За інформацією: Суспільне Чернігів.
Анна Адаменко. Суспільне Чернігів
"Всередині щось підказувало, що це не просто так він не виходить на зв'язок"
За словами дружини Олександра Адаменка Тамари, до початку повномасштабного вторгнення чоловік не мав військового досвіду.
8 березня 2022 року він долучився до територіальної оборони у рідній Бобровиці, потім у складі 1-ї танкової бригади брав участь в обороні Чернігова.
"Напрямок — із Новоселівки. Вони спостерігали, як рухаються колони. Їхнє завдання було повідомити про наближення ворога", — каже Тамара Адаменко.
Тамара Адаменко. Суспільне Чернігів
Після деокупації області Олександр ніс службу на українсько-білоруському кордоні на Чернігівщині.
У травні 2023 року їхню бригаду направили на схід.
"Коли надсилали передачі, то якраз оце — Мирноград, Покровськ, якраз ці адреси були… Очеретине — населений пункт, який вже окупований російськими військами", — розповідає Тамара Адаменко.
За словами дружини, Олександр був у мінометному розрахунку. Наприкінці літа 2023 року пройшов навчання і його перевели до піхоти.
"13 жовтня ми ще спілкувалися, якраз так вийшло, що донька була за кордоном, я вдома в Бобровиці, Саша — там. І ми втрьох на відеозв'язку зустрілися. Оце остання наша сімейна така бесіда була".
Олександр Адаменко до поранення. Анна Адаменко
16 жовтня Олександр Адаменко зателефонував дружині з іншого номеру і сказав, що втратив свій телефон, тому, можливо, декілька днів буде без зв'язку.
"Але всередині щось підказувало, що це не просто так він не виходить на зв'язок. І 21 жовтня зателефонували з Олександрівської лікарні міста Києва, що Саша перебуває вже там. Тобто він вже був прооперований в Дніпрі. 17 жовтня він був поранений зранку о 9:30, це пишеться в довідці, що це був вибух. Черепно-мозкова травма, шия, ліва рука, ліва нога, в районі живота… Ми навіть не знали, що він був під Авдіївкою", — ділиться Тамара.
Пів року — у реанімації, два місяці — у комі
За словами жінки, Олександр пробув в реанімаційному відділенні пів року, з них два місяці — у комі.
"Якось лікарі були налаштовані, що, ну, таке відчуття, що це вже, ну, все — людині, як кажуть, смертний вирок. Було таке, що от приїжджаєш, наче налаштовуєшся позитивно: "Все, плакати не буду". А скільки сидиш, то поки не кажуть "вам вже пора вийти”, стільки і плачеш. Він розплющив очі, наприклад, поворухнув ногою, рукою твою руку притиснув… Ну от цьому радів, що це велике досягнення", — говорить Тамара.
Олександр Адаменко після поранення. Суспільне Чернігів
Донька Анна розповідає: після київської лікарні та проходження медико-соціальної експертної комісії у Бобровиці вони почали самостійно шукати заклади для подальшого лікування та реабілітації.
"І, в основному, всюди відмовляли. Відмовляли у зв'язку з тим, що він не зможе виконувати активну реабілітацію. Активну реабілітацію – це коли сказали "поверни голову чи ручку, чи стисни" – й він виконав", — пояснює Анна.
Після звернення до Міноборони реабілітацію запропонували пройти у Ніжині, там Олександр пробув шість тижнів. Нині родина перебуває в паліативному відділенні однієї з чернігівських лікарень.
"Донька відмовилась від роботи за кордоном за професією і вимушена приїхати сюди. Вона більшу частину часу проводить із Сашею. Ми лише місяць були вдома. А так, в основному, це в лікарнях: чи Київ, чи Бобровиця, чи Ніжин, чи Чернігів… Будні — це Аня біля Саші перебуває, а на вихідних я приїжджаю", — розповідає Тамара.
"Треба ставити ціль: почати ковтати, тримати баланс…"
За словами лікаря фізичної та реабілітаційної медицини Олександра Лантуха, військовослужбовець нині перебуває у стані мінімальної свідомості. Після чотирьох тижнів занять із мультидисциплінарною командою лікарів у нього покращилась пластичність рук та ніг.
"Тобто по шкалі Ранчо – десь один бал. Пацієнт частково періодично реагує на якісь звукові фактори, зорові, на дотик, больовий подразник. Він, звісно, не може щось сказати, не може фіксувати погляд, але він це відчуває. Після занять у нього покращилась, скажімо так, пластичність, тому що в нього в кінцівках гіпертонусГіпертонус – це стан, при якому спостерігається занадто високий м'язовий тонус, через що, наприклад, руки або ноги стають жорсткими та важкими для руху. М'язовий тонус регулюється сигналами, які проходять від мозку до нервів та наказують м'язам скорочуватися. з контрактурамиКонтрактура (лат. contractura — стягання, звуження) — обмеження рухливості в суглобі, яке спричинюють патологічні зміни у м'яких тканинах, що пов'язані з функцією цього суглоба — рубцюватим стягненням шкіри, сухожилків, захворюваннями м'язів, суглоба, больовим рефлексом й іншими причинами.. Тобто він не розгинається", — пояснює Олександр Лантух.
За його словами, важливим складником реабілітації є те, що в цьому процесі беруть участь рідні: дочка сама робить масажі, змінює назогастральний зонд, оброблює рани та багато іншого.
Олександр Лантух. Суспільне Чернігів
Лікар каже: нині реабілітологи працюють, щоб досягти певних цілей.
"Якщо ми поставимо ціль ходити, ну, звісно, не досягнемо. Тут ціль треба ставити, наприклад, щоб він краще почав ковтати, щоб, наприклад, витягнути цей назогастральний зондНазогастральний зонд вводиться у шлунок чи черевну порожнину через ніс та горло для ентерального харчування, тобто коли їжа надходить через зонд.. Також, щоб пацієнт тримав баланс. Тобто, коли його садять в ліжку, щоб він самостійно — не завалювався. В перспективі, звісно, що пацієнт не буде самостійно себе обслуговувати, ходити й так далі. Тобто він вже буде постійно потребувати стороннього догляду. Але треба з ним займатися. Тобто пасивної реабілітації він потребує постійно", — говорить Олександр Лантух.
"Сподіваємось, можливо, знайдуться спонсори"
Анна Адаменко каже: вона мріє, щоб батько потрапив до реабілітаційного центру на Львівщині.
"Звичайно, ми сподіваємося, що він буде говорити, що він буде сам їсти. Чому я так говорю? Що саме я маю на увазі? От, наприклад, в нього є вокалізація, є голосові реакції. Коли буває, що я з ним спілкуюся, в нього є такі, як "а" і є певні звуки. Тому я сподіваюся, що він буде говорити. В "Модричах" ми дуже надихнулися історією Віталія Шумея. Слідкуємо за його історіями, за його реабілітацією, за його просуванням. Вони нам не відмовили і ми бачимо їхні результати, тому ми хотіли до них і звернутися", — розповідає дочка пораненого військовослужбовця.
Дружина та дочка біля Олександра Адаменка. Суспільне Чернігів
За 60 днів реабілітації необхідно заплатити 354 тисячі гривень, каже Анна. Таких грошей родина не має.
"Ми розуміємо, що для простих людей — це дуже така значна сума, але все-таки сподіваємось, можливо, спонсори знайдуться. Нам ще в реанімації казали: "Ну, в таких людей історія закінчується за рік-два". Але я знаю людей, які з діагнозом таким, як в нього, живуть по 17 років. І 17 років, щоб людина мучилася? Хочеться дати максимум, хочеться не сидіти на місці", — говорить Анна.
Читати ще
Читати ще
«Стійкіший та має більшу рухливість»: як проходить реабілітація військового ЗСУ Назара Кайгородова у Німеччині
Читати ще
Навчився заново їсти і сідати, а тепер робить перші кроки: як військовий з Херсонщини проходить реабілітацію у Чернігові
Читати ще
Готує, пилососить та ходить за покупками: як відновлюється військовий з Чернігівщини, якому снайпер поцілив у голову