"Важко виносити цей біль на люди": сім'ї зниклих безвісти на війні про відкриття алеї надії на Буковині

Учасники акції в Заставні на підтримку полонених і зниклих безвісти на війні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Юлія Турецька з сином та донькою вперше прийшла на акцію на підтримку полонених і зниклих безвісти у Заставні на Буковині. Чоловік Юлії Юрій Турецький зник поблизу села Никонорівка на Покровському напрямку торік у жовтні. Як вона, так і діти, не можуть стримати сліз.

Окрім них, на акцію 13 лютого прийшли понад сто людей. Цього дня тут відкрили алею надії, на якій розмістили портрети зниклих безвісти на війні і полонених із громади.Юлія каже, що розуміє важливість такої алеї, але нестерпно боляче бачити тут фото чоловіка. Суспільне Чернівці розповідає історії родин, які долучились до акції у Заставні.

"Не можу бачити свого чоловіка тут"

Серед понад сотні присутніх — родини зниклих безвісти на війні, полонених, а також люди, які чекають повернення військових. Хтось приїхав із іншої громади, аби підтримати один одного.

Родичі зниклих безвісти на полонених відкривають алею надії у Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

На початку акції декілька матерів, дружин та доньок військових зняли полотно з алеї надії, яку встановили за гроші благодійників. Наразі тут 25 портретів. У нижньому ряду — потртрет чоловіка Юлії Турецької Юрія.

Алея надії у Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Звучить гімн. Діти та Юлія плачуть. За словами Юлії, цей біль поки надто гострий, тому їй дуже складно виходити на подібні акції. Вірить, що Юрій повернеться та зможе сам зняти своє фото з алеї.

Юлія Турецька з дітьми на акції в Заставні на підтримку полонених і зниклих безвісти на війні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк"Мій чоловік зник безвісти 24 жовтня 2025 року. Про обставини командування майже нічого не каже. Зараз там окупована територія. Живі вони чи мертві — невідомо. Розумію, що треба чекати. Психологічно мені поки дуже складно з кимось про це говорити. Мабуть, потрібен час", — каже Юлія Турецька.

Нацгвардієць Юрій Турецький долучився до Сил оборони на початку 2024 року. Востаннє дружина розмовляла з ним у вересні, коли мав виходити на позиції. Згодом голосові повідомлення для дружини пересилав його побратим. У останньому Юрій сказав, що скоро буде на ротації та сам передзвонить.

"Коли він заходив на позиції, в нас завжди було кодове слово, яким він міг повідомити, яка ситуація, аби це зрозуміла тільки я. У перших голосових повідомленнях було кодове слово, що все погано. А в останньому — навпаки, що все добре. Але через два дні командування повідомило, що Юрій зник", — каже Юлія.

Діти зниклого безвісти на війні Юрія Турецького дивляться на фото тата на алеї надії. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Синові Юлії Станіславу зараз вісім років. Доньці Олександрі — сім. Після закінчення акції вони довго стоять біля алеї та дивляться на портрет тата, якого чекають.

Діти зниклого безвісти на війні Юрія Турецького дивляться на фото тата на алеї надії. Суспільне Чернівці

"Чекаю сина вже 21 місяць"

Ольга Мартинюк приїжджає в Заставну із села Михальча. Потрет її сина Івана Мартинюка є на банері, який виносять на кожну таку акцію. Однак на алеї надії його нема, оскільки Іван проживає в іншій громаді.

Колись Ольга жила тут із сім'єю. У Заставні народився і її син Іван, навчався в місцевій гімназії. Тож жінка хоче, аби тут про Івана пам'ятали.

Ольга Мартинюк, мама зниклого безвісти на війні Івана Мартинюка, на акції в Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

За словами Ольги, Іван Мартинюк захищав Луганщину. На останнє завдання вийшов 9 травня 2024 року.

"Знаю, що він був там, де саме пекло — на спостережному пункті. Ішов туди, куди інші йти відмовлялися. Бачила серед полонених дуже схожого на сина, але не надали мені такої інформації. У частині казали, що, ймовірно, загинув. Але моє серце відчуває, що він живий. Уже 21 місяць чекаю, ходжу на акції, приїжджаю в Заставну, їжджу в Київ, вимолюю в Бога повернення свого сина", — розповідає Ольга.

Ольга Мартинюк на акції в Заставні. Суспільне Чернівці

За словами Ольги, їй такі акції потрібні. Спілкування з іншими матерями та дружинами допомагає їй триматися.

"Найважче буває вночі, коли читаєш ці сайти, бачиш хлопців у полоні, — це надзвичайно важко. І важко залишатися з цим наодинці. А тут моя друга родина. Тут знаходжу навіть більшу підтримку, ніж серед своїх рідних", — каже Ольга.

Заставнівчанка Марина Лашта каже, що боротьба і пошуки стали частиною її життя. Портрет її батька Михайла Адамка — тут, на алеї надії. Він теж зник безвісти на війні.

"Відкриваємо не лише алею. Відкриваємо простір пам'яті та надії. Це наш спільний біль і спільна надія всієї громади, яка чекає разом з нами", — каже Марина.

Марина Лашта, донька зниклого безвісти на війні Михайла Адамка. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

"Серця, які чекають"

Напередодні дня Дня закоханих на акції в Заставні мами, дружини, наречені та доньки військових, які зникли на війні, відпустили в небо білі повітряні кульки, до яких прикріпили слова для близьких, яких чекають.

Дружини та наречені полонених та зниклих безвісти на війні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Наталія Нинчук 38 місяців розшукує свого чоловіка Сергія, який зник безвісти на війні. Вона долучається до різних акцій на підтримку зниклих безвісти і полонених, часто буває і в Заставні. Приїжджає сюди із села Глиниця Мамаївської громади.

За її словами, понад три роки проживати біль їй допомагає, зокрема, й малювання.

"Коли зник мій чоловік, я почала малювати. Малювала щоночі, аби заповнити біль. Спершу малюнки були похмурі, сірі. Через рік я захотіла свій біль перетворити в щось інше, тоді я створила сублімаційний друк "Серцем поруч". Переношу на чашки та одяг малюнки і побажання. А сьогодні намалювала це серце, аби люди, які чекають своїх рідних, заповнили ці білі серця теплими побажаннями", — каже Наталія.

Наталія Нинчук, дружина зниклого безвісти на війні Сергія Нинчука. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Поки Наталія розповідає, присутні на акції родичі зниклих безвісти на війні та полонених підходять до великого серця та пишуть свої побажання.

Побажання, які написали родичі полонених і зниклих безвісти своїм близьким. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Алею надії в Заставні освятили священники Православної церкви України, які разом із присутніми помолилися за полеглих на війні, полонених і зниклих безвісти з громади.

Священники ПЦУ освячують алею надії в Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Алея надії у Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

"Рушник надії"

13 лютого на акцію в Заставну з Чернівців також приїхали юристка Центру допомоги врятованим Ольга та психологиня Надія. Вони привезли сюди рушник, який по черзі вишиватимуть рідні зниклих безвісти на війні та полонених у різних громадах області. У Заставні цей рушник вишиватимуть упродовж тижня, далі передадуть у Мамаївську громаду.

Родичі зниклих безвісти на полонених починають вишивати рушник надії у Заставні. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

За словами Ольги Довганюк, загальноукраїнську акцію "Рушник надії" започаткували громадські організації "Жінки роду" та "Народжені вільними". Торік до неї доєдналися інші області, а цьогоріч вперше й Чернівецька, за ініціативи Центру допомоги врятованим.

"Ми дійшли до спільної думки, що це має бути велике серце посередині рушника і трохи буковинського колориту. Плануємо робити виставки в Україні та за кордоном, тому додали надпис англійською мовою", — каже Ольга Довганюк.

Рушник надії, який вишиватимуть у Чернівецькій області. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк

Суть акції — об'єднати родини спільним вишиванням. У квітні до Чернівців привезуть рушники з інших областей, аби презентувати вишитий на Буковині рушник.

Одразу після акції в Заставні учасники зібралися в місцевому палаці культури та почали вишивати цей рушник. Перші стібки робили, співаючи пісню "Рідна мати моя".

Що відомо про акцію на підтримку полонених та зниклих безвісти у Заставні

Акції у Заставні організовує військовий Михайло Турецький разом із родиною. Він сам провів у російському полоні два роки — у червні 2025 року його обміняли.

Наразі акції відбуваються кожні два тижні, опівдні в п'ятницю у центрі міста.

"До нас приїжджають люди з усього Заставнівського району, з Чернівців і навіть з Тернопільської області", — розповідає Михайло.

За його словами, на акції виходять не лише заради рідних. Хочуть підтримати тих, за кого більше нікому вийти. Він згадує зниклих безвісти сиріт із громади — Миколу Барабащука, Володимира та Руслана Михайлюків, Петра Гаврилюка.

"Душа радіє, коли розумієш, що тебе справді чекають. Бо в полоні постійно кажуть, що вас забули. А тут — люди виходять, пам’ятають і не мовчать", — каже Турецький.

Для кожної акції обирають окрему тему. У грудні говорили про те, що в полоні немає свят. Символом однієї з акцій у січні були берці військових, яких досі шукають.

Військовий Михайло Турецький, який організовує акції на підтримку полонених у Заставні. Суспільне Чернівці

Суспільне Чернівці раніше розповідало про акцію на підтримку полонених та зниклих безвісти у Заставні у відео: