Микола Гнатовський
КИЇВ. 14 листопада. УНН. Після того як 28 років тому Україна вступила до Ради Європи (РЄ) вона потрапила під юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Що це за судовий орган, які справи він розглядає, хто і за яких умов може до нього звернутися, а також про те, яка нині ситуація в Україні з правами людини, і чи наближаємося ми у питанні їх дотримання до європейських стандартів в ексклюзивному інтерв’ю УНН розповів суддя ЕСПЛ від України з червня 2022 року Микола Гнатовський.
— Україна одразу потрапила під юрисдикцію Європейського суду з прав людини після вступу до Ради Європи, чи була якась окрема процедура?
Коли держава вступає до Ради Європи, то вона зобов’язана ратифікувати не лише Статут цієї організації, але й основні документи, які створені РЄ, і які становлять основу її роботи. Насамперед йдеться про Європейську конвенцію з прав людини, яка передбачає механізм контролю за дотриманням державами їхніх зобов’язань за цієї Конвенцією. Основою цього механізму є саме Європейський суд з прав людини.
До речі, вже після того, як Україна приєдналася до Конвенції, відбулася реформа, згідно якої, ЄСПЛ став єдиним органом, який контролює виконання державою її зобов’язань за цим документом. До цього таким правом була ще й наділена Європейська комісія з прав людини.
Автоматично за Конвенцією з прав людини Україна визнала юрисдикцію цього суду. І він почав розглядати позови проти України, по яких, з точки зору заявників, Україна, не виконує ті чи інші зобов’язання за Конвенцією.
— Україна за кількістю позовів до Європейського суду з прав людини займає третє місце. Чому в нас така погана статистика?
Наразі, серед держав, які є членами Ради Європи, і, відповідно учасницями Європейської конвенції з прав людини, Україна навіть друга після Туреччини. Але між Україною та Туреччиною залишаються справи подані проти російської федерації, яка була учасницею Конвенції та членом Ради Європи. росію виключили з РЄ у березні 2022 року через війну проти України, а з 16 вересня того ж року росія припинила бути стороною Конвенції.
Так, Україна, на жаль, третя у списку за позовами. Це не досягнення яким варто пишатися.
Причина, чому цих скарг багато, переважно пов’язана із тим, що в Україні є низка структурних проблем функціонування її правової системи, які були ідентифіковані ЄСПЛ вже давно. Деякі не вирішуються більш ніж 20 років. Для справ проти України характерно, що вони типові, Вони не становлять якихось юридичних проблем в тому сенсі, що питання вже давно вирішені ЄСПЛ, але тим не менше вони змістовно не вирішені в Україні.
— Може навести декілька конкретних прикладів?
Серед таких прикладів, на сьогодні, це умови тримання під вартою у слідчих ізоляторах, виправних колоніях, тривалість розгляду кримінального провадження, цивільних справ, недостатність підстав для взяття особи під варту під час обрання міри запобіжного заходу.
Це такі типові справи, які дуже сильно збільшують кількість заяв проти України, і які потребують системних рішень.
Найбільша проблема української правової системи, яка визначена ЄСПЛ у найпершому, так званому, пілотному рішенні проти України в 2009 році у справі Юрій Миколайович Іванов проти України — це проблема невиконання остаточних рішень українських судів. Насамперед йдеться про рішення, які передбачають певні виплати людям з державного бюджету: соціальні виплати, пенсійні виплати, тощо. Але не тільки це. Загалом, дуже низький відсоток виконання остаточних судових рішень в Україні, звісно, не відповідає жодним вимогам до європейської держави, і є серйозною проблемою не лише для ЄСПЛ, але й для майбутнього членства України в Європейському союзі.
У 2017 році ЄСПЛ вчинив крок, який можна назвати кроком відчаю — Суд відмовився розглядати такі справи щодо України. Це було рішення Великої палати ЄСПЛ у справі Бурмич та інші проти України. Просто передав ці справи на виконання до політичного органу РЄ — Комітету міністрів, який саме й займається наглядом за виконанням рішень ЄСПЛ. Ця проблема залишається, і її теж необхідно вирішувати.
— Ви озвучили, дійсно серйозні проблеми. Коли, на вашу думку, почнуться певні зрушення у їх вирішенні. І чи є якісь правові ситуації загальноукраїнського рівня, які саме завдяки Європейському суду з прав людини та Раді Європи були змінені в Україні на краще?
Досягнення безумовно є, з них варто почати. В Україні завдяки Раді Європи, завдяки участі в Європейській конвенції з прав людини і тим рішенням, які ухвалював ЄСПЛ відбулося багато позитивних реформ в правовій системі. Законодавство України передбачає, що рішення ЄСПЛ — є джерелом права, яким повинні керуватися українські суди.
Змінився кримінальний процес, і новий Кримінально-процесуальний кодекс, у прийняття якого дуже допомогла Рада Європи, вирішив багато системних проблем, які залишалися ще з радянських часів. Нинішній український кримінальний процес значно кращий за той, що був на момент, коли Україна приєднувалася до РЄ. Є й інші досягнення: права особи на ім’я, скажімо, на зміну по батькові. Є зрушення в питанні умов тримання під вартою, хоча вони до цього часу не ідеальні. Рішення судів про тримання осіб під вартою стали більш якісними та вмотивованими.
Тобто, можна знайти багато справ, різних випадків, де Україна так чи інакше суттєво поліпшила ситуацію з правами людини. Але системні проблеми залишаються. Кожна з них має свої пояснення. Наприклад, невиконання остаточних судових рішень пов’язане з тим, що загальна українська політична і правова культура, на жаль, передбачає достатньо легкий процес прийняття державою на себе певних зобов’язань у вигляді соціальних благ, які вона потім не може забезпечити коштами бюджету. Тобто, держава обіцяє те, що потім не виконує.
Це велика проблема, і це потребує зміни світогляду, і це потребує також вирішення тих проблем, які раніше були констатовані ЕСПЛ та Комітетом міністрів Ради Європи при виконанні рішень.
Чи умови тримання під вартою. Вони в Україні, звісно, суттєво поліпшилися. Але, тим не менше, вони не відповідають навіть мінімальним стандартам, які вимагає Європейська конвенція з прав людини. Так само це світоглядні зміни, і, звісно, фінанси. Але фінанси самі по собі, звісно знайти можна — дуже важко змінити світогляд. От коли це прийде разом, то відповідні позитивні зміни неминучі.
Розумієте, в чому тут парадокс — Україна ніколи в ЄСПЛ не була, так би мовити, відмінницею в плані дотримання прав людини. Але, водночас, прогрес якійсь відбувався. І Україна бореться за те, щоб бути європейською державою, залишатися серед держав, які сповідують європейські цінності. Тому що європейські цінності — це не якісь зовнішні цінності для України. Це її власні внутрішні цінності, це те заради чого українська держава існує, те що закріплено в її Конституції, і це те за що Україна бореться. Зокрема, вимушена боротися і у військовий спосіб.
— У яких європейських країн варто переймати позитивний досвід у питаннях дотримання прав людини?
Позитивного досвіду багато. І це не стільки питання ЄСПЛ — скільки Ради Європи як такої. Тому що Рада Європи не обмежується лише судом. Суд реагує на ті скарги, які приходять проти держави, Суд не займається реформуванням якоїсь держави, цим займаються інші органи РЄ. Але є багато позитивних аспектів, позитивного досвіду, який Україні варто використовувати. Наведу один приклад — в державі повинні бути ефективні засоби правового захисту. Це означає, що коли у людини є проблема, коли людина має підстави вважати, що її права, гарантовані Конституцією України, Європейською конвенцією з прав людини, порушуються, людина повинна мати змогу ці питання вирішити всередині держави. В Україні в цьому сенсі є деяка проблема, тому що суди у нас, звісно, функціонують, і у нас дуже багато справ проходять всі три національні інстанції, що достатньо унікально для Європи. Як правило, у верховний суд інших європейських держав потрапити значно важче, ніж в український Верховний суд. Але в Україні дуже слабко розвинена індивідуальна скарга на порушення прав людини.
В 2016 році було запроваджено судову реформу. У ході цієї судової реформи, серед іншого, було передбачено інститут конституційної скарги — тобто кожна людина в Україні, після того як отримала остаточне судове рішення, може поскаржитися до Конституційного суду, що у його справі було застосовано неконституційний закон. Але, на жаль, ця скарга в Україні дуже обмежена. І тому багато справ, які в інших державах вирішуються національними судами, і, зокрема, національним конституційним судом, в українському випадку йдуть в ЄСПЛ. Так не повинно бути. Я абсолютно переконаний, що в Україні мають посилюватися інститут конституційної скарги, і можливості Конституційного суду розглядати питання дотримання прав людини. Тому що права людини гарантовані Європейською конвенцією з прав людини — це ті самі права, які прописані і в Конституції України. І це не декларації, це мають бути конкретні практичні права з конкретним практичним змістом. І це завдання насамперед на національному рівні. ЄСПЛ не може підміняти собою національну судову систему.
— Як російське вторгнення вплинуло на кількість скарг українців до Європейського суду з прав людини?
У перші місяці після початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України кількість заяв спрямованих проти України різко скоротилася — щонайменше на половину. Але з часом їхня кількість почала відновлюватися. Наразі, вона ще не досягає рівня перед повномасштабним вторгненням, але вже наближається до нього.
Треба сказати, що серед заяв, які зараз є на розгляді проти України, достатньо багато вже є таких, що стосуються збройного конфлікту між Україною та рф. Зокрема, його першого етапу — так званої, Антитерористичної операції. І ці заяви теж чекають на свій розгляд. Просто вирішуватися вони, скоріш за все, будуть після того як Суд вирішить основні питання, пов’язані з цією війною, і з цим збройним конфліктом у міждержавних справах, де росія є відповідачем, де Україна подала заяви в більшості справ самостійно.
Додам, що, у так званій, великій справі, яка охоплює події на Сході України, починаючи з 2014 року, після останніх рішень Великої палати суду приєднали заяву про події після початку повномасштабного вторгнення. Це справа Україна і Нідерланди проти російської федерації. От в цій справі, і в інших міждержавних справах будуть основні оцінки надані Судом, і тоді вже індивідуальні скарги будуть розглядатися значно швидше.
— Чи може громадянин однієї країни подати позов до ЄСПЛ на іншу країну?
Може подати громадянин будь-якої країни, навіть не європейської або особа без громадянства. Будь-яка фізична особа, неурядова організація може подати скаргу проти будь-якої з 46 держав-учасниць Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, й України. Громадянство заявника ніякої ролі не відіграє.
— Тоді, мабуть, на росію від України за останні два роки багато скарг.
Багато скарг. Але зараз юрисдикція ЄСПЛ щодо російської федерації є, так званою, залишковою юрисдикцією. Суд може розглядати лише ті події, які відбулися лише до 16 вересня 2022 року.
— А хіба це не полегшило життя росії?
Це був найбільший аргумент проти виключення рф з Ради Європи. Ще після незаконної окупації Криму в Раді Європи лунали пропозиції виключити росію через те що вона не дотримується основоположних цінностей РЄ — просто мирного співіснування в Європі без агресій.
Пам’ятаєте російську делегацію виключили з ПАРЄ у 2015 році. У 2019 році основний аргумент за повернення російської делегації був саме такий — коли ми їх виключимо, коли вони самі вийдуть з Ради Європи, ми позбудемося будь-яких засобів контролю, будь-яких засобів впливу, ніхто більше не зможе скаржитися на росію.
Але для всього є межі. Для мене це важко коментувати як для судді. Політичні рішення були ухвалені. Держави-учасниці Ради Європи і через механізм ПАРЄ і через механізм Комітету міністрів ухвалили, що, на жаль, в цьому клубі, не може залишатися той, хто порушує його основоположні правила.
Правильно це було чи неправильно — історія покаже. Але факт той, що юрисдикція має часові обмеження.
— В контексті росії хочеться згадати про білорусь — єдину європейську державу, яка ніколи так і стала членом Ради Європи. Чому?
Для Ради Європи є деякі принципові питання перш ніж держава приєднається до організації. Рада Європи — це про три речі: про права людини, про демократію і про верховенство права. І тут має бути певний мінімальний рівень, щоб брати участь в організації. У випадку прав людини одним із каменів спотикання щодо білорусі була відмова білоруської влади скасувати смертну кару. Європа — це континент, який є вільним від смертної кари, тобто простір Ради Європи — це простір, де смертна кара не застосовується. Білорусь говорила, що вони це розглядають, але вони не готові це робити.
Друге питання — це демократія. Демократія — це вільні вибори. Право на вільні вибори закріплено у першому протоколі до Європейської конвенції з прав людини. Рада Європи не могла визнати вибори, які відбувалися в білорусі, демократичними хоча б за якоюсь шкалою.
І так само з верховенством права Рада Європи бачила великі проблеми.
Якби білорусь, дійсно робила б кроки назустріч, щось змінювала, бажала б вирішувати питання, то я думаю, що Рада Європи була б щаслива і пішла б назустріч. Але цього не сталося. А ситуація після президентських виборів у 2020 році, як ви знаєте, стала такою, що питання про приєднання білорусі до Ради Європи, взагалі, зійшло, з порядку денного.
— І наостанок — що треба робити, щоб покращити гарантування прав людини в Україні?
Зараз необхідно, щоб Україна вистояла, зберегла себе, свою ідентичність як європейська вільна демократична нація. І якщо це станеться, я впевнений, що в Україні запанують і права людини, і верховенство права, і демократія. Тому головне — перемога, і тривалий стабільний справедливий мир.
