Спеціально для читачів сайту Mukachevo.net ми підготували підбірку цікавих фактів про Карпатську Україну.
1. Карпатська Україна мала всі атрибути нинішньої Української держави: мова – українська, герб – тризуб князя Володимира, гімн – «Ще не вмерла Україна», прапор – синьо-жовтий.
Коли Карпатську Україну проголосили як самостійну державу, до герба попередньої автономії в складі Чехословаччини ухвалили додати Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі, але створити нове зображення вже не встигли.
На фото — Президія Сойму Карпатської України.
2. У Закарпаття приїздили провідні журналісти світу, зокрема Майкл Вінч («Reuters») та європейський кореспондент «New York Times» Енн О’Гара МакКормік (М.Вінч навіть написав книгу спогадів, яка перекладена українською – «Одноденна держава»: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України»).
3. Інформація про буремні та криваві події березня 1939 року на Закарпатті потрапила на перші шпальти світових газет – «Spectator», «The Guardian», «Times», «Le Monde», «Figaro», журналу «Life».
На фото: стаття Енн О’Гара МакКормік про події в Карпатській Україні на першій шпальті New York Times.
4. Могилу президента Карпатської України Августина Волошина досі не знайдено (він загинув 19 липня 1945 р. у тюрмі Лефортово в Москві).
5. Жодна з країн світу не визнала Карпато-Українську державу — очевидно всіх їх лякала можлива реакція Гітлера та фашистської Німеччини.
6. У боях на Красному полі втратив свого єдиного сина відомий поет, учасник національно-визвольного руху українців, активний суспільний та культурний діяч початку XX століття Спиридон Черкасенко. Тут також загинув син Каленика Лисюка, режисера фільму «Трагедія Карпатської України» (1942), Петро.
7. Одна з багатих колекцій про те виглядала Карпатська Україна та її армія міститься в архіві Українського наукового інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian Research Institute). Їх автор — Каленик Лисюк (справжнє ім’я Василь Лепикаш) — громадський діяч, колекціонер та меценат, діяч Української Народної республіки. В 1923 році він емігрував до США.
Йому вдалося зробити унікальні фото та кінозйомки, зокрема зазняти проголошення Соймом незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року. Після завоювання Карпатської України угорцями, Каленик Лисюк продовжив роботу над своїм фільмом у Словаччині. Тут через кілька місяців він провів реконструкції закарпатських подій. Цікаво, що їх учасниками були реальні вояки Карпатської січі, які вижили після березневих боїв з угорцями.
8. Про окупацію угорцями закарпатці склали велику кількість народних пісень, хоча всі ці події тривали не більше тижня, натомість про «Третю світову війну» від 1941 до 1945 року українською мовою не було створено жодної.
9. Одна з пісень про події березня 1939 р. «Пливе кача по Тисині» стала саундтреком до стрічки «Срібна Земля», а пізніше — гімном Небесної сотні.
10. 14 березня 2012 року в Ужгороді відбувся прем’єрний показ фільму «Срібна земля — хроніка Карпатської України 1919-1939». Фільм знімав відомий режисер Тарас Химич.
Для створення фільму використано кадри кінохроніки кінооператора Каленика Лисюка, чехословацькі військові хроніки, а також матеріали британського журналіста Майкла Вінча та кореспондента американської газети New York Times Ен МакКормік, які працювали тоді в Карпатській Україні як міжнародні спостерігачі.
Важливою лінією у документальній стрічці є спогади очевидців й учасників подій міжвоєнного періоду на Закарпатті. Зокрема, у фільмі використано уривки спогадів з інтерв’ю Степана Стойки, Євгена Гладишевського, Юрія Сливки, Василя Белея, Богдана Пришлякевича, Анастасії Халахан та інших.
Презентація фільму для українських громад у діаспорі відбулася у Латвії, Румунії, США, Польщі, Словаччині, Великій Британії та Ірландії.
11. Про Карпатську Україну знято і чимало інших документальних стрічок.
«Проливали кров за цю українську ідею. І зараз у цих страшних муках, проливаючи кров, так само ми виборюємо своє право на існування. Єдине, що зараз вся геополітична ситуація на нашому боці. І частина сусідів на нашому боці. Наша драма 100 років тому чи під час Другої світової війни полягала в тому, що скрізь навколо були вороги. Ми мали відбиватися на всіх фронтах від усіх», — розповів письменник Андрій Любка у фільмі «Проливали кров за незалежність».
12. 13 січня 2021 року в Торонто відійшов у вічність видатний закарпатець — останній Січовий стрілець Карпатської України Юрій Шанта, не доживши два тижні до 103 років.
Народився майбутній січовик Карпатської України, 29 січня 1918 р. в селі Люта, Великоберезнянського району, на Закарпатті. В буремному 1939 році Юрію Шантові вдалося врятуватись. Однак січовик не міг залишатись на Закарпатті, а про «братів-українців» в ССС? не чув нічого доброго, то й подався на Захід.
Ю.Шанта був серед перших, який, на основі зібраних документів, заговорив про бої Карпатської Січі на сторінках літопису «Червона калина» (Історико-Краєзнавчий часопис”).
Він бере активну участь у заснуванні в Канаді Братства «Карпатська Січ», до якого входили не тільки борці з мадярами, але й політичні втікачі-закарпатці, яким вдалося, як і Юркові, емігрувати до Канади та США. Там він збирає документи, пов’язані з мадярською окупацією Закарпаття, про польські терористичні акції проти українського визвольного руху на Закарпатті, про бездіяльність чеського командування, яке не підтримало боротьбу Карпатських січовіків проти угорської армії. Шанта був переконаним, що чехословацька армія була одна з найкраще озброєних у Європі і її допомога могла навіть стримати угорську агресію на Закарпатті.
13. Поблизу села Рокосова розташовано меморіальний парк «Красне поле», він розміщений між Хустом і Виноградовом. Його було створено на місці трагічної загибелі захисників України.
14 березня 2009 р. під час урочистостей з нагоди святкування 70-ліття подій, пов’язаних із проголошенням незалежності Карпатської України, глава держави Віктор Ющенко із міністрами, народними депутатами, культурними і суспільними діячами, представниками місцевих органів влади висадив 34 червоних дуби — «Алею перемоги». У 2009 році Меморіальний парк «Красне поле» було оновлено і він став філіалом Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Співавтором проекту розбудови меморіалу є заслужений художник України Степан Шолтес.
14. Автором найбільш ґрунтовної монографії «Велич і трагедія Карпатської України» є історик, дослідник Карпатської України професор Микола Вегеш.
За кордоном перші спогади з’явилися вже в 1939—1940-х роках. Піонерами стали автори збірника «Карпатська Україна в боротьбі», який побачив світ у Відні 1939 року. Наступного року опублікував свої спогади відомий український письменник, очевидець закарпатських подій В.Бірчак.
Одним із перших, хто почав досліджувати історію Карпатської України, був відомий український письменник Олег Кандиба, більш відомий під псевдонімом Ольжич.
О.Ольжич з сумом констатував, що «тюрми набито арештованими, з якими поводилися мадяри нелюдсько. Кількадесят січовиків з тячівської в’язниці та Веречанщини видано полякам, що розстріляли їх на кордоні. Найбільший відділ січовиків, виданих з Румунії, задержано в Бичкові, де їх катовано протягом кількох днів». Однак навіть з повною окупацією краю місцеві патріоти не припинили боротьбу. О.Ольжич відзначив, що «в горах переховуються партизанські групи січовиків, що ведуть дрібну війну з мадярами. Вся країна живе легендами про криваву боротьбу Січі та її партизанських відділів».
Також велика цінність спогадів В.Ґренджі-Донського — найперше у тому, що він, перебуваючи в оточенні А.Волошина, об’єктивно описав обстановку, в якій доводилося діяти уряду Карпатської України 15 березня 1939 року.
«Це була друга, після 21 січня 1919 року, спроба заявити перед цілим світом, що українська нація живе і готова до державного життя. І хоча цей акт проголошення незалежності, ратифікований 15 березня 1939 року на соймі Карпатської України, був більше символічний, ніж реальною політикою, він відіграв велику роль у формуванні самосвідомості всієї української нації. Саме в період існування Карпатської України завершився своєрідний перехід у відношенні свідомості від підкарпатських русинів до закарпатських українців», — зазначає Микола Вегеш.
15. Оборона Карпатської України точилася і на рубежах Мукачева. Адже збройний захист кордонів Карпатської України, яка до 15 березня була частиною федеративної Чехословацької Республіки, здійснювали й прикордонники та бійці чехословацької армії, значну частину яких складали закарпатські українці. Запеклі прикордонні бої проходили й на Мукачівщині.
Вже у ніч з 13 на 14 березня регулярна угорська армія атакувала кордони Карпатської України в районі Мукачева. Бої розпочалися з нападу на село Підмонастир. Наступ в цьому напрямку для угорців був пріоритетним, адже, захопивши долину Латориці, вони розрізали територію Карпатської України навпіл.
Прикордонники встигли укритися за стінами монастиря. П’ятеро добровольців-кулеметників зайняли позиції на винограднику вище монастиря і звідти обстрілювали ворога. Підрозділ стримував понад шість годин наступ цілого угорського батальйону! Близько 9:00 від Мукачева підійшов бронепоїзд, який розпочав розстрілювати монастир зі своїх гармат.
Лише після кількагодинного артобстрілу, коли нависла загроза повного оточення і руйнування монастиря, а його захисники, використавши останні набої, вже готували багнети для рукопашного бою, вирішили відступити.
Інцидент біля Мукачівського монастиря став лише першим збройним зіткненням, що спалахнули по всьому кордону. Запеклі бої цього дня точилися і в інших населених пунктах Мукачівщини, де пліч-о-пліч тримали оборону й українці у складі чехословацьких прикордонників, й місцеві січовики.
З мадярського боку перевага військових була в 4 рази, і це не враховуючи велику кількість терористів. Однак угорці зазнали великих втрат в районі сіл Лавки, Пістрялово і Ромочевиця. 80 угорських кавалеристів, які перейшли в наступ на село Лалово, теж були відкинуті назад…
15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Августин Волошин став президентом, а Юліан Ревай — прем’єр-міністром.
Однак вже о 17-й годині надійшла звістка про вступ німецьких частин у Прагу. З цього часу чехословацькі війська практично припинили активні бойові дії і зосередилися на евакуації з території Закарпаття. В результаті евакуації Карпатську України покинули 12 тисяч військових, разом із військом в еміграцію відправилося не менше 40 тисяч людей, зокрема й українська інтелігенція та середньо шкільна молодь.
Слабоозброєна Карпатська Січ опинилася віч-на-віч перед переважаючими силами угорців, які, подолавши героїчний опір, встановили свою владу.
Незважаючи на поразку, героїчність карпатських січовиків-українців залишила вагомий слід не тільки в український, але й у чеській, мадярській та словацькій історії. Звичайно, кожна з націй трактує цю історію по-своєму, але ми знаємо, що захисники Карпатської України боролись за вільну самостійну Українську державу, яка не мала стати знов чиєюсь занедбаною провінцією.
