За інформацією: Суспільне Чернівці.
Людмила майже два роки виходжує чоловіка Василя. Суспільне Чернівці
Медики пов'язують стан чоловіка із хворобами, які він переніс, коли був на фронті. Зокрема, через перемерзання, протяги та сирість у бліндажах Василь мав застуди та запалення легень. А згодом йому діагностували хронічне обструктивне захворювання легень. Коли він був на реабілітації вдома, стався напад, який призвів до реанімації.
"Коли йому "заводили" серце, мозок був без кисню. Тепер є обмеження рухів ніг, рук. Зі спілкуванням так само. Це все треба розробляти", – розповідає Людмила.
Ветеран Василь Синьків: зліва – під час військової служби, справа – після реанімації. Людмила Синьків
"Життя присвячене Васі"
В одній з лікарень Василю діагностували синдром Гієна-Барре, який проявляється порушенням чутливості, провідності нервових імпульсів та паралічами. Після реанімації чоловік майже півтора року провів у відділеннях реабілітації та неврології. В цей час Людмила була поряд. Також слідкувала, як за Василем доглядають медики.
"Сиділа біля нього. Дивилася, як дівчата роблять масажі. Помити й побрити – це все я. Потім батько й донька ходили годувати, бо через зонд потрібно було".
Людмила та Василь до військової служби чоловіка. Людмила Синьків
Майже весь час Василь не міг залишати лікарняне ліжко через трубку у горлі, яка допомагала йому дихати. Тоді дружина знайшла фільтри для трубки, з якими ветеран зміг пересуватись на кріслі колісному. У цей час Василю почало ставати краще.
Чоловік почав сам їсти рідку їжу, а пізніше й тверду, яку пережовував. Це викликало у Людмили радість, а коли Василь знову зміг стати на ноги – жінка заплакала.
"Це були п'ять-шість кроків. Його заносило. Й зараз важко – ми його самого не пускаємо. Може попри стіночку пройтись – і то боюся, бо мама каже, що нещодавно майже впав".
Перші кроки Василя у лікарні. Людмила Синьків
З лютого Людмила займається відновленням чоловіка самостійно.
"Життя присвячене Васі. Зараз я вже ходжу на роботу, але прив'язана цими ж заняттями вдома, бо треба займатися. Не можеш його надовго залишити, бо треба їсти дати".
Щоб покращити моторику рук Василь чистить квасолю. Суспільне Чернівці
У перші дні коли Василь залишався вдома, Людмила прокидалася вночі та слухала, чи він дихає. Тепер щодня слідкує, чи чоловік виконує вправи, аби повернутись до звичного життя. Каже, Василь інколи лінується, тому доводиться змушувати його тренуватися.
"Це дуже важко. Він звик, що ці два роки йому все робили, все підносили та догоджали. Йому так зручно. Але ми щодня займаємося, ходимо, маємо гантельки. Якщо трохи дати слабинку, то стан погіршується", – розповідає дружина.
Щодня Василь тренується, аби відновити рухливість тіла. Суспільне Чернівці
Людмила слідкує за чоловіком, аби він виконував вправи. Суспільне Чернівці
"Не знаю, за скільки часу, але він має ходити"
Зараз Василь демобілізований. Загалом він понад рік служив водієм машини боєприпасів. До війська доєднався після дзвінка з ТЦК – тоді йому було 49 років.
"У нас є син. І Василь сказав: "Який я даю приклад синові, якщо я не піду. Треба Батьківщину захищати". У всіх був шок, але я розуміла, що його рішення – це його рішення. Треба – отже, йдемо", – каже Людмила.
Василь служив водієм машини боєприпасів на Запорізькому напрямку. Людмила Синьків
До військової служби Василь працював на заводі сільськогосподарської техніки та багато працював біля дому, розповідає дружина. Тепер вона разом з донькою Мариною виконує його домашні обовʼязки. Людмила сподівається, що чоловік зможе повністю одужати.
"Всі думають, що таке може статися десь там, у когось, але не у тебе, але так сталось. Василь має ходити. Скільки часу це має бути, я не знаю, але знаю, що це має бути. Я люблю жартувати, що у мене дуже здоровий чоловік, просто трішки не ходить і трішки не говорить".
