За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Юлія Рєзнікова. Суспільне Тернопіль
— Що передувало створенню федерації зі стрільби з лука? Як до цього йшли?
— "Ну, спочатку було складно для мене, оскільки ми в Тернопіль приїхали в 2022 році, в грудні. І перший час я взагалі не хотіла нічого мати зі стрільбою з луком. Але вийшло так, що в мене все лишилось вдома. Всі мої діти, яких тренувала, роз'їхались. В Україні залишилась одна дівчинка, всі інші за кордоном. І мені було дуже важко, в принципі, починати щось зі стрільбою з лука. Мені дуже боліло. Я сумувала, я казала, що без своїх дітей я нічого не хочу.
«Ми в Тернопіль приїхали у грудні 2022 року. Спочатку взагалі не хотіла нічого мати зі стрільбою з луком»
— "Мені потрібен був час просто наважитись почати все спочатку. Оскільки в Тернополі почали дуже розвивати інклюзивний спорт для ветеранів, сказали, що допоможуть нам з обладнанням саме для ветеранів. Ми все ж таки вирішили спробувати. Тобто нам федерація допомогла, закупила щити, поліція допомогла і закупила луки. Зараз волонтери допомагають, закуповують також інше обладнання. Дуже чудово нас всі прийняли.
Перше заняття для ветеранів було навіть не тренуванням, ми проводили такий майстер-клас. Я дуже хвилювалась, як це все буде проходити. І коли ми приїхали, познайомились, коли ми постріляли — всі ті їх емоції. Боже, вони такі всі чудові. Я після цього сказала, що так, я хочу цим займатися".
Тарас Бурак. Суспільне Тернопіль
— Ви почали займатися стрільбою з лука у тимчасово окупованій Новій Каховці. Як виїздили з окупованого міста?
— "Ми виїжджали в перший день, в перші години, тому що наше місто знаходиться за 50 кілометрів від кордону з Кримом. Оце відчуття напруги, що щось буде, почалось, напевно, з неділі. От повномасштабна війна почалась в четвер, а це десь з неділі. Ми заправили вже повний бак машини, відчували, що щось не так. Не знаю, як це пояснити.
В середу я мала їхати з дітьми на чемпіонат України. Нам в середу ввечері скасували всі змагання. В мене так і лишилась зібрана валіза на ранок. Чоловік ще прийшов, каже: "Чого не розбираєш?" Кажу: "Та хай може постоїть, бо щось… Потім, потім".
Зранку вже ми прокинулись від перших вибухів і не могли зрозуміти взагалі, що коїться, бо було дуже голосно, дуже страшно. Виїхали. Вже ближче до Херсона ми побачили перші ці прильоти. Вже не тільки почула, а очима побачила, бо якраз прилетіло в Чорнобаївку. Ми вирішили, що ми нічого не чекаємо, їдемо просто далі, на захід, а там вже будемо думати, що робити".
«А куди їхати, якщо ми не повернемось додому?»
— "Їхали одразу в бік Львова, в бік Самбора, бо там є рідні. Нам було куди їхати. Це нам дуже пощастило, бо стільки людей просто їхали в нікуди. У нас з чоловіком ще була така розмова. Я кажу: "А куди, якщо ми не повернемось додому? Ну от раптом". Він: "Та повернемось". Кажу: "Ну а раптом. Куди ми поїдемо?" — "Не знаю, куди". Кажу: "Може Тернопіль?" — "А чого Тернопіль?" Кажу: "Ну, файне місто Тернопіль". І так, трохи більше ніж через півроку ми опинились в Тернополі".
Юлія Рєзнікова.
— Вам знадобилося три роки, щоб повернутись до спорту. Які емоції були спочатку? Як ви до цього йшли?
— "На початку я дуже хвилювалася і дуже боялась. Тобто я знаю, що я це вмію, я це люблю, я знаю, як це робити, я знаю, як лагодити обладнання, знаю, що робити з дітьми, як їх тренувати. З ветеранами — я не знала як з ними працювати. Взагалі. Для мене це було просто максимально хвилююче. Але, як виявляється, з ними навпаки цікавіше. Ну, може мені просто дуже пощастило з хлопцями, бо в нас все просто супер. Вони і один для одного підтримка і просто вони надихають до того всього".
— Як стрільба з лука допомагає реабілітації бійців?
— "В принципі, будь-який спорт — це, в першу чергу, напевно, шлях до себе. Стрільба з лука реабілітацію дає як фізично, так і психологічно. Психологічно чому? Бо цей вид спорту дещо схожий на медитацію. Це контроль, це координація. Плюс на тренуванні вони отримують якусь нову мету і, напевно, підтримку в колі своїх".
«Хлопці хочуть на Ігри нескорених»
Ветерани тренуються стріляти з лука. Суспільне Тернопіль
— За той час, що ви тренуєте хлопців, що спостерігаєте якісь зміни у них?
— "Так. Коли проводили тренування в парку біля озера, до нас підійшли двоє ветеранів — Ігор і Сансанич. Як виявилося потім, Сансанич з Херсонської області, а Ігор з Одеси. В Ігора одразу класно дуже виходило. Це от настільки його вид спорту, що просто йому тільки цим потрібно, напевно, займатися. Сансаничу складніше. Можливо, бо трохи він старший, то з координацією трошечки складніше. Але за місяць — супер. Зараз на змаганнях просто було видно результат роботи, по влучаннях".
Тренування зі стрільби з лука. Суспільне Тернопіль
— До яких змагань зараз готуєте своїх підопічних?
— "Вони хочуть на "Ігри нескорених". В першу чергу ми хочемо підготуватись добре і на наступного року взяти участь в "Іграх нескорених", в змаганнях зі стрільби з лука. А 14 серпня будуть проводитись змагання тут в Тернополі. Хочемо запросити з найближчих міст: з Хмельницького, Івано-Франківська, Львова. По-перше, щоб вони подивились, як тепер ми тут облаштувались. І щоб була конкуренція якась нашим хлопцям. Щоб дати їм можливість здобути цього досвіду саме змагального, не тільки тренувального".
— Розкажіть про свої здобутки у цьому виді спорту. Як ви до нього прийшли і чому саме стрільба з лука?
— "Мій прадідусь разом з дідусем заснував, побудував базу в Новій Каховці. Ми мали дуже класну сучасну базу олімпійської підготовки. Ми мали стрільбище на 100, на 140 метрів, готель, спортзали. Тобто там було все для тренувань лучників. І я в цьому росла з дитинства. Плюс я також хотіла родині довести, що я також щось вмію. Тобто, коли ти бачиш приклад батьків, то іншого шляху нема. Я встановила рекорд Європи, будучи юніоркою. Тобто, стріляючи ще в молодших категоріях, я встановила дорослий рекорд Європи, котрий тримався до мене 10 років".
«Я можу або робити все на максимум, або не робити»
Ветерани тренуються стріляти з лука. Суспільне Тернопіль
— Чи задумувалися ви над тим, аби повернутися в цей вид спорту не як тренерка, а як спортсменка?
"Професійно, думаю, ні, оскільки для того, щоб професійно займатись цим, потрібно дуже багато часу. Має бути два тренування на день, має бути загальна фізична підготовка. Тобто я можу або робити все на максимум, або не робити. Якщо на максимум, то потрібно цим займатись 24/7. Оскільки зараз робота, родина, тренування, то я просто того не потягну. Просто для себе стріляю разом з чоловіком. Саме перед повномасштабною війною я затягнула чоловіка, кажу: "Давай спробуй, постріляй. Ну, я стріляю, ти ж також можеш спробувати". Йому дуже сподобався, але не класичний лук, а блочний. І ми в жовтні вперше стріляли командою вдвох. І ми стріляли на Кубку України, там є така категорія, як команда мікс. Це стріляють хлопчик і дівчинка. І то було дуже цікаво для мене. От в такому форматі мені хочеться стріляти просто заради тих емоцій. А щодо професійного спорту, на жаль, я розумію, що зараз це просто для мене не реально".
— Що потрібно Тернополю для розвитку цього виду спорту?
— "Перша проблема: нам не вистачає території. Зараз дали локацію — супер, все гарно. Але нам не вистачає дистанції. Оскільки це має бути для дорослих, це може бути 70 метрів. А в нас максимум 40 метрів наразі. Плюс безпека, все треба продумувати. Сподіваємось, що згодом ми до цього дійдемо, але поки що виходимо з того, що є. Починаємо з ветеранами і з дітьми. Нам вистачає тих 10-18 метрів, але я розумію, що як ми далі будемо розвиватись, показувати результати, нам потрібна буде інша локація. Поки у нас ще не узгоджено, де ми будемо тренуватись взимку. Плюс ще докуповуємо обладнання. Щити нам закупила федерація, щось допомогли волонтери, щось ми докупили самі.
Чоловік мені сам допомагає: збирає, крутить. Вдома, в Новій Каховці, ми це все мали, навіть про це не задумувались, наскільки було добре. А тут все купується, вкладається. Хлопців тренуємо повністю на добровільних засадах. Тобто я маю роботу і просто ходжу на тренування, на змагання їдемо. Бо це те, що я можу зараз для них зробити і це мій громадянський обов'язок допомогти їм".
«Це мій громадянський обов'язок — допомагати ветеранам»
Стрільба з лука. Суспільне Тернопіль
— Скільки людей зараз тренуєте?
— "Загалом десь до 12 ветеранів відвідують тренування. Є п'ятеро таких, хто стабільно приходить на кожне тренування, просто запалилися цим всім. Діток в нас вже семеро і дуже різні по віку: від дев'яти і до шістнадцяти. У вересні, я думаю, буде значно більше, оскільки це для Тернополя дуже незвичний, новий вид спорту і людям це цікаво.
Ми тренуємось на території Тернопільського ФСТ "Динамо". Нам надано все безкоштовно, тому за оренду нічого ми не платимо. Для бійців це все повністю безкоштовно. Ми тренуємо безкоштовно. Луки, що нам надали, у вільному доступі, плюс докуповуємо самі щось коли не вистачає. Інколи приходять на тренування їх десятеро, а ми дали п'ять луків. І їм доводиться мінятися. Це класно, бо вони спілкуються при цьому, але якість тренування страждає. Дуже добре, коли кожен має свій лук, коли ми кожному можемо видати. Поступово до цього дійдемо. Все буде".
