За інформацією: Суспільне Чернівці.
Марія Дзензерська і Сергій Присакар. Марія Дзензерська
Друг дитинства бійця Андрій зустрічав його на кордоні. Каже, з українського боку тоді була черга у кілька кілометрів, бо всі хотіли залишити країну, а по іншій стороні – один Сергій.
Рвався на передову
Спершу Сергій долучився до місцевої тероборони, але йому цієї роботи було замало – він хотів на передову. Чоловік кілька разів приходив до військкомату, але його не брали у військо – казали, що не служив в армії й не проходив військову кафедру. Втім Сергій через знайомих зміг долучитися до десантно-штурмових військ.
Загиблий військовий Сергій Присакар. Марія Дзензерська
Сергій брав участь у звільненні Херсонської та Харківської областей, а також служив на Донеччині. За цей час отримав кілька поранень і міг не брати участь у бойових завданнях.
Після реабілітації йому пропонували стати інструктором, але Сергій щоразу відмовлявся – рвався на фронт.
"В нього було багато випадків, після яких людина ламається й не хоче йти вперед, але Сергія це ніколи не лякало. Він говорив, що одні люди можуть воювати, а інші – ні. Одні бояться, інші – ні. Сергій належав до тієї групи, які мають стояти на передовій й захищати", – каже Андрій.
Марія на прощанні з Сергієм. Суспільне Чернівці
"Він постійно мені говорив: "Сонечко, я приїду додому, трохи побуду і знову піду. Хоча мав багато можливостей залишитися, але ніколи не залишався. Навіть не завжди завершував лікування, бо мав їхати до хлопців. Я навіть ображалася на нього. Він завжди думав за когось, бо звик жертвувати собою", – розповідає наречена.
Штурмував позиції вагнерівців
У червні 2022 року Сергій прибув до військової частини на Донеччині. У той час там перебував 90-й аеромобільний батальйон. В його складі чоловік брав участь у боях за Олександрівку, Святогірськ, Богородичне, а з жовтня обороняв Білогорівку – на околицях цього селища Сергій загинув, розповів побратим бійця Віктор. Бої за Білогорівку тривають досі.
"Найтяжчими були бої восени та взимку 2022 року. Тоді наш батальйон зайшов у Білогорівку, а на цьому напрямку стояли вагнерівці. Сергій не раз брав участь у штурмах – тоді якраз сформували збірну групу з найкращих бійців, які мали завдання відбивати та захоплювати певні позиції", – каже Віктор.
Сергій Присакар на нагородженні. Марія Дзензерська
За словами побратима, Сергій часто переймав командування групою й стримував російських військових, щоб інші бійці могли евакуювати поранених. Також мав можливість перейти на вищі посади – тоді б не брав участь у бойових діях й не сидів би в окопах, а займався плануванням та підготовкою військових. Від цього він теж відмовлявся, щоб виконувати завдання разом зі своєю ротою.
"Це дуже важка втрата для всієї бригади, бо, мабуть, немає людини, яка б не знала Сергія. Він – уособлення людини, якої нам у 2024 році не вистачає. Людина могла собі жити за кордоном і не знати горя, але він знайшов у собі сили воювати. Наш підрозділ це велика сім'я, а втрачати членів сім'ї дуже важко", – розповідає Віктор.
За життя Сергія тричі нагородили за військову службу: орденом "За мужність", нагрудними знаками "Сталевий хрест» та "Завжди Перші. ДШВ".
Читати ще
Читати ще «Учні виросли й воюють»: спогади про загиблого бійця Підгурського, який заснував школу бойового гопака у Чернівцях
Читати ще «Хотів віддати йому шану»: військовий з Буковини започаткував рибальський турнір в пам’ять про полеглого побратима
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected].
