29 квітня — Міжнародний день танцю. Танець — невід’ємна частина будь-якої культури. Деякі хореографи вважають, що за рухами тіла ховаються справжні рухи душі. Він є джерелом натхнення для художників, дизайнерів, скульпторів і режисерів театру і кіно.
Люди, які займаються танцями, відрізняються, як правило, цілеспрямованістю та гарним зовнішнім виглядом.
MYNIZHYN.com поспілкувався з дівчиною, яка неодноразово підкорювала глядачів виконанням свого красивого танцю!
Вона — учасниця багатьох фестивалів та конкурсів у різних містах України. Оксана працювала на посаді артиста балету як в Україні, так і за кордоном – у Нідерландах, Малайзії, Туреччині, Катарі і на даний момент у Польщі.
Її рухи легкі та граціозні, а танець — живий, наповнений справжніми емоціями! Знайомтеся — випускниця НДУ, ННІ мистецтв імені Олександра Ростовського, за спеціальністю хореографія – Оксана Гузь.
— Доброго дня, Оксано! Скажіть, ви зараз в Україні чи за кордоном? Чим займаєтеся, де живете?
— На даний момент, я знаходжусь у місті Плоцьк, Польща. Ми готуємось до гастрольного туру по країні, разом із оркерстром та солістами з України за підтримки агенції Brussa.
— Ви вже давно займаєтесь танцями – що дня вас означає ця професія? Як би ви її описали?
— Ну так, відносно давно, а ніби і нещодавно. Танцюю з 9 років, але займатись танцями професійно почала із 16 років, коли вступила до Ніжинського вишу. Танці, завжди були моєю «віддушиною», так можу їх і описати. Та й взагалі все в житті складалось ланцюжком певних подій, аби мій шлях у результаті був саме таким. То, можливо, це моє покликання? Проте, я ще шукаю відповідь.
— Які корективи війна внесла у ваше професійне життя? Чи є така поняття, як «до» та «після»? Тобто, що змінилося, а що — ні?
— Я намагаюсь не згадувати, як було там раніше, бо не час віддаватись на ностальгії. З початку повномаштабного вторгнення все, що пов'язане з професією, відійшло далеко на задній план. Увесь час залишалась в країні, і фокус був зосереджений на ситуації навколо. Через внутрішню потребу бути корисною, шукала, що можу зробити тут. А наразі наші друзі, поляки, дають можливість артистам допомогти Україні безпосередньо своєю професійною діяльністю. Я знаю, лише одне, що наше «після» буде ще більш прекрасним і вільним, з новими горизонтами!
— Всі танцюристи класно виглядають, красиво рухаються і мають легку, граціозну поставу та ходу. Як ви підтримуєте себе у формі? Чи є режим дня, сну, харчування?
— Ну, по-перше, далеко не всі виглядають, як ви описали (посміхається – авт.) Скажу так: сцена не пробачає лінощів. У цьому плані вона неупереджена. Обираючи професію хореографа, маєш розуміти, що це шлях постійної роботи над собою, якщо хочеш досягти чогось у цій сфері. Мій режим може змінюватись від багатьох факторів, але завжди присутні регулярні тренування. Я намагаюсь тримати збалансоване харчування (але, іноді грішу). Також немало важливий повноцінний сон.
— А які є мінуси та плюси цієї професії, на вашу думку? Чи є якісь табу, заборони для танцюриста?
— Нічого ідеального немає, але все дуже суб'єктивно. Якщо любиш, те що робиш, ти концентруєшся лише на позитивних моментах. Тому мінуси є, але я їх не помічаю. Стосовно «табу» чи «заборон» — я не сприймаю ці терміни. Ніхто, нічого не може тобі забороняти! Я вважаю, що кожен має від самого початку поставити собі ціль чи орієнтир на те, чого саме хоче досягти, і по цьому шляху треба розставити правильні пріоритети. Звичайно, іноді доводиться відмовитись від чогось заради бажаної мети, але це буде уже твій свідомий вибір, бажання, а не «заборона».
— Я так розумію, що танці – ваше хобі, життя, професія. Це те, про що ви мріяли. А чи всі мрії та задуми збулися у вас на сьогоднішній день? (Якщо говорити сугубо про танці, про ваше життя, не торкаючись гіркої теми війни)
— Я б трохи по-іншому сформулювала своє відношення. Бо танці — це, скоріше, як спосіб самореалізації. Це можливість підзарядити внутрішню батерейку. Танці — не дорівнюють «життя». Я можу цілком функціонувати і без них, але не «жити». В цьому і різниця. На сьогоднішній день, мої мрії змінились! Але точно знаю — я ще повернусь до реалізації своїх колишніх задумів.
Наостанок дуже хочеться передати вітання своїм наставникам, і коли це зробити краще, як не зараз. Адже скільки часу б не пройшло, але люди, котрі підтримали мене на перших кроках, завжди залигаються у моєму сердечку!
Тож передаю свої вітання:
Фесик Н.А.;
Сіряковій Г.В.;
Ростовській Ю.О.;
Максименко В.І.;
Пархоменку О.М.
З вдячністю і любов'ю обіймаю Вас!
Ваша студентка, Оксана Гузь.
Фото з архіву Оксани Гузь
Більше фото та відео — тут.
Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn та Вайбер
