«Тільки не робіть з мене героя»: історія водія шкільного автобуса з Чернігівщини, який майже два роки провів на війні

За інформацією: Суспільне Чернігів.

Любов Ганжа. Суспільне Чернігів"— Оце з 2009 року їздимо автобусом. – Скільки найбільше дітей їздило? — Здається 17, точно вже не пам’ятаю, наче 17. Минулого року, здається, троє було. Син мій, це мій найменший, в цьому році ще дев'ятий клас закінчить, а тоді залишиться одна Христина".

Юрій Милько за кермом цього шкільного автобуса з 2009 року, коли його отримала школа. Проте у лютому 2022-го він тимчасово змінив професію та одягнув військову форму.

"Я з перших днів знав, що піду воювати. Прийдуть сюди – в партизани піду чи що. Я, на правду сказати, навіть самостріли робив".

Спочатку чоловік був у теробороні, потім — у роті охорони.

"Це все ж добровільно було. Я ледь туди записався, тільки тому, що однокласниця працює в ТЦК, то вона мене ледь вперла туди, знайшла там мені місце. Я туди попав по блату так би мовити. В перші дні війни багато було охочих. Потім нас, оцю роту охорони почали розкидати по різних частинах. Багато хлопців попало в Конотопську частину, а мене, як водія, направили в Дніпропетровську область, Черкаське, 93-ю бригаду, «Холодний яр» називається".

Далі були Соледар і Бахмут. Розповідає, там і атеїсти ставали глибоко віруючими.

Юрій Милько показує відео з фронту. Суспільне Чернігів"Під Бахмутом мене оса вкусила. Оса вкусила за губу. І у мене алергія почалась. Отак розпух. І каже командир взводу: «Ми тебе евакуюємо, у тебе алергія». Кажу, дайте мені якусь таблетку, все одно через день-два евакуація, я з хлопцями піду. Тоді чую: через п'ять хвилин вибух. Підірвалася машина на міні протитанковій, в яку я мав сісти, але не сів. Наче Бог вберіг".

На Донеччині Юрій зазнав осколкового поранення і кілька контузій. Вважає, що наразі, у своїх 54, на фронті він радше тягар, ніж повноцінний воїн.

"Молоді – у них більше енергії, більше сили, більше витривалості. А що, як таких, як ми, спочатку половина за п’ятдесят було. Уже не те. Уже ніч не поспати чи дві, чи п’ять діб – уже нам хана. А бронежилет – це ж все, мене витягували, з цього бронежилета".

Додому чоловік повернувся в грудні 2023-го. І одразу до свого автобуса. Без нього ніхто ним не їздив, дітей возили автобусом з іншого села.

Учні та вчителька чекають на шкільний автобус. Суспільне Чернігів"Автобус стояв, чекав на мене. Я прийшов посеред зими, акумулятор поставив – він завівся. Кажу, о, будемо ще кататися. Найстаріший зі шкільних автобусів по громаді".

"Тільки не робіть з мене героя", — просить чоловік під час спілкування з журналісткою.

"Я вважаю навіть інколи себе, мо, я зрадив. Але я вже бачив, що від мене користі немає.

За день водій наїжджає автобусом сотню кілометрів, бо працює на два навчальних заклади. Крім трьох пасажирів, які їздять до Нехаївської гімназії, Юрій забирає ще одну школярку з хутора, яка навчається у Рождественському.

Новости Украины