За інформацією: Суспільне Чернівці.
Перша зустріч Миколи Несторука (по центру) з рідними. Джерело: Telegram/Руслан Запаранюк
Миколу звільнили з російського полону 31 січня. Сестра бійця Катерина каже, спершу їй повідомили про це у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими: спитали, чи вірить, що Миколу обміняли. Катерина спочатку розгубилася, але згодом брат зателефонував їй особисто.
"Подзвонив і спитав, чи я впізнала, хто телефонує. Кажу: "Впізнала й зраділа – то Коля", а він: "Так, Коля. Не думала, що почуєш?". Я чекала щодня, щоб подзвонив", – розповідає Катерина.
Микола Несторук. Фото: Ольга Галіцина/Cуспільне Чернівці
Коли про звільнення сина з полону дізналася Параска Несторук, то спершу не повірила. Переконалася у цьому лише, коли побачила списки звільнених військовополонених. Вже на ранок наступного дня змогла з ним поговорити телефоном. Каже, Микола був дуже змучений й спілкувався лише з дружиною, сестрою та братом. З матір'ю бесіда була коротка й важка, а сама жінка ледь стримувала сльози.
"Ми не говорили рік і три місяці. Не знали, де він. Як дитина говорив. Взагалі дуже важка бесіда. Щось він в мене запитує, я недочуваю чи не розумію, але мовчу, аби його не образити. Спитав, як я, а я відповіла, що добре", – каже мати бійця.
Хотів свободи й поговорити з рідними
Зараз Микола перебуває на реабілітації у Полтавській області. За словами Параски, він хоч й в Україні, але все ще далеко від дому, тому досі за нього переживає. Микола – найменший син у багатодітній сім'ї. Відвідати його їздили брати й сестри – для цього подолали понад тисячу кілометрів.
"Доїхали, то він нас вже чекав у воротах. Сигарету за сигаретою курив й все дзвонив, де ми? Як зустрілися, то одне одного обіймали. Я сказала, що він так змінився, а він відповів, що якби я проїхала пів світу, то теж змінилася б, бо не гладили й не любили його там", – розповідає жінка.
Рідні переглядають фото Миколи.
Микола небагато розповідав про полон, але говорив рідним, що дуже хотів на свободу й поговорити з мамою та рідними. На це йому російські військові відповідали, що про рідних він може забути, а України немає.
У полоні Микола пережив побиття. Крім цього, змушували говорити російською – через це Миколі наразі важко знову спілкуватися рідною мовою.Також Микола розповів, що у полоні дуже хотів поїсти чогось смачного. Тому на зустріч з ним рідні привезли домашні страви.
"Відбивні, котлети, налисники, сир та бринзу, бо дуже хотів, щоб овечої привезли. Більше нічого, бо сказав, що їм не дозволяють перевантажувати шлунки. Сказав, якщо не приїде, то надішлемо йому ще поштою. Був радий нас бачити, а ще більше радів би сісти з нами й поїхати", – розповідає сестра бійця.
