За інформацією: Суспільне Чернівці.
Микола Сучков з побратимом на службі в АТО. Фото надав Микола Сучков
Удома пробув недовго. У 2021 році Микола знову мобілізувався — цього разу разом зі старшим сином Павлом, який також сам захотів підписати контракт. Вони служили у 108 батальйоні 10-ї гірсько-штурмової бригади.
Після початку повномасштабного вторгнення з військових сформували групи швидкого реагування. Микола служив в одній із них. Підрозділ, зокрема, брав участь у зачистці села Нова Басань на Чернігівщині.
Згодом батальйон виконував бойові завдання на території Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Останнім завданням для Миколи став штурм у районі села Цупівка Харківської області.
"Там по нас стріляв танк. Коли працює артилерія чи міномети, ще якось можна витримати. А коли танк — гіршого немає".
Підрозділ зазнав втрат і був змушений відступити. 5 травня 2022 року Микола отримав важку контузію. Опісля його евакуювали на лікування.
Син Миколи Павло ніс службу в пункті постійної дислокації батальйону далі від фронту.
Суд та граната
У листопаді 2022 року сину Павлу видали бойове розпорядження прибути в район виконання бойового завдання батальйону. Він відмовився виконати наказ. Микола та його дружина пояснюють, що син зробив це через їхнє прохання.
У 2023 році сина судили за непокору. Тоді Павла засудили до п’яти років ув’язнення. Із СІЗО він мобілізувався у Третю штурмову бригаду. Зараз має майже 10 бойових виходів “на нуль”.
Під час розгляду справи сина в апеляційному суді Микола прийшов з гранатою. Однак добровільно її здав та був затриманий. Про це Суспільному повідомляв тодішній керівник поліції Буковини Руслан Дударець. Спочатку Микола перебував під вартою, пізніше вийшов під заставу.
Під час судового процесу він надав довідку про проходження військової служби, у зв’язку з чим розгляд його справи наразі призупинений.
Військовослужбовець Павло Сучков . Фото надав Микола Сучков
Молодший хотів бути розвідником
У 2024 році до підрозділу Головного управління розвідки "Артан" мобілізувався син Миколи — Олександр. На той момент йому було 19 років. До служби він готувався близько року: вивчав різні види зброї, займався топографією та регулярно тренувався.
"Він бачив мій приклад. У 2020 році я служив у розвідці й часто розповідав, як там готують військових. Я казав йому, що шлях воїна важкий, але він свого рішення не змінив".
У 2025 році на Донецькому напрямку Олександр разом із побратимом підірвався на міні, коли їхав в автомобілі.
"Я питав його, чи відчував він адреналін. Він відповів: “Адреналін був такий, що я біг зі зламаною ногою до посадки й не відчував болю. Лише коли впав, зрозумів, що нога зламана”.
Після поранення Олександр близько трьох місяців проходив лікування, а потім повернувся до свого підрозділу.
"Я пишаюся своїми синами, що вони не втекли й не просили вивезти їх за кордон. Але водночас дуже за них переживаю", — каже Микола.
