За інформацією: Суспільне Вінниця.
Андрій на псевдо «Капелан». Скрін з відео 120 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ
На фронті життя відчувається по-іншому, а кожен день проживаєш, як останній. Так говорить військовий Андрій на псевдо "Капелан". З перших днів повномасштабного вторгнення РФ він добровільно долучився до лав вінницької 120 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік пройшов шлях від водія, начальника продовольчого складу до бойового командира.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці 120 бригади.
"На війну я попав з таксі. Я таксував, це було 26 числа (26 лютого 2022 — ред.). Совість моя каже: "Все, ходімо в армію!". Я різко повертаю кермо, під'їжджаю до ТЦК. "Добрий день, я хочу воювати!". "Ви хто?". "Я професійний водій". "Підете в медчастину нашу? В нас там батальйон формується". Я погодився", — розповів Андрій.
Через певний час його перевели в інший підрозділ — матеріально-технічного забезпечення.
"Мені сказали: "Ти будеш водієм бані". Я думаю: ну ладно, водій бані — значить водій бані. Хоча в мене тоді категорії не було".
За словами чоловіка, на той момент частина формувалася на базі школи, в якій Андрій навчався.
"Тинююся по школі, ходжу поважно, у формі, з автоматом. Тоді всі ходили, так. А мені замполіта каже: "Чого ти тиняєшся? Займись роботою". Я спитав, що робити. Мені сказали навести порядок у столовій. "Дайте мені людей, 10 людей, я вам наведу порядок". Відповіли — та хоч роту. Приходжу я в столову, а я раніше займався запчастинами. Я просто знаю, як навести порядок на складі. І я кажу: "Ти займайся тим, ти — тим, а ти — тим". Коротше, роздав всім роботи. Через півтори-дві години в мене вже був порядок, список того, що в мене є".
За словами "Капелана", перші два тижні їх годували волонтери.
"Я не хочу принизити армію, але ви розумієте, що перших два тижні люди допомагали інтенсивно, поки налаштувалися на війну, поки держава почала виділяти кошти і годувати".
Андрій на псевдо «Капелан». Скрін з відео 120 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ
За рік Андрій став начальником продовольчої служби. Головним завданням, за його словами, було забезпечити людей харчуванням.
"Якщо люди, воїни, не забезпечені харчуванням, це означає, що? Начпрод лінується подивитися меню, замовити прекрасні блюда, замовити продукти, тому що кошти виділяються, бо одна тушонка, знаєте, далеко на ній не їдеш. Ну, і насправді в мене був хороший колектив, що кухарів, що діловоди. Ми разом створили команду, яка гарно впоралася з цим великим завданням".
У 2024 році чоловік багато їздив на передову. Розумів, що довезти харчування потрібно обов'язково.
Згодом Андрія призначили командиром взводу. Тут, за його словами, він зміг проявити себе по-іншому.
"Працювати з бараболею, з крупами — це одне. А працювати з людьми, коли ти маєш зробити все, щоб атмосфера людей, які мають захищати батьківщину, вона була правильна… Коли послужив у різних підрозділах, то ти розумієш, що кожна робота в армії дуже важлива. Не можна сказати, що хтось в армії не являється тією основною ланкою".
"Капелан" розповів, що його батальйон сформувався з людей, які прийшли всі рівні, з нуля. Співдружність у ньому не тільки між солдатами, а й з офіцерами. Ставши на посаду командира взводу, чоловік почав себе проявляти настільки, наскільки міг.
"Коли отримуєш завдання, навіть не хочу переказувати, коли відбувається вибух тут, там і так далі, то що відбувається у тебе в серці? Ти не знаєш, що очікувати, чи наступного приходу по голові. В момент істини ти просто, коли звертаєшся до Бога, Господь наповнює твоє серце миром і спокоєм, причому таким фундаментальним. Це не просто там якась така балада, якась казка, що, мовляв, подивіться, який я: вірую чи ні".
За словами чоловіка, коли він виконував різні завдання, то старався йти вперед. Отримавши певний досвід, він розумів, що необхідно робити для того, аби поберегти своїх побратимів.
"Це не означає, що, коли я молився, то хлопці залишалися всі живими. Це означає, що людина, коли йшла виконувати бойове завдання, вона була впевнена в тому, що вона робить правильно. І хочу подякувати Богові за те, що Він, проводячи мене цією нелегкою життєвою дорогою, дав ласку в цих страшних умовах залишатися спокійним, залишатися вірним Богові і державі".
Зараз не така війна, якою була Друга світова, сказав "Капелан". Тоді сиділи в окопі та відстрілювалися. А зараз війна дронів, війна технологій. Сам бій, коли відбувається, дуже дивний.
"По-перше, працюють наші пташки. Це не означає, що ми один на один з ворогом. Це означає, що є підтримка з неба. Тобі по рації передають, де ворог. "Туди-сюди, зосередься, не переживай" — підтримка така. Це дуже важливо. З усіх сторін наших побратимів і кожного воїна, зокрема, у якого є рація, які десь на бойовому посту, іде підтримка. Ніхто не залишається наодинці із ворогом насправді", — розповів чоловік.
Якось Андрій пішов на завдання з двома побратимами — Анатолієм Дзезиком та Олександром Добровольським. Вони мали поєднати одну позицію з іншою для того, щоб можна було доставити продукти, БК. Разом їм потрібно було пройти по посадки, виконати невеликі штурмові дії для того, щоб по цій дорозі могли пройти українські військові.
"Добровольський Олександр — я його обов'язково мав брати. А Дзезика я не мав з собою брати. Тому що він перед цим стояв у тяжкому наряді, він дві доби на вулиці чергував, оберігав певну територію, був утомлений".
Олександр сказав, що не піде без Толі — свого друга, односельця. Перед виходом усі троє помолилися.
"І от ми йдемо. Ліс — це така річ, коли ти дивишся під кожен кущ і розумієш, що під кожним кущем може бути людина-ворог. Я не хочу їх ніяк називати, це вороги просто. Я йшов попереду, хлопці йшли за мною. Дивилися один за одним, я був першим. Я дійшов до місця одного. В кущах лежить ворог. Я його не побачив, мене зацікавила інша точка".
За Андрієм ішов Анатолій Дзезик, далі — Олександр Добровольський. Військового РФ помітили завдяки пильності побратимів, адже "Капелан" був зайнятий іншим сектором,
"Олександр побачив, що в цьому кущі щось ворушиться. В певний момент ми всі побачили, що там лежить ворог. Причому цей ворог, який дуже багато зробив біди. Коли він його побачив, він на звук почав рухатися. Тоді ми зосередилися, і в такий момент ми всі відпрацювали по ньому. Ворог був знищений. Коли до нього ми підійшли вже потім дивитися документи, ми побачили, що в нього заклинив автомат", — сказав "Капелан".
Андрій на псевдо «Капелан». Скрін з відео 120 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ
За його словами, військові РФ інтенсивно атакують що дронами, що мінометними обстрілами.
"Коли ворог побачив, що їхній розвідник знищений, в мене було інше завдання: відійти, забрати іншу групу. Але я думаю: групу не буду забирати, зачекаю, поки хлопці мої закінчують, поки проведуть зараз караван, тоді ми всі разом повернемось і таким чином ми закриємо питання".
Тоді почало літати багато дронів, почали робити скиди. Причому — навмання. Скиди кидали під дерева, щоб злякати, щоб захисник побіг, а далі його — знищити.
"Йде скид, і він вибухає напроти мене. Переді мною стоїть дерево. Оце все обходить навколо мене, цей жар. Я його відчуваю і потім розумію: я, напевно, трохи зловживаю Божою любов'ю. Якщо я буду вмикати альтруїста, якщо я буду вмикати із себе дуже віруючого і побожного, то скажіть, будь ласка, де буде ворог? Тут життя по-іншому відчувається. Знаєте, там кожен день проживаєш, як останній", — розповів Андрій.
Відтак почався мінометний обстріл. Анатолія Дзезика поранили в ногу. Коли переходили дорогу — поранення в ногу отримав й Олександр.
"В мене був побратим, і ми з ним починаємо тягнути одного, другого. Метрів 150 перетягували їх для того, щоб затягнути в ліс, щоб якомога далі відійти. Бо така ділянка, де дуже видно, хто де розташований. Ворог не шкодує ні поранених, нікого. А мені потрібно було людей спасти. Тим більше це були легкі поранення".
Коли почали переносити поранених, то Андрій почув, що над ним зібрався рій дронів, які готові робити скиди. В певний момент побратим Олександр сказав, аби "Капелан" тікав від нього, адже був скид. Андрій його не почув, бо той не спрацював. Втім, розумів, що ці гранати в певний момент зірвуться.
"Я тільки відійшов — починаються зриватися всі ці гранати. Більше всіх скидів було кинуто на хлопців. Тобто їх просто вбивали. Вони накрили повністю квадрат, де вони були. Я відійшов трохи далі, тому що розумів: що від того, що я стою і разом з ними загину, взагалі нічого не зміниться".
Російські військові обстріляли квадрат радіусом у 50 метрів з мінометів, "Градів". Андрій почував себе безпорадним, адже нічим не міг допомогти побратимам. Коли закінчився артобстріл, тоді зробили евакуацію. Олександр ще був живий.
"Але настільки було, розумієте, багато поранень, то від втрати крові він загинув. Кожне наше життя втрачене — варте пам'яті і вдячності поколінь. Шкода, що поруч йде війна, але якщо війна йде там, а не тут, це означає, що Збройні сили України роблять свою роботу. Вони все роблять для того, щоб Україна була збережена. Україна, молодь, вони будуть збережені завдяки героїзму наших побратимів. Тому вічна пам'ять побратимам, слава Україні!".
