Борис Тарасюк
Днями Україна майже непомітно відзначила 28-му річницю вступу до Ради Європи (РЄ). А тоді, у листопаді 1995 року, – це була важлива дипломатична перемога, адже всього лише через чотири роки після здобуття Незалежності Україна стала членом однієї з провідних європейських інституцій. Вступ до Ради Європи став першим кроком на шляху європейської інтеграції України. Нині ж РЄ, як організація, є надійним союзником України у протидії російській агресії.
Як відбувався процес вступу України до Ради Європи, як і чим вона допомагає у війні проти росії, а також про європейську інтеграцію і Формулу миру Зеленського УНН розповів колишній міністр закордонних справ, екснародний депутат, а нині постійний представник України при Раді Європи Борис Тарасюк.
– Зараз ви постійний представник України при Раді Європи. Тоді, у 1995 році, — були першим заступником міністра закордонних справ України і, як ніхто інший, знаєте як формувалась незалежна Україна і, в тому числі, набувала членство в Раді Європи. Чому було важливо приєднатись до європейських демократичних країн та як це відбувалось? Чи можете ви покроково пригадати?
– На початку 90-х років, після відновлення державної незалежності України, розпочалася робота по виробленню основних напрямів зовнішньої політики України. І мені довелося брати участь у невеликій групі українських дипломатів у вироблені цих засад. І я вам скажу, що ми тоді, на початку 90-х років, визначили, що пріоритетним для України має бути входження в усі провідні європейські міжнародні організації. В тому числі, і до Ради Європи.
До речі, тоді ми визначили як мету і вступ до НАТО і до Європейського союзу.
У 1993 році за нашою пропозицією Верховною Радою були схвалені основні напрямки зовнішньої політики. На сьогодні це єдиний комплексний системний документ, який визначав засади і напрямки зовнішньої політики України. У 1992 році Україна почала шлях до членства у Раді Європи. І мені пощастило бути керівником міжвідомчої комісії по підготовці до вступу України до цієї організації.
У 1995 році цей процес було завершено підготовкою рішення про вступ. На жаль, на той час, до 9-го листопада, мене направили на роботу послом в Брюссель, і я пропустив той історичний урочистий момент, коли делегація України на чолі з тодішнім прем’єр-міністром Марчуком приїхала в Страсбург, і їй було офіційно оголошено про вступ України до Ради Європи.
– Які переваги отримала Україна від вступу до Ради Європи. Як це вплинуло на внутрішню політику, зокрема у сфері прав людини?
– Це безпосереднім чином вплинуло на внутрішню політику України, на початок роботи по приведенню українського законодавства до стандартів Ради Європи. Власне, ця робота триває й досі, вона не припинялася, і не припиняється. Зокрема, є Венеційська комісія, яка дає рекомендації щодо того, чи відповідає певний законопроект стандартам Ради Європи. І таких висновків ця комісія зробила по відношенню до України близько 200. Деякі з цих висновків напряму впливають на наш рух до Європи. Наприклад, від висновку Венеційської комісії щодо деяких законодавчих актів України, таких як формування Конституційного суду, закон про національні меншини, деолігархізацію – все це знаходилося в полі зору Європейської комісії. І Європейська комісія передала відповідальність і право на визначення відповідності до стандартів Ради Європи саме Венеційській комісії. І, власне в тому, що 8 листопада Європейською комісією прийнята рекомендація країнам-членам ЄС розпочати переговори з Україною щодо членства є велика доля заслуги Ради Європи в особі Венеційської комісії.
– Ви зазначили, що є Рада Європи, є дорадчий орган Венеційська комісія. А також є Європейській суд з прав людини (ЄСПЛ), який контролює порушення дотримання країнами прав людини. І Україна на сьогодні, на жаль, займає 3 місце за кількістю позовів до ЄСПЛ. Чому в нас така погана статистика та як її покращити?
– Я хочу пояснити, що базовими документами Ради Європи є статут і Європейська конвенція з прав людини. І для того, щоб слідкувати за виконанням країною-членом своїх зобов’язань, як члена Європейської конвенції з прав людини, і створений цей суд. Це унікальний орган, який покликаний приймати всі скарги громадян на свою країну, що країна порушує ту чи іншу норму Європейської конвенції з прав людини. Але є умови – людина повинна вичерпати усі рівні судової влади, зокрема, і в Україні. Якщо вони всі з одним висновком, з яким людина не погоджується, то тоді вона має право звертатися до ЄСПЛ. Цей суд має свою процедуру розгляду скарг громадян. І ця процедура полягає в тому, що ЄСПЛ визначає підсудність тієї чи іншої скарги. Значна частина таких скарг відкидається і не розглядається. По тих, які приймаються до розгляду, суд приймає рішення.
Щодо невиконаних рішень ЄСПЛ, то Україна дійсно на 3 місці, і це накопичувалося роками.
Зараз уряд призначив нову уповноважену по зв’язках з Європейським судом з прав людини, яка, фактично, робить все можливе для того, щоб скоротити кількість таких невиконаних рішень ЄСПЛ. Основна проблема тут впирається у відсутність коштів.
– Як змінилась політична адженда в Раді Європи після 24 лютого 2022 року, як повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило її роботу?
– Я би сказав – кардинальним чином. Це якщо коротко.
Наведу деякі конкретні факти. Ранком 24 лютого 2022 року, коли мені повідомили з Києва про початок повномасштабної агресії, я звернувся до головуючого, посла Італії, і запропонував скликати позачергове засідання Комітету міністрів. І воно було скликано в той же день. Потім Комітет міністрів зібрався наступного дня, 25 лютого, і було прийнято рішення про призупинення членства росії в двох статутних органах: Комітеті міністрів і Парламентській асамблеї ради Європи (ПАРЄ).
Фактично, до 16 березня Парламентська асамблея винесла рекомендацію, згідно з якою, росія порушила свої статутні зобов’язання і має залишити організацію. Якщо вона це не зробить добровільно, тоді на думку Парламентської асамблеї, Комітет міністрів може приймати рішення про виключення росії. 16 березня росію було виключено з Ради Європи. Того ж дня російський прапор було знято з флагштоку перед будинком РЄ. Фактично, Рада Європи стала першою і залишається єдиною міжнародною організацією, яка прийняла рішення про виключення країни-члена росії з своїх лав.
– Після цього було прийнято ще декілька важливих рішень щодо росії. Наприклад, визнання рф країною з терористичним режимом, що путін диктатор. Чи можете ви розповісти, що ще саме завдяки рішенням Ради Європи було прийнято, і які це матиме наслідки?
– Я вам скажу, як учасник переговорів, що в Комітеті міністрів для деяких країн було болючим рішення про виключення росії з РЄ. Але, врешті решт, навіть ті країни, які заперечували можливість цього, погодилися. Всім було очевидно, що така країна як росія, не може бути членом Ради Європи, яка вболіває за стандарти верховенства права, прав людини і демократії.
З тих пір на рівні ПАРЄ та рівні Комітету міністрів Рада Європи прийняла чимало рішень. Наприклад, з останніх можу назвати історичне рішення ПАРЄ про визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу. Це акт історичної справедливості, який здійснила Парламентська асамблея.
Рада Європи прийняла чимало рішень, які дали оцінку агресивним діям росії. Наприклад, що росія – терористична держава, що повноваження путіна закінчуються після нинішнього терміну. Навіть, якщо він виграє вибори, то РЄ не визнаватиме його президентом, і вся влада в росії буде незаконною. Це дуже серйозні рішення, які мають і політичні, і юридичні наслідки.
За ініціативи України Рада Європи прийняла рішення про, так званий, реєстр збитків. Йдеться про страшенні руйнування, величезні збитки завдані українській економіці. Мільйони людей залишилися без житла. Мільйони людей залишили Україну і перебувають за кордоном. Все це не може не позначитися на ситуації в Україні. І через це РЄ погодилася з пропозицією України розпочати процес створення механізму, який має привести до компенсації українським громадянам за втрачене майно, за моральні збитки, які завдала російська агресія.
Яким чином це має функціонувати? Перший етап – це сам реєстр, про створення якого було оголошено на саміті Ради Європи 16 травня цього року.
У реєстрі мають бути зібрані усі заяви українських громадян, державних установ щодо пошкодженого майна.
Наступний етап — це створення компенсаційної комісії, яка має надати цим заявим юридичну силу в плані того, що ці заяви підлягають задоволенню. І третій етап – це створення фонду, з якого буде здійснюватися компенсація. Після висновку компенсаційної комісії приймаються конкретні рішення про те, що такому то громадянину призначається виплата компенсацій на таку то суму.
Зараз вирішується, яким чином формувати цей фонд. Звичайно, що в ідеалі було би бажано, щоб росія компенсувала ці збитки, але немає наївних людей очікувати, що росія це буде робити. Тому треба змусити росію сприяти створенню компенсаційного фонду. Яким чином? До прикладу, комісія у закордонних справах Палати представників погодила рішення рекомендувати Конгресу США прийняти закон, який передбачає передачу російських державних активів Україні для створення цього фонду.
Такий закон прийнятий вже в Естонії. Зараз в Європейській комісії точиться дискусія відносно правових підстав відчуження російського майна і російських активів з банків, які знаходяться в країнах Європейського союзу і передачі цих активів Україні для створення компенсаційного фонду.
– Нещодавно Україна стала членом Банку розвитку Ради Європи. Що це нам дає?
– Це фінансова установа, яка покликана надавати допомогу країнам-членам в реалізації проектів соціального характеру. Наприклад, будівництві житла, закладів освіти, охорони здоров’я.
У кожному конкретному випадку визначається, який відсоток від загальної вартості проекту має профінансувати країна, решту виділяє банк.
Днями українське Міністерство фінансів подало один проект на будівництво закладів охорони здоров’я вартістю 100 мільйонів євро. Звичайно, таких проектів буде значно більше.
Коштами цього банку користуються багато країн, навіть тих, в яких немає фінансової скрути. Адже кредити цього банку є дуже дешевими і вони вигідні.
– Всі наші домовленності, резолюції та великі і маленькі перемоги на політичній арені — це робота. Ви як фаховий дипломат-міжнародник розкажіть про те, як дипломати ведуть діалог між собою, досягають компромісу, наскільки важливою є командна робота?
– Я хочу сказати, що в постійному представництві України при Раді Європи зібралася фахова сильна команда, яка працює професійно. Утому числі завдяки цій роботі і відбуваються ті рішення, про які я згадав. Звичайно, якщо мова йде про роботу ПАРЄ, то це фактично робота нашої парламентської делегації разом з постійним представництвом України.
Постійне представництво є органом державної влади, який підпорядковується безпосередньо Міністерству закордонних справ. Ми здійснюємо свою діяльність в тісній координації і за інструкціями МЗС. І ми виконуємо ті завдання, які перед нами ставляться.
– Ви постійний представник під час війни, коли йде дуже активна робота. Чим зі своєї діяльності пишаєтеся найбільше?
– Я працюю з січня 2020 року. За цей час чимало зроблено. Зокрема, ми привернули увагу Комітету міністрів РЄ до питань прав людини в тимчасово окупованих Криму та Севастополі. І в результаті Генеральний секретар РЄ щороку готує доповідь, в якій визначає ситуацію з правами людини та їх кричущим порушенням на цих територіях. Цього року — внесли пропозицію поширити такий моніторинг на всі тимчасово окуповані території.
Ми вже згадали про те, що Україна стала членом Банку розвитку і вже подала один проект на фінансування.
Хочу також сказати, що реєстр збитків — це очевидне досягнення і зміна пріоритетів діяльності Ради Європи. Я пригадую ще рік назад були противники прийняття такого рішення — говорили про те, що це не є функцією РЄ. Сьогодні вони з гордістю говорять про те, що були причетні до прийняття рішення про створення реєстру збитків.
Рада Європи також позитивно ставиться до іншої української ініціативи, а саме створення спеціального трибуналу для покарання за злочини агресії росії проти України. Зараз ця робота триває, вона трошки відстає від роботи по створенню реєстру збитків. Але, знову ж таки, тут РЄ готова підставити своє плече, хоч це не є її компетенцією і сферою відповідальності.
Були у нас і поразки. У 2015 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла рішення призупинити членство росії, а в 2019 році чомусь прийняла рішення про повернення російської делегації, яка нічого не змінила в своїй поведінці і в своїх діях. Я вважаю, що це була серйозна поразка і підрив засад діяльності ПАРЄ.
На той час, будучи заступником голови комітету закордонних справ Верховної Ради, ми розглядали пропозицію тодішнього голови української делегації в ПАРЄ щодо виходу України з Ради Європи. Я тоді виступив категорично проти. Уявіть собі, якби
Україна прийняла рішення в 2019 році про вихід з РЄ. Це була серйозна криза. На щастя, це рішення не пройшло.
А натомість в січні 2020 року Верховна Рада прийняла таку всеохоплюючу резолюцію, якою визначила засади діяльності української делегації в Парламентській асамблеї ради Європи. А Рада Європи, як показав час, виявилася найбільш дієздатною міжнародною організацією, яка готова реагувати на виклики, пов’язані з російською агресією.
– Зараз йдуть активні перемовини щодо вступу України до ЄС. Яку роль відіграє Рада Європи у більш широких євроінтеграційних процесах України?
– Рада Європи має безпосереднє відношення до остаточного рішення Європейської комісії рекомендувати країнам членам розпочати переговори. Будемо сподіватися, що Європейська рада прийме таке рішення в грудні, після чого, власне, розпочнуться переговори.
Без експертної ролі РЄ важко уявити, що хтось був би готовий взяти на себе відповідальність по визначенню, що Україна виконала чи не виконала в плані адаптації свого законодавства. А від цього залежало прийняття рішення Європейською комісією.
– Якою ви бачите співпрацю України та Ради Європи найближчим часом?
– Я можу точно сказати, що Рада Європи, згідно з рішенням, яке ми ініціювали в цьому році, буде продовжувати відслідковувати ситуацію з правами людини на всіх окупованих територіях і Генеральний секретар буде надавати доповідь свою наступного року, яка буде основою для прийняття рішення по цьому питанню.
Активно буде розвиватися співробітництво України з Банком розвитку Ради Європи і маю такі сподівання, що українські міністерства та відомства будуть готувати якісні проекти для того, щоб розраховувати на співфінансування з його боку.
РЄ буде продовжувати надавати експертну допомогу у створенні двох інших елементів компенсаційного механізму, як то компенсаційної комісії і компенсаційного фонду.
Також вона готова надати свій майданчик для того, щоб вирішити питання створення міжнародного спеціального трибуналу по покаранню політичного і військового керівництва росії за агресію проти України. Тобто це ті основні питання, які будуть однозначно розглядатися впродовж найближчого року в Раді Європи.
– Яких дій ми потребуємо на міжнародній арені і що має зробити наше Міністерство закордонних справ, щоб наблизити нашу перемогу?
– Я думаю, що українська дипломатія є активним учасником державних структур, які наближають перемогу. І є, так би мовити, робота української дипломатії, яка, можливо, не так відома широкому загалу. Але українські дипломати працюють заради нашої перемоги безпосередньо шляхом контактів, переговорів і досягненням домовленостей з конкретними країнами щодо постачання озброєнь Україні.
Тобто скрізь, де є іноземні країни, іноземні партнери, є робота української дипломатії.
Звичайно, це не є відбиття агресії на фронті. Але українська дипломатія, на мою думку, досягає значних успіхів на дипломатичному фронті. Мирний план Зеленського є не лише завданням української дипломатії і українських державних структур. Мирний план Зеленського сьогодні вже став частиною міжнародних рішень.
Наприклад, на травневому саміті Ради Європи було прийнято рішення про підтримку цього плану. Сьогодні вже на багатьох майданчиках не виникає питання, чи буде реалізований план Зеленського, чи він буде основою. Так, він буде однозначно основою. Те, що він користується великою підтримкою свідчить про те, що Україна не лише вміє боронити свою землю і своїх громадян, але й готова до мирних шляхів розв’язання, будь яких конфліктів, і це стосується не лише України, а будь якої країни. Цей план має дуже велике міжнародне значення. І як ви знаєте, вже було три зустрічі радників з політичних питань і безпекових питань, які збиралися спочатку в Копенгагені, а потім в Джидді. І остання зустріч відбулася на Мальті, де зібралися представники 66 країн. Це досить суттєво.
