За інформацією: Суспільне Вінниця.
Переселенка з Донеччини з дітьми. Фото: Суспільне Вінниця
З Донеччини на Вінниччину в село Потоки переїхав табір етнічних ромів: 68 переселенців, з них 36 — діти. Усі один одному рідня. Спершу приїхала одна сім'я, а за ними — ще кілька. Усі багатодітні. Деякі у селі вже покупуляли хати, решту — місцеві пустили пожити у будинках задарма, розповів Суспільному старійшина роду — Михайло Терпак.
Суспільне Вінниця
Чоловік сам із Закарпаття. На Донеччину перебрався після одруження. Там народилося його п'ятеро дітей і четверо внуків. Коли 2022 РФ пішла у повномасштабний наступ, тікали від "руського миру", каже, з Констянтинівки на Вінниччину.
"Люди дали хату пожити. Поки купити її не можу. Живемо, поки не виганають", —каже Михайло Терпак.
У будинку три кімнати. Тісно, зате, каже чоловік, всі під одним дахом: два сини та донька з двома дітьми.
На цій же вулиці оселився з родиною і найстарший син Михайла — Євген.
"Втекли, бо там бомблять. Родичі покликали. Тут і поселилися. Бо домівки вже немає", — каже Євген Терпак.
"Діти боялися. Вони все чули, для них це шок", — каже дружина Євгена — Христина Сурмай.
Суспільне Вінниця
"Там війна була, ракети літали, щоб у нас не влучили. Переживав за братів, батьків", — розповідає син Артур.
У подружжя Євгена та Христини п'ятеро дітей: Артур, Ганна, Тимур, Вова і Даня. Христина нині вагітна вшосте. Чекають на хлопчика. Планують назвати Денисом.
Поселити разом увесь табір ромів з Донеччини, що налічує 68 людей, у Потоках немає де — каже староста села Галина Деркач. Живуть групами, окремо.
Суспільне Вінниця
"Приїздили сім'ями, сідали під сільрадою з сумками і ставили перед фактом, що не мають, де жити. Зараз багато з них купили будинки або дали їм. Гуртожитку чи багатоквартирного будинку, щоб їм дати, у нас немає. Вони усі представники ромів, але за національністю українці", — розповідає Галина Деркач.
Суспільне Вінниця
Переселенці нині облаштовують у помешканнях побут. Роботи у селі немає, каже старійшина Михайло. Продуктами й речами допомагають місцеві.
"Поки немає чим займатися, це ж чужа хата. Яке тут господарство. Роботи немає. Тут двічі на тиждень автобус їздить, а на машині на роботу не наїздишся", — каже Михайло Терпак.
