За інформацією: Суспільне Вінниця.
Військовослужбовець Ігор з сім’єю. Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗС України
Війна триває в дитячих питаннях, у нічних тривогах, в очікуванні дзвінка. А в родинах, які чекають та підтримують, народжується сила, що тримає фронт. Так говорить військовий Ігор на псевдо "Ксьондз" з Вінниці.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці Регіонального управління Сил територіальної оборони "Південь" ЗСУ.
Ігор проходить службу у 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. До повномасштабного вторгнення РФ чоловік працював у різних сферах. Переважно — слюсарем-механіком, також займався встановленням інтернету, відеонаглядом, обшивкою автівок і катерів. 24 лютого 2022 року він зустрів на роботі — на СТО.
"Відтоді почалася двіжуха з Нацгвардією. Це було під Києвом. Безкоштовно я рік їм ремонтував їхні машини. Усі абсолютно. Навіть БТР", — розповів військовослужбовець.
Дружина з сином Андрієм спочатку поїхали до Німеччини.
"Але в мене дружина — патріотка. І це моя дружина. Через два місяці вона каже: “Я їду додому”. Я запитав, а що вона має тут робити. Вона відповіла, що не знає, але їде додому".
До ЗСУ "Ксьондз" потрапив у 2023 році — прийшла повістка. За словами чоловіка, з сім'єю у нього була домовленість, що він не ховатиметься.
Ігор потрапив до 120 окремої бригади у роту ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК). Після навчання його прикомандирували під Красногорівку, що на Донеччині.
"Ми були прикомандировані до 109 бригади ТрО. Їхній 105 батальйон тоді перебував у підпорядкуванні 59 бригади — нашої, гайсинської. Там я відвоював місяць і отримав поранення. У мене був розрив сухожилля на нозі. Лікування було довгим і болісним. А влітку 2025 ми рубаківськими екіпажами поїхали під Бурлук (на Харківщині — ред.). Там воювали ще два місяці", — розповів "Ксьондз".
Нині військовий займається навчанням особового складу: передає бойовий досвід новоприбулим пілотам, навчає їх керувати літальними апаратами різних типів.
"Я постійно заводжу на позиції нових людей. Заїжджаю, дивлюся, що і як у них. Можливо, десь позиція неправильно облаштована, можливо, треба щось підналаштувати — і так далі".
За словами Ігоря, він завжди відчуває підтримку родини.
"Слава Богу, ми сильна сім’я. Підтримуємо зв’язок. Дружина сумує, звісно, але є розуміння: ми воюємо заради них. Тільки заради них. Я хочу, щоб мій син був українцем. І ніяк по-іншому, — сказав Ігор.
— Потрібні сітки — вітчим плете. Сестра збирає кошти. Зараз хочемо відремонтувати машину. У мене велика сім’я, і всі мене підтримують. Ніхто жодного разу не сказав, що щось не так. Родина — це одне з головного, що тримає! Там, де чекають, війна не припиняється ні на день".
Синові Андрієві 10 січня виповниться 8 років. Для нього батько — приклад для наслідування, розповів Ігор. У школі на уроці хлопчик сказав, що пишається своїм татом, бо той зараз захищає Україну.
