Брав участь у боях за Бахмут, потім перейшов воювати до лав Третьої окремої штурмової бригади.
16 лютого 2024 року Євгеній Дерев’янко зник безвісти біля населеного пункту Авдіївка Донецької області. Їх група, яка супроводжувала поранених побратимів, потрапила у засідку і була впритул розстріляна рашистами.
Майже рік Євгеній вважався безвісти зниклим. Позиції, де знаходилось тіло, і на теперішній час під контролем ворога. 27 січня 2025 року підтвердився факт загибелі за ДНК ідентифікацією.
Микола Волошин
Микола Волошин. Facebook
Микола Волошин, 1965 р.н., був жителем села Затока. Солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону загинув 1 травня 2024 року, внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.
Микола Климик
Микола Климик. Facebook
Ветеран війни Микола Климик,, 1987 року народження, був жителем села Кущинці Гайсинської громади. ЙОго мобілізували до лав ЗСУ у квітні 2023 року, де він пройшов навчання за спеціальністю стрілець "ВОС-100".
Воював на Донецькому напрямку, в складі в/ч А1890. Під час захисту України 20 жовтня 2023 року воїн поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області вибухову травму, внаслідок чого залишився без ноги. Після довгих місяців лікування, протезування, реабілітації, отримавши інвалідність І групи, повернувся додому. 21 січня 2025 року його серце зупинилося внаслідок хвороби.
Олег Мартинюк
Олег Мартинюк. Facebook
22 січня на Донеччині загинув сержант Мартинюк Олег Дмитрович, 23.08.1968 року народження, з Луки-Мелешківської громади.
Олег Патока
Олег Патока. Facebook
Патока Олег Іванович – мешканець Іванівської громади. Він з вересня 2022 року зі зброєю в руках боронив Батьківщину. Службу проходив в 59 окремій мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка. Воював на напрямку Покровська.
Олександр Мельник
Олександр Мельник. Facebook
Олександр Мельник народився та виріс в с. Кіблич. Здобував повну загальну середню освіту у місцевій школі. Після закінчення школи вступив до Верхівського технікуму за спеціальністю агроном. Після закінчення навчального закладу у 2004 р. був призваний на військову службу, яку проходив у м. Гайсин в 59 бригаді.
Після закінчення строкової служби підписав контракт з військовою частиною А0707. Після закінчення контракту працював на фірмах "Конті", потім на МХП "Наша Ряба". Був одружений, без батька залишився малолітній син Назарчик.
Після повномасштабного вторгнення русні на нашу землю, Олександр МЕЛНИК мобілізувався та проходив службу на посаді старшого солдата, сапера інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону у 110 ОМБр.
Під час виконання бойового завдання, отримав важкі вибухові поранення, від яких помер 15 січня 2025 року в реанімаційному відділенні Запорізької обласної лікарні.
Олександр Педоренко
Олександр Педоренко. Facebook
Олександр Педоренко народився 25 травня 1974 року у с. Струтинка, в сім'ї хліборобів. Закінчив Струтинську школу, після здобуття середньої освіти відслужив строкову військову службу.
Вступив до Вінницького сільськогосподарського інституту на факультет "агрономія". Працював у колгоспі пасічником, згодом на Липовецькому цегельному заводі. Останнє місце роботи –експедитор ТЦ "Родзинка". Не одружений.
З перших днів широкомасштабного вторгнення ворога вступив до територіальної оборони громади. Та вже у травні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ . Службу проходив у одній із Вінницьких військових частин, згодом у Львові, Яворові. В грудні минулого року, переведений у в/ч м. Хмельницький, де раптово помер.
Олександр Таранюк
Олександр Таранюк. Facebook
Таранюк Олександр Петрович, 26.09.1970 року народження, з Луки-Мелешківської громади загинув 18 січня 2025 року. Відомо, що він ніс військову службу та виконував бойові завдання в Сумській області.
Олександр Трач
Олександр Трач. Facebook
Трач Олександр Васильович, 22.10.1992 року народження. був жителем села Пасинки, Шаргородська громада. На військову службу він призваний у 2024 році. Служив на посаді кулеметника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки.
20 січня 2025 року в районі населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області під час інтенсивних бойових дій, при виконанні бойового завдання, боєць загинув.
Олексій Смірнов
Олексій Смірнов. Facebook
Оборонець Олексій Смірнов з Оратівщини загинув 27 січня 2025 року поблизу Ясинового Покровського району Донецької області.
Сергій Підлубний
Сергій Підлубний. Facebook
39-річний житель села Бирлівка Сергій Підлубний загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вікторівка у Курській області.
Ярослав Миронюк
Ярослав Миронюк. Facebook
Ярослав Миколайович Миронюк народився 2 жовтня 2001 року, закінчив Жмеринський ліцей №3. Мама рано померла і троє братів залишились із батьком. Олександр – залізничник, а Валентин та Ярослав обрали військовий шлях.
Одразу після школи Ярослав Миронюк вступив на строкову службу в сухопутні війська, а після 5-ти місяців підписав контракт і став на оборону держави. Він виконував бойові завдання на Миколаївському і Херсонському напрямках в складі сил ППО, згодом у складі саперних військ, а останній рік керував дронами на передовій1 з побратимами 79 ДШВ.
Воїн загинув 23 січня в селі Костянтинопіль Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання. У цей день він ще розмовляв по телефоні з рідним братом Валентином, який також чотири роки – на захисті нашої свободи.
