Підготовка до сплячки
За лаштунками жартівливого відео із гармонікою — справжня підготовка до гібернації: бавовняний мішечок, власноруч оснащений бокс для холодильника, електронні ваги, щоб контролювати вагу тіла тварини, та невеличка гідрометеостанція, щоб сплячка пройшла комфортно для крилатого.
— Хоч він і в домашніх умовах, та все одно стан у нього зараз не сильно активний. На днях випав сніг, комахи в достатній кількості ще не літають, та і сородичі його ще в сплячці. Такі природні цикли у кажанів, тож він добре відчуває навколишнє середовище, — пояснює Владислав.
Фото: Владислав Журавель Кажаняче обладнання для гібернації
Фото: Владислав Журавель Зваження перед сплячкою
До знайомства з Малюком, зізнається, майже нічого не знав про рукокрилих. Навіть не знав достеменно, чим вони харчуються. Зараз же чоловік із захопленням розповідає, як проходить їхня сплячка, яка вага для тварини достатня, щоб усе пройшло добре, і як доглядатиме за кажаном у стані гібернації.
— Це не так, що тварина вирубилась і спить. Коли надворі трохи теплішає — вони можуть прокинутися, виповзти, оцінити обстановку, попити водички або навіть спарюватись, і відправитися далі спати собі. Моє завдання стежити за температурою і його вагою, — розповідає чоловік.
Крилаті пацієнти. Від кого і для чого рятують кажанів в Українському центрі реабілітації рукокрилих
Неочікуваний гість
Три тижні тому знайомство Владислава і Малюка пройшло за не найліпших обставин — після ворожих атак у Костянтинівці.
— Того дня якраз був обстріл КАБами і, певно, він перелетів і випадково потрапив до нас, — припускає військовий.
Вночі, йдучи до вбиральні, Владислав зачепив у темряві капцем щось невідоме. Це щось запищало. Чоловік спершу перелякався, але потім згадав, що такі звуки видають кажани.
Наступного ранку військовий знайшов на сайті Українського центру реабілітації рукокрилих посібник на 160 сторінок, ознайомився з ним, зв’язався з волонтерами, ті оглянули фото кажана, зазначили, що тварина без критичних пошкоджень, і вислали Владиславу личинок зофобаса, щоб було чим годувати підопічного.
Фото: Владислав Журавель Набір від Центру реабілітації рукокрилих — мішечки для кажана, пінцет для годівлі і личинки
— Спочатку, коли брав його до рук, він орав просто, як якийсь демон, скалив до мене зуби. Перший раз годування пройшло невдало, я думав, що дам йому личинку і він їстиме. А треба було його голову трохи натягнути за шкірку, щоб він відкрив ротика і дати скуштувати розрізаного зофобаса, щоб він відчув смак цього білка, — пояснює чоловік.
Фото: Владислав Журавель Малюк не дуже зрадів знайомству
Спершу Малюк їв мляво, але вже через чотири личинки зметикував, що до чого — «лопав, що навіть його особливо не треба було упрашувати», — сміється військовий.
Фото: Владислав Журавель Кажан Малюк
Так рукокрилий залишився гостювати у Владислава та його побратимів: спав у мішечку в пластиковому відрі, з’їдав по 12 личинок зофобаса в день, ставав все красивішим і вгодованішим, навіть волонтери відзначили його еталонну вагу — 32 грами. Тим часом і стосунки між кажаном та його опікуном теплішали. Чоловіку достатньо було приділяти рукокрилому пів години на день, той його вже не боявся.
— Я прочитав, що кажанів можна ще вичісувати щіточкою, бо в них у шерсті паразити бувають, то хотілося його почистити. Так це стало нашою рутиною. Також це допомагає заспокоювати його, коли він завмирає від звуків обстрілів, — ділиться військовий.
Фото: Владислав Журавель Щоденний ритуал
Чому саме «Малюк» — це «випадковий збіг», як і з котом Сирським, жартує Владислав.
Життя до вторгнення і після
«Комвзводу зайшов в кімнату. Забув, що хотів. Дивиться. Слідом за ним заходять замполіт батальйону і замполіт роти. Три офіцера дивляться, як я серед ночі годую кажана, що сидить на картонному кріслі, обгорнутий гарними мішечками. Всі мовчать. Не кажучи ні слова, уходять», — описував у твіттері нещодавню ситуацію військовий.
Згадуємо в розмові цей твіт — починає сміятися.
— Знаєте, як кажуть, «хто в армії служив, той в цирку не сміється». Вони тоді зайшли, оцінили ситуацію, бачать, що всі тверезі, в кімнаті порядок. Ну кормить людина кажана, мовчки пішли собі далі. А хлопці побратими класно реагують, знімають відео. Я їм розповідав все, що в книжці прочитав, вони вражені, кажуть, в житті б не подумали, — розповідає Владислав.
Фото: Владислав Журавель Кажан Малюк у власному ліжечку
Крихітні меблі для Малюка — окрема історія. Їх військовий змайстрував сам із картону, це дається в знаки попередня робота — в цивільному житті він працював професійним декоратором: робили декорації для фільмів, свят, різних проєктів. Серед них згадує інсталяції для «Київфудмаркету» та телепередачі «Танці з зірками». Його частина роботи була технічна — дизайнери малювали, Владислав майстрував.
24 лютого 2022 року його цивільне життя завершилося, чоловік пішов добровольцем. Спершу був Ірпінь, де вони прикривали війська регулярної армії, що заходили на штурм у місто. Далі Харків і Харківщина, друга лінія оборони.
Влітку минулого року Владислав переніс важку операцію в два етапи. Ще до вторгнення в його печінці виявили пухлину. За час служби вона збільшилась, хірург давав невтішні прогнози, тож вирішили видаляти. Разом з нею видалили 70% печінки та жовчний.
— Декілька місяців у мене була реабілітація. Потім з підрозділом вирушив в зону бойових дій. Нас перевели по різним бригадам, і я потрапив у 42-гу механізовану. Ну і в принципі три останні місяці був у Костянтинівці, — розповідає Владислав.
Фото: надане військовим Владислав
На момент нашої розмови він уже був у Коцюбинському, що біля Києва, пройшов військово-лікарську комісію. Там його визнали непридатним і списали зі служби. З Владиславом у тил перебрався і Малюк, готовий зимувати у нього вдома, в холодильнику.
— Я дружину запевнив, що це все нормально. Добре, що ми ще перед вторгненням купили новий холодильник, і там є окрема камера для овочів, окрема для фруктів, буде окрема для кажана тепер, — сміється чоловік.
Амбасадор кажанів
Готуючи документи для ВЛК, Владислав мав нагоду заїхати в Харків і просто не міг не зустрітися з волонтерами Українського центру реабілітації рукокрилих.
— Вони мене там дуже чекали, зраділи всі. Я для них як селебріті був, бо їм постійно зі всієї України скидають «ось подивись військовий кажана відгодовує», вони кажуть «та ми вже знаємо його». То вони у мене попросили автограф, ми наробили фото, ще й сувенірів мені від Центру надавали, — тішиться чоловік.
Фото: надане Владиславом Довгоочікувана зустріч у Центрі
Зараз там зимує 6 тис. врятованих кажанів. Це, каже, тільки здається, що багато, насправді ж кількість тих, кого не вдалося врятувати може бути в рази вища. Як от нещодавня історія з Полтави, де жінка викинула на мороз колонію в 1,5 тис. особин. З них врятувати змогли лише 500.
Фото: batsukraine.org волонтери годують ослаблених кажанів комахами
Фото: batsukraine.org самиця з дитинчам рудої вечірниці
— А скільки таких історій, про які ніхто не дізнається. Колонію просто в смітник викидають, і все. Я вважаю, що основна проблема тут — це відсутність інформування і стереотипи та міфи. Я і сам був такий. А змінив своє ставлення до тварин, як почав спілкуватися з зооволонтерами, коли ми взялися рятувати наш Коцюбинський ліс, який хочуть забудувати. Потім вторгнення і ти вже якось зовсім по іншому на це все дивишся. Тобі не шкода того росіянина, але тобі шкода якусь тваринку, — ділиться Владислав.
Те, що їхня з Малюком історія стала такою популярною, вважає, на користь. Так Владислав залюбки поширює важливу інформацію в жартівливій формі. Людям подобається, вони цікавляться кожним етапом утримання кажана. І навіть почали запитувати, чи можна задонатити.
Кажан Малюк, до речі, не перший його підопічний — минулого року військовий врятував ворона зі зламаним крилом. Завезли до лікаря, крило зафіксували і так птах залишився з ними до одужання. Йому робили уколи, пригощали сиром, горіхами і фруктами, назвали Гріша.
Фото: Владислав Журавель Гріші часто діставалися смаколики
Фото: надане Владиславом Зламане крило птаха
З часом вони з Владиславом здружилися — птах впізнавав його з відстані і мчав на зустріч за смачненьким, вимагав розваг та ігор. «Якщо йому не приділяли уваги за моєї відсутності, він починав всіх кошмарити — крав цигарки, запальнички, саморізи, навіть скручував ковпачки з ніпеля», — пригадував військовий.
Фото: Владислав Журавель Владислав і Гріша
— Чому я вирішив піклуватись тоді про ворону і про кажана зараз? Це гемор, це витрати. Але розумів, що більше вони нікому не потрібні, а так хоч буде шанс на життя. Крім того, вони не винні були в своїх травмах, це не природній відбір, винні лише росіяни і їх ракетний терор, — пояснює Владислав.
Новий етап
Незабаром новий етап життя чекає і на нього, і на Малюка. Рукокрилий на початку квітня має відлетіти на волю разом з іншими родичами, які зимували під опікою людей.
— Буде акція від Центру, вони планують їздити по містах. У Києві будуть випускати в Коцюбинському лісі, біля якого я живу. Бо це ж не тільки у мене кажан є, хтось і по десять тримає. Тож аби познайомитись з Малюком, стежте за оголошеннями на сторінці волонтерів, — зазначає чоловік. (24 березня, до речі, проведуть урочистий випуск у Харкові — так три тисячі рукокрилих, які були врятовані саме в цьому місті, повернуться в природу вже цієї неділі. Інших волонтери повезуть в міста, звідки їх передавали до Центру).
Фото: Ukrainian Bat Rehabilitation Center Один із минулорічних випусків кажанів
Для себе Владислав бачить декілька подальших варіантів — або повернення в громадську діяльність, або робота в оборонці. Свої можливості, каже, знає добре. Має і досвід керівництва, і чимало знань за плечима, так як поки відновлювався після операції пройшов чимало курсів по радіозв’язку, радіорозвідці.
— Та і виробництво техніки для мене нескладне, навіть зі знайомим збирав антидронові рушниці для його підрозділу, — пояснює чоловік.
Частина зібраних за допомогою Малюка коштів уже пішла на підтримку Центру реабілітації рукокрилих. Інші, каже, ще думає, куди підуть — або передасть на збір по радіозв’язку, або якщо сам піде по технічній частині — докупить собі інструментів.
— Якщо піду в громадську діяльність, то свої речі віддам зв’язківцям, а на ці гроші або FPV-дрон купимо, назвемо його «Малюк» і сподіватимемось, що він дуже дієво вкусить росіян, або якийсь антидроновий збір підтримаємо, — зазначає Владислав.
За рукокрилим, каже, не те, щоб скучатиме, але точно згадуватиме з теплом цей досвід. А на згадку про Малюка залишить собі одного із трьох подарованих Центром іграшкових кажанів. Інших двох вирішив розіграти за донати — ці кошти теж розподілить за запланованими напрямками.
Фото: Владислав Журавель Іграшкові рукокрилі
***
Цю розмову ми записували з Владиславом тиждень тому. Нині кажан Малюк уже міцно спить. В ніч на 21 березня, коли росіяни влаштували масовану ракетну атаку по Києву, Владислав завбачливо залишив рукокрилого у відчиненому боксі. «На випадок, якщо ракета влучить в наш дім, то в нього буде шанс вибратись, а не лишатись в пастці в холодильнику», — пояснив чоловік.
На щастя, Малюк цілий та неушкоджений повернувся дозимовувати у холодильник.
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
