За інформацією: Суспільне Чернігів.
Драмтеатр у центрі Чернігова після російського обстрілу 19 серпня 2023 року. Фото: Paula Bronstein /Getty Images
19 серпня російська армія обстріляла центр Чернігова: семеро людей загинули, понад 130 — зазнали поранень. За попередніми даними регіональної адміністрації, це було влучання балістичної ракети. У цей час у драматичному театрі, який вона уразила, якраз відбувалася виставка дронів. Про її проведення було відомо й раніше, але де саме вона відбудеться, організатори повідомили учасникам лише за кілька годин до заходу.
Меттью Джиллет — юрист-міжнародник, який має досвід роботи в Міжнародному кримінальному суді а також трибуналі щодо колишньої Югославії. Суспільне розпитало його, наскільки можливо назвати те, що сталося, черговим воєнним злочином росіян, а також — як захистити цивільних від подібних атак?
Щонайперше я б хотіла запитати вас про цю ситуацію з правової точки зору: як ми можемо її сприймати, коли з одного боку є цивільні, які живуть чи проходять повз центру міста і опиняються серед постраждалих внаслідок цієї атаки. А з іншого боку — у цієї події є певний військовий контекст: це виставка дронів і ми знаємо, що на ній були присутні і військові, і військові інженери.
Найперше, що варто узяти до уваги — це те, що тут явно була серйозна шкода для цивільних осіб і цивільних об'єктів. Щонайменше семеро мирних жителів загинули, зокрема щонайменше одна дитина, і близько сотні, а то й більше, отримали поранення. Тож є серйозні підстави для слідчих оцінювати це як певний вид злочинів, воєнних злочинів наприклад, у відповідності до Римського статуту Міжнародного кримінального суду — як незаконні напади на цивільних осіб, незаконні напади на цивільні об'єкти або непропорційні напади. Такі напади, як це можна передбачити, завдадуть непропорційної шкоди цивільному населенню в порівнянні з очікуваною військовою перевагою.
Як ви згадали, є інформація про те, що виставка безпілотників відбувалася в місті в той час. Однак це не призводить до того, що такі атаки автоматично будуть виправдані. Адже можливо, будуть докази того, що це був навмисний напад на цивільних. Також можуть бути докази того, що навіть якби існував якийсь військовий зміст у цій атаці, варто було б розуміти, якого масштабу набуде шкода для цивільних у цьому разі.
Повторю: що стосується надмірної шкоди, яка завдана навіть з урахуванням очікуваної військової переваги — усе одно друге не послаблює перше, навряд чи це додасть якоїсь конкретної військової мети. Скажімо, може бути такий приклад: наближаються військові — з танками чи іншими видами зброї — і ви стріляєте по них — так, може трапитися, що поруч є цивільні. Що ж, це побічна шкода, яка може бути завдана їм, і це не обовʼязково буде воєнним злочином. Однак якщо ви випускаєте ракету по місту, де є, наприклад, драматичний театр чи політехнічний інститут, і у вас є досить чіткі ознаки того, що можуть бути високі шанси завдати шкоди цивільному населенню, знадобиться дуже високий рівень військової переваги, щоб виправдати такий напад.
Чи правильно я розумію, що конкретно в цьому випадку масштаби наслідків, які були завдані цивільному населенню, — значно важливіші, аніж підтвердження намірів російської армії? Чи все-таки це важитиме, якщо вдасться довести певну військову мотивацію для росіян для того, щоби можна було називати це воєнним злочином чи ні?
Намір завжди має вирішальне значення. І намір може бути продемонстрований або конкретною метою, як-от спроба завдати шкоди цивільним особам, або усвідомленням того, що цивільні майже напевно постраждають в результаті вашого нападу. Є вагомі підстави стверджувати, що під час будь-якої атаки по центральній площі міста були ризики завдання досить серйозної шкоди цивільному населенню. Менш зрозумілим є те, яка конкретна потенційна військова ціль може чи не може бути перед російською стороною.
Якщо говорити про те, що це була потенційна атака на виставку безпілотників: ну по-перше, це демонстрація, це ж не атака безпілотників. Тож уже складно говорити, що є якась сильна військова мотивація для атаки. А по-друге, це досить далеко від будь-якого фронту чи театру війни у буквальному сенсі. Тож навіть на цій основі це було б досить слабким твердженням з того, що ми знаємо наразі. І, звичайно, ми не обов’язково знаємо геть усі подробиці. Але на перший погляд, здається, що є досить серйозні підстави стверджувати, що це може бути воєнним злочином. І що також дуже важливо — це не поодинокий випадок. Згідно з новинами, які ми бачимо з багатьох джерел, за останні півтора року російські військові вчинили низку нападів на цивільні об’єкти, наприклад, драмтеатр у Маріуполі, багато лікарень, багато шкіл та інших навчальних закладів по всій Україні. І ця модель атак і контекст були б дуже важливим фактором у спробі довести ці воєнні злочини.
Ви пригадали кілька подібних випадків, коли ми вже бачили таку тактику росіян від початку повномасштабного вторгнення. Чи можемо ми окреслити її таким чином: ось вони атакують цивільні обʼєкти, а потім — намагаються знайти якесь військове пояснення своїм атакам? Чи це ви мали на увазі?
Як правило, якби мета була військовою і були б якісь її непередбачувані, ненавмисні наслідки для цивільного населення, її виконавці або політичні посадовці, ймовірно, виступили б у ЗМІ та сказали, що це був нещасний випадок, і спробували б це дати зрозуміти, що всі їхні дії були законними. Нині ж той факт, що цього не було зроблено, або ж наводилися суперечливі історії з поясненнями, є досить значущим з точки зору доведення наміру. І це важливо з точки зору демонстрації певного шаблону. І навіть більше: можна сказати, що коли постфактум зʼявляється якась військова мотивація, це може насправді бути такий собі спосіб незаконно виправдатися. Це мовби бинти, які нападник намагається накласти на травму, аби замаскувати те, що насправді сталося.
