За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Роман Жовтюк. Суспільне Тернопіль
Багато бійців, з якими спілкуюся, говорять, що зараз зазвичай це дронова війна. І у ваших соцмережах ми здебільшого бачимо роботу пілотів дронів. Як працює ваш підрозділ безпілотних систем?
Наш командир бригади поставив собі за мету і ми досить активно розвиваємо безпілотні системи. Тепер у нас безпілотні системи — це вже як звичне користування автоматом. Активно працюємо в цьому напрямку і також додатково досить активно розвиваємо наземні роботизовані комплекси. Знищуємо ворога, намагаємося звільняти захоплені території. Розвиток у напрямку безпілотних систем допомагає зберігати життя і здоров'я наших людей.
На початку повномасштабного вторгнення люди активно донатили гроші на ЗСУ. Зараз бачимо, що збори не так легко закриваються. Яка ситуація у вас із залученням коштів, як мотивуєте людей вам допомагати?
Активний розвиток наших безпілотних систем і роботизованих наземних комплексів — це недешеве задоволення. Ми дякуємо кожній громаді, яка долучена до підтримки нашої бригади, це важливо. От нас жаліють, бо ми на війні. Не треба нас жаліти, це навпаки може нас розслабляти, є просте прохання тільки підтримувати, допомагати в забезпеченні, а ми будемо далі робити свою роботу.
По залученню коштів ми співпрацюємо як зі звичайними громадянами, так і з громадами, з благодійними фондами. Є навіть напрям окремої індивідуальної підтримки, де в кожного військовослужбовця є своя громада і вона його підтримує. В нас є інші напрямки домовленості з іншими бригадами, це інший рівень підтримки.
"Наша бригада — це школа командирів"
Ваш командир Василь Матвій один з наймолодших командирів у ЗСУ, Герой України. Як це впливає на репутацію бригади і чи мотивує бійців?
Наша бригада завоювала довіру завдяки активним, злагодженим і успішним діям щодо звільнення територій. Наприклад, та ж Кліщіївка, захист "дороги життя"Метафорична та історична назва для шляхів порятунку в часи війни, а також назва реабілітаційних центрів під Бахмутом. І те, що наш командир вже два роки успішно командує нашою бригадою і є Героєм України, це також додає поваги, статусу, і це мотивує особовий склад, тому що це є прикладом. Командир активно просуває напрямок розвитку особового складу, кар'єрного росту за успіхи, за дійсну роботу. Так має бути. Це, я вважаю, справедливо. Наші люди, наші військовослужбовці бачать цей рівень, цю справедливість і це також для них дуже велика мотивація.
Донедавна у вашій бригаді також воював наш земляк Ігор Дикун, він теж Герой України, що також додає репутації. Зараз він очолює 32-гу бригаду. Чи впливає репутація вашої бригади на рекрутинг, чи долучаються до вас люди саме через те, що ваш командир з високим званням і що у вас воюють бійці з великим бойовим досвідом і з визнанням?
Так. З нашої бригади вийшло шість командирів нових бригад. Тобто ми можемо себе також називати школою командирів. Ми ведемо статистику кількості людей, бажаючих вступити в наші ряди. Це завжди приємно, коли ти бачиш багато запитів, що люди хочуть прийти до нас, служити поруч з нами. Це значно краще, ніж коли хтось нас покидає. Проте приємно, коли покидають з ростом і подальшим розвитком. Ну і приємно, коли до нас приходять нові люди, які хочуть бути з нами.
Частіше до вас приходять за власним бажанням чи це мобілізовані ТЦК?
Зрозуміло, що спочатку це мобілізовані. Так як ми постійно розвиваємося, нам потрібні фахівці. У нас є постійний ріст в займаних посадах. Люди, які були солдатами, стали сержантами з бойовим досвідом, вони уже мають і бойовий досвід, і володіють іншими навичками. Вони йдуть по росту, вони стають командирами, керують підрозділами наземних роботизованих комплексів і безпілотних системам. Тобто все чітко структуровано.
Розкажіть, яких фахівців вам зараз бракує?
Є різні посади — як бойові, так і тилові. Бракує навіть фахівців, які можуть займатись процесами діловодства. Створені нові підрозділи, і для їх забезпечення й обслуговування потрібні люди, які вміють працювати з документами, будувати статистику, формувати аналітику, працювати з аналізом даних і продовжувати розвиток в правильному напрямку.
"Наші люди повинні бачити, що ми працюємо для них, заради них і на загальний результат"
Під час війни є можливість стрімкого кар'єрного росту. Наприклад, якщо в мирний час ти йдеш від солдата до заступника чи командира роти роки, то зараз це можна зробити за досить короткий період часу. На вашу думку, це плюс чи мінус, і чи це впливає це на мотивацію бійців?
Скажу по собі. Я прийшов лейтенантом, взводником, це був 2022 рік. Зараз 2026 рік, за чотири роки я ніколи не міг собі подумати, що я буду в армії і що дослужусь до звання майора. Тобто від лейтенанта, я робив роботу, виконував поставлені завдання, і просувався по службі від зводника до замротного, потім ротним, потім замкомандира батальйону, тепер заступник командира бригади. Це мене мотивувало. Чому? Тому що я бачив, що виконую роботу, це підтримується.
Це найбільша мотивація — коли ти бачиш свій результат, успіхи у виконанні задач. Воно впливає на збереження життя і здоров'я наших людей, військовослужбовців. Це також мотивація, коли ти бачиш, що це тобі вдається. Наші люди повинні бачити, що ми працюємо для них, заради них і на загальний результат.
Якби вас запитали, чому потрібно долучитися саме до вашої бригади, що б ви сказали?
Бо це гарантія. Ми за чотири роки війни, безперервно перебуваючи в районах виконання бойових завдань, ведучи активні дії, напрацювали та злагодили процеси. Люди попадають в організовану бригаду високого рівня.
"Розвиваємо процес супроводу військовослужбовців і наших ветеранів"
Нині ви заступник командира бригади з психологічної підтримки. Як саме працює психологічна підтримка у вас у бригаді?
Це цілий процес — від зустрічі новоприбулого, проведення адаптації, базової загальної військової підготовки. На базі нашої бригади ми зі своїми бойовими хлопцями проводимо людям базову загальну військову підготовку, яка триває 40-45 днів. Ми їх навчаємо конкретних, уже відпрацьованих процесів, які допомогли нашим людям вижити і успішно воювати.
Далі у нас працює програма адаптації. Це коли ті люди, які прийшли з загальновійськової підготовки, переміщуються в район виконання бойових завдань. Вони адаптовуються, злагоджуються, знайомляться з основою підрозділу, з іншими бійцями. Є другий напрямок — це той, який стосується уже реабілітації. Тобто після того, як люди успішно виконали бойове задачі, які вийшли на ротацію, там уже включаються інші процеси, які ми також пропрацьовуємо.
В бригаді є група контролю бойового стресу, група психологічного супроводу та відновлення. Тут уже йде індивідуальний процес, бо в кожної людини є свої потреби та своя мотивація. Є люди, які вийшли з бойових завдань і не потребують ніякої реабілітації — от вони такі є. Є люди, які потребують індивідуального підходу. Окрім того, в нас активно працює процес відправлення людей на реабілітацію в спеціалізовані відпочинкові заклади.
Ми завжди робимо моніторинг військовослужбовців по підрозділах, там є індивідуальні запити. Наприклад, командир якогось підрозділу просить індивідуально попрацювати з тим чи іншим військовослужбовцем, бо йому потрібна додаткова допомога.
Роман Жовтюк і журналістка Суспільного Дана Савицька під час інтерв’ю. Суспільне Тернопіль
З якими проблемами в психологічному плані найчастіше стикаються ваші бійці?
Найчастіше, на жаль, сімейні непорозуміння. І це дуже дивно. Деколи дивує, як так може бути, коли наші хлопці, військовослужбовці утримують лінію оборони, а в них виникає якесь непорозуміння з сім'ями — дружинами чи дівчатами.
Як працюєте з бійцями після важких боїв, де найчастіше є втрати?
Все залежить від того, що відбувалось на тому чи іншому місці. Плюс є постійний перелік дій, які ми повинні проводити завжди.
Чи підтримуєте психологічно своїх ветеранів, людей, які вже не у ваших лавах?
У нас в бригаді є гаряча лінія, яка також виконує функцію підтримки ветеранів. Окрім того, звичайно, ми розвиваємо процес супроводу військовослужбовців і наших ветеранів. Я не можу сказати, що він зараз досить активно розвинений, але ми йдемо в цьому напрямку і в мене є велике бажання, щоб це було правильно повноцінно побудовано.
Чому? Тому що це наші люди, які були з нами. Хтось віддав найдорожче — своє життя, хтось віддав своє здоров'я. Наше завдання — вирішувати питання та проблеми наших людей, військовослужбовців, як під час виконання бойових завдань і перебування в районі виконання бойових завдань, так і тих людей, які були з нами, а зараз вони вже ветерани.
У вашій бригаді є благодійний фонд. І один з проєктів цього фонду — "Ода стійкості — симфонія свободи в часи випробувань". З цим проєктом ви приїхали до Тернополя.
"Ода стійкості" — це один із проєктів, завдяки якому ми будуємо зв'язок із сім'ями загиблих і ветеранами. Нам пощастило, що в рядах нашої бригади є діючий диригент. Ми організовуємо оркестр, яким буде диригувати наш військовослужбовець Сергій Лихоманенко. Цей процес також допоможе нашим людям, які прийдуть до нас на зустріч із сім'ями загиблих, і з нашими ветеранами, трішки відпочити і отримати задоволення від прослуховування музики.
У яких містах уже були з цим проєктом, які відгуки отримуєте?
Луцьк, Рівне, Хмельницький, тепер Тернопіль. Пам'ять про наших людей — це важливо. Важливо для нас і приємно для тих людей, коли ми про них згадуємо, постійно намагаємося з ними зустрічатися і організовуватись.
