За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Старший бойовий медик мінометної батареї 75 батальйону 102 окремої бригади імені Дмитра Вітовського Роман Дергун на позивний Янкер з 1 липня 2022 року боронить українську землю на Запорізькому напрямку. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення він повернувся з Норвегії, бо передчував, що почнеться велика війна.
Про найважчі дні Революції гідності, в якій брав участь, специфіку роботи бойового медика і те, що болить військовим у тилу, Роман Дергун розповів Суспільному.
У Норвегії Роман Дергун працював з 2014 року.
"Мені казали: "Залишайся, бери жінку, дитину, приїжджайте. Ми тобі дамо хату, будеш працювати". Я відповів: "Ні, ви знаєте, у мене там — дім. У мене — жінка, дитина, мама, брати, сестри, мій рідний дім". Чесно: я б не витримав, якби тут була війна, а я сидів там", — розповідає чоловік.
Роман Дергун на позивний Янкер. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Спершу чоловіка не хотіли брати до війська через контузію, яку Роман отримав під час Революції гідності.
Роман Дергун під час Революції гідності. Фото: з архіву Романа Дергуна
"Для мене Майдан не почався саме тоді, коли побили дітей. Ще були акції у квітні — "Вставай, Україно". На Майдані я був майже весь час, декілька разів їхав додому. Але 19 лютого отримав контузію. Ми стояли під щитами, я був біля пам'ятника засновникам Києва. Постійно на нас бив "трансбой", вода лилася, ти — мокрий. І тоді десь дві або три гранати я зловив на щиті. Просто вибух гранати — мене хвилею відкинуло", — пригадує Янкер.
Роман Дергун на Майдані у 2014 році. Фото: з архіву Романа Дергуна
Піти на фронт Романові Дергуну вдалося 1 липня 2022 року.
"У мене ж документи — після контузії. Не брали мене. Потім записався в ТрО, де тільки можна. Чекав, чекав, чекав. Не знав, що робити. Я мусив потрапити, бо не міг сидіти. І мені кажуть: "Є місце медика", — розповідає військовий.
Бойовий медик Роман Дергун. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Янкер служить у мінометній батареї 75 батальйону. Головне в його роботі — зберегти пораненому життя.
"Коли обстріли, і в тебе є поранений — ти "летиш". Ти просто не звертаєш увагу, що там — ями, ще щось. Ти тиснеш газ до підлоги. Головне — встигнути врятувати людину, а про все інше якось не думається", — говорить бойовий медик.
Роман Дергун служить у мінометній батареї 75 батальйону 102 бригади. Фото: з архіву Романа Дергуна
Перебуваючи під час відпустки в тилу, Роман хвилюється за побратимів на передовій.
"Ти сидиш тут, а думками — там. На фронті — люди, яким ти потрібен. Я розумію, що тут — сім'я. Теж потрібно. Але там ти більше потрібен зараз, бо — біда. В країні — біда", — каже Янкер.
Бойовий медик на позивний Янкер. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Зі слів військового, часом йому стає боляче через поведінку деяких цивільних у тиловому місті.
"Був момент, коли ти приїхав: "стометрівка" гуде, народ гуляє, там п'ють, "гульбанять", музика грає. Навпроти стоять плакати хлопців загиблих. Хоч майте повагу до них. За нас мовчу: ми ще самі за себе поки можемо — боремося. Але ті хлопці віддали життя за кого? Серце стискається, іноді плакати хочеться", — говорить бойовий медик.
Бойовий медик Янкер біля пам’ятника Роману Гурику. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Святкування, каже Роман Дергун, може бути лише після параду на Червоній площі.
"Росіян треба бити, знищувати й відкидати якомога далі. Я думаю — за Урал. Тоді будемо мати трохи спокою. Інакше доведеться і дітям, і онукам воювати", — додає Янкер.
