«Славутич за три дні»: які російські підрозділи заходили в місто та з якою метою вони це робили у березні 2022 року

За інформацією: Суспільне Чернігів.

ФОТО: «Медіа-Дім Славутич»

Славутич — місто-супутник Чорнобильської АЕС та наймолодше місто України. За часів СРСР його гуртом будували представники восьми союзних республік. 35 років потому будівничі трьох кварталів цього міста — росіяни, прийдуть сюди з війною.

Після того, як Славутич опинився в ізоляції, геть без постачання продуктів, хліба, а згодом і без електрики, до міста почали йти російські військові на бронетехніці. Коли розпочався рух в напрямку міста, які російські підрозділи намагалися зайти в місто, навіщо їм це було необхідно та хто обороняв місто у той час? Про це йдеться у документальному фільмі "Славутич — це Україна".

Коли росіяни рушили на Славутич?

Росіяни з автоматами рушають в сторону Славутича 20 березня 2022 року — за 9 днів до того, як російські війська зроблять свій перший "жест доброї волі" та відступатимуть з Чернігівської, Київської та Сумської областей. 21 березня російські військові стануть у Пакулі — селі по дорозі на Славутич.

Владислав Ігнатенко. ФОТО: Суспільне Чернігів"Приїхала жінка разом із чоловіком, вони з Михайло-Коцюбинського родом. Кажуть, що висувається техніка, близько 30 одиниць. Там «тигри», танки, БТРи їдуть в сторону Пакуля”, — каже командир взводу Владислав Ігнатенко.

Зачищаючи навколишні села, російські війська підуть далі. Зокрема у Дніпровському вони пограбують відділ прикордонної служби.

Російська колона стане на перехресті, так званого 14-го кілометру. Дорога праворуч веде до контрольно-пропускного пункту "Славутич", що на кордоні з Білоруссю і далі до підірваного прикордонниками у перший день вторгнення моста через Дніпро. Ліворуч — на Чернігів. За рухом російської колони з висоти спостерігали бійці роти охорони місцевого військкомату.

Один з українських блокпостів по дорозі на Славутич. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Перш ніж зайти на Славутич, зачищалися навколишні села. Це майже три дні було. І потім вже повернулась колона в бік Славутича, стала майже на добу на 14-му кілометрі. І тільки після цього рушила в бік Славутича", — говорить Михайло з позивним "Сєдой".

Він на час оборони Славутича був командиром розвідувального взводу, а до російського вторгнення — депутатом Славутицької міськради.

Наступ на Славутич: яка була мета росіян?

На думку українських військових, наступ росіян в протилежному напрямку від напрямку головних ударів на Чернігів та Київ був продиктований тим, що вони вже в середині березня задумувались про "жест доброї волі" та відступ з Чернігівської, Київської та Сумської областей.

Михайло з позивним «Сєдой». ФОТО: Суспільне Чернігів я з урахуванням тієї відсічі, яку їм дали під Черніговом, російським командуванням було ухвалено рішення відходити з Київської та Чернігівської області. Місто Славутич певний час стояло в ізоляції, але були влаштовані блокпости, неслась служба, то, можливо, вони боялись, що може бути нанесений удар у фланг або в тил того угрупування, яке вже планувало відходити з Київської чи Чернігівської області", — розповідає Михайло з позивним "Сєдой".

За словами військового комісара Славутича Юрія Буяла, коли його викликали на перемовини з окупантами, там звучала думка, що росіяни хочуть транзитом пройти через Славутич на Білорусь.

"Моя базова версія — ми залишались містом на окупованій території, але не під їхнім контролем. Що це таке взагалі? І я думаю, що в них було завдання зафіксуватися в Славутичі, що це їхня територія", — зазначає міський голова Славутича Юрій Фомічев.

Хто обороняв Славутич?

Славутич у березні 2022 року захищала рота охорони місцевого військкомату та представники добровольчого формування територіальної громади. Всього це близько 200 людей. По суті, всі добровольці чи резервісти. Станом на 24 лютого військових у місті було всього четверо, адже місцеву частину Нацгвардії ще перед вторгненням вивели до Чорнобильської зони відчуження.

Юрій Буяло. ФОТО: Суспільне Чернігів два офіцери і два солдати, з яких одна жінка", — каже Юрій Буяло.

24 лютого до місцевого військкомату приходять до 500 резервістів і добровольців.

"В Славутичі добровольців було дуже багато, але зброї взагалі не було, бо зброя нашої роти охорони була в іншому місці", — зазначає Буяло.

«» пару РПГ-7 було. І підствольний гранатомет з ВОГами був. Був NLAW один, але проблема в тому, що там акумулятор розряджений був. І ми ним скористатися так і не змогли. Було там щось, пару бронежилетів й шоломи старі радянські, людей на 20", — говорить командир взводу Владислав Ігнатенко.

Муляж протитанкової міни, який виготовили з дерева. ФОТО: Суспільне Чернігів

На дорозі до Славутича облаштовували два блокпости. Не маючи важкої техніки й достатньої кількості зброї, оборонці міста вдаються до хитрощів.

"Імітували масовість, що тут перебуває якесь велике військове угрупування. Тому що дрони літали кожну ніч, і кожен день. За нами велась постійна розвідка", — каже Буяло.

Які підрозділи російських військових наступали на Славутич

В напрямку Славутича йшла батальйонна тактична група російських військ, каже боєць Михайло з позивним "Сєдой". Кожна батальйонна тактична група має приблизно 600—800 офіцерів і солдатів, з яких, приблизно, 200 піхотинців, оснащених транспортними засобами, що, зазвичай, включають близько 10 танків і 40 бойових машин піхоти.

Російська техніка на підступах до Славутича. ФОТО: Михайло Шинкаренко"Це був збірний підрозділ: Росгвардія, тувинці, механізована частина. Частина недобитків, які постраждали в боях під Києвом, під Черніговом в районі Ягідного. Під керівництвом Росгвардії вони були зібрані в таку батальйонно-тактичну групу. І от саме ця батальйонно-тактична група рушила з Михайло-Коцюбинського в цьому напрямку, зачищаючи по черзі навколишні села".

Підрозділ Росгвардії, про який каже Михайло — це, найімовірніше, 21-ша окрема бригада оперативного призначення з підмосковного Софріно. Бійці бригади брали участь у придушеннях протестів у Тбілісі й Вільнюсі та Нагірно-Карабаському конфлікті ще за часів СРСР, та двох чеченських війнах. Тувинці — це 55-та бригада, бійці якої катували та знущалися з українців під час окупації села Ягідне. Загалом безпосередньо на штурм та зачистку Славутича йде посилена ротно-тактична група.

"Це рота, посилена бронетехнікою, більш розширеним особовим складом. Це близько 400 людей. Шість танків. Два БМП це точно, чотири чи п'ять «Тигрів» і ми бачили більше ніж п'ять тентованих автомобілів", — говорить "Сєдой".

Юрій Фомічев. ФОТО: Суспільне Чернігів"Воювали проти регулярної армії, танків, мінометів. Сили були абсолютно різні, навіть порівнювати не можна. Наскільки у нас були шанси? Якщо відверто і прагматично оцінювати — жодних шансів у нас не було", — каже міський голова Юрій Фомічев.

Ультиматум захисникам Славутича

23 березня 2022 року дорогою зі Славутича до Дніпровського їде місцевий волонтер, аби передати ліки інсулінозалежним. По поверненні його затримують російські військові та відпускають за однієї умови — він має озвучити оборонцям Славутича ультиматум, виконати який вони мали до 15-ї години, інакше росіяни починали б наступ.

"Висунули умову про здачу зброї й дозвіл на прохід через місто Славутич й далі туди на Любеч. Мені давали 15 хвилин, щоб подумати. Думати часу не було, були емоції. Тому я сказав: «Їдь і посилай»", — говорить Буяло.

За його словами, перші 30 приходів по блокпосту з мінометів прийшли із запізненням у 30 хвилин.

"Вздовж дороги тільки лягло 200 мін. Перед блокпостом і вже по блокпосту працювали танки. Два танки стало на дві смуги й по черзі пробивали собі дорогу", — стверджує Буяло.

Перше поранення на блокпосту отримує стрілець роти охорони, а до російського вторгнення — електрослюсар на ДСП ЧАЕС Андрій Новогонський.

Андрій Новогонський. ФОТО: Суспільне Чернігів"Десь в метрах 15-20 був вибух, яскравий спалах і розуміння, що щось не так. Отут от почало набухати, а коли я витягнув ногу, зрозумів, що то було вже не одне поранення, не один осколок пройшов", — каже Андрій.

Його евакуйовують побратими, а росіяни продовжують обстріли та наближаються до блокпоста. Захисники Славутича відходять до другого блокпоста, ближче до міста та просять підтримку артилерії в оперативного командування "Північ".

"До того, як нас почали насипати міномьоткой, артою, у нас були визначені місця, координати цих місць. Тоді наступав танк, їхав БТР, «Тигр», ще декілька було одиниць техніки. І саме туди ми наводили координати", — говорить Ігнатенко.

"Коли вони розташувались між першим і другим блокпостом, от тоді й було нанесене ураження", — каже "Сєдой".

На той час єдиною зброєю, яка могла дістати до Славутича, був тактичний ракетний комплекс Точка-У.

"Завдяки «Точкам» ми втримали Славутич. Коли йшла колона, двічі нанесли їм враження по колоні. І навіть той особовий склад, який дійшов до міста, він був деморалізований", — розповідав в інтерв'ю Суспільному командувач оперативного командування "Північ" (2021-2023) Віктор Ніколюк.

"Точно було підтвердження фото і відеоматеріали підбиття одного танку, не зрозуміло, там «Тигр» на обочині стояв, він підбитий, чи не підбитий. І було видно, що багато двухсотих чи трьохсотих з боку рашистів було. Більше десятка. В принципі, портрет Бандери можна було викласти", — розповідає "Сєдой".

Прорив у Славутич

Незважаючи на це російські війська продовжили обстріли вже другого блокпоста, а українські військові ухвалили рішення відходити до міста.

24 березня міський голова Юрій Фомічев вивозить зі Славутича свою родину. А під вечір того ж дня росіяни захоплюють обидва блокпости та підходять впритул до міста

Наступного дня, 25 березня, в Славутичі оголошують цілодобову комендантську годину. А для росіян з гучномовців лунають такі звернення.

"Русский корабль, иди на**й, мы тебя не ждали! Ваня, возвращайся домой, где тебя еще ждут твои дети и семья!"

В Славутичі починають працювати російські снайпери. Біля мосту на околиці міста, вони розстрілюють двох бійців.

Хрест на могилі Сергія Бархатова. ФОТО: Суспільне Чернігів

Хрест на могилі Олександра Зацепіна. ФОТО: Суспільне Чернігів"Наші хлопці Сергій Бархатов та Олександр Зацепін на машині поїхали в розвідку. А позаяк всі позиції були за залізничною дорогою, вони поїхали вздовж кооперативу «Ластівка», якраз під мостом. І в цей момент відбувся якраз снайперський обстріл. Одразу вбило Олександра, а Сергія було поранено", — зазначив Ігнатенко.

Вивезти вбитого та врятувати пораненого на своїй автівці вирушив старший бойовий медик Володимир Макарчук. Його автівку також розстрілюють, а він гине.

Захисники Славутича просять вище командування накрити російську техніку, яка скупчилася тут, біля мосту. Через близькість до житлових кварталів цього вирішують не робити.

Росіяни тим часом висувають ще один ультиматум, після якого захисники Славутича отримують команду на відхід з міста.

Центральна площа міста Славутич. ФОТО: Суспільне Чернігів"Було розвернуто три «Гради» з Ведильців і було попередження, що якщо Славутич перейде до вуличних боїв, то місто буде знищуватись за допомогою «Градів». Нам була дана така команда — заборона на відкриття вогню в межах міста для того, щоби унеможливити смерті й жертви серед місцевого населення".

Зі Славутича виїжджає більшість бійців роти охорони. В цей час в напрямку міста їде міський голова.

"Я дуже на великій швидкості повертався додому, бо підняли хай: «Мер втік». Мені треба було ввійти в прямий ефір і сказати: «Мер на місці»", — каже Юрій Фомічев.

Ніч з 25 на 26 березня Юрій Фомічев проводить у Дніпровському. Ввечері 25-го російських снайперів помічають на даху недобудованого готелю у центрі міста.

"Ввечері тоді ми ухвалили рішення про мирний протест".

Новости Украины