За інформацією: Суспільне Вінниця.
Наталія Хілд. Суспільне Вінниця
Уродженка Вінниці, лікарка-мікробіолог і волонтерка Наталія Хілд 20 років живе у Нідерландах у місті Гронінгені. Після початку повномасштабної війни вона допомагає українським військовим, які прибувають туди на лікування та реабілітацію: перекладає, супроводжує в лікарні, координує документи й організовує побутову підтримку. В інтерв'ю Суспільному Наталія розповіла, як працює система медичної евакуації та з якими пораненнями найчастіше потрапляють захисники.
Наталія Хілд родом із Вінниці. До Нідерландів вона переїхала понад два десятиліття тому. За її словами, це була "романтична історія", адже поїхала разом із чоловіком-нідерландцем. Спершу довелося вивчити мову та підтвердити фах.
"Це було кохання, і я поїхала з чоловіком. Ми ще й думали, в якій країні нам швидше, бо в мене чоловік з Нідерландів. І якось так зупинилась на Нідерландах. Звісно, спочатку треба було вчити мову. Це не було так просто. Мова дуже важка і немилозвучна, тому десь рік на це пішов. Потім була інтернатура, спеціальність", — розповіла Наталя Хілд.
Наталія Хілд у медзакладі. Фото з власного архіву
Жінка 10 років працює лікаркою-мікробіологом на півночі Нідерландів. В Україні вона була лікаркою-інфекціоністом.
"Це лікар, який лікує саме інфекційні хвороби, які викликаються якимись збудниками, бактеріями, вірусами чи грибами. А мікробіолог — це насправді дуже схожа спеціалізація, але цей лікар не має своїх власних пацієнтів. Тобто ми даємо консультації всім лікарям різних спеціальностей, ми проводимо наради щодо антибіотичного лікування, проводимо діагностику інфекційних хвороб".
Із початком повномасштабної війни робота Наталії Хілд набула нового сенсу. До Нідерландів почали прибувати поранені українські військові.
Наталія з колегою. Фото з власного архіву
Першого українського пораненого військового, який прибув на лікування, Наталія пам’ятає досі. Його звали Руслан. Він прибув у серпні 2022 року. За правилами нідерландських лікарень пацієнтів одразу розміщують в ізоляційних палатах, медперсонал заходить у захисному одязі, тож хворі часто не бачать облич.
"Я до нього підійшла і сказала "Добрий день, я також з України, мене звати Наталія". Він так подивився на мене. Він не міг ходити, у нього було поранення ноги. Так дивиться, ніби не вірить, що до нього говорять українською. І я так бачу, знаєте, у нього просто така сльозинка скотилася по щоці. Я тоді побачила це і думаю: "Якщо у людини є такі емоції, значить, він відчуває цю підтримку, то я маю це робити — хоча б мінімально приходити і розмовляти з хлопцями", — розповіла лікарка.
За словами жінки, завдяки знанню систем охорони здоров’я України й Нідерландів, мови та логістики вона може бути "містком" між лікарями та військовими. Сприймає це як свій обов’язок.
Наталія з українським оборонцем. Фото з власного архіву
Наталія розповіла, що більшість бійців приїжджають виснаженими фізично й морально. Дехто до цього вже переніс десятки операцій в Україні, має хронічний біль, посттравматичний стрес, депресивні стани. Трапляються дуже складні травми: множинні уламки в тілі, важкі пошкодження кінцівок, щелеп, опіки. Над одним пацієнтом іноді одночасно працюють ортопеди, травматологи, пластичні хірурги й неврологи, а операції тривають по 10-12 годин. У лікарів, за словами жінки, іколи буває ювелірна робота.
"На початку наші лікарі, наші хірурги, для них було дуже важко лікувати наших військових, в тому плані, що не було ще такого досвіду. Оскільки, зазвичай, якщо хтось у Нідерландах потрапляє в автокатастрофу, наприклад, травма ноги. Уявіть рани, коли, наприклад, військові в траншеях. Тобто рани дуже забруднені. Це може бути і артобстріл, це може бути міна, це може бути дрон. Є різні механізми поранення. Може бути таке, що це поранення і шкіри, і нерва, і кістки. І треба дуже багато спеціалістів в Нідерландах, які залучаються до лікування цього хворого".
Фах мікробіолога допомагає у роботі з українськими військовими, сказала жінка.
"Одна з проблем, які ми бачимо в українських військових, це те, що вони колонізовані дуже резистентними мікроорганізмами. Такими, що не реагують на, наприклад, пеніцилін чи звичайні антибіотики. І хворі мають інфекцію. І ці резистентні мікроорганізми, щоб лікувати, потрібно, наприклад, два антибіотики резервного ряду. А це тільки один мікроорганізм. А це може бути таке, що у військового в рані 5 або 6 збудників", — розповіла Наталія.
Наталія з українським оборонцем. Фото з власного архіву
За її словами, етапи від перевезення і до потрапляння військових до медичних закладів відбуваються організовано — в межах програми Medevac, яка реалізується за підтримки Міністерство охорони здоров'я України, Європейської комісії та Всесвітньої організації охорони здоров'я.
"Лікуючий лікар має подати спеціальний пакет документів на запит про медичну евакуацію з-за кордону. Тобто мають бути такі спеціальні показники. І далі цей пакет переходить вже до офісу, який всі ці запити розглядає. Потім — до Центрального європейського офісу, який співпрацює з багатьма країнами. Понад 20 країн беруть участь в цьому проєкті, в тому числі Нідерланди. І далі вже відбувається перевіз хворих у Львів".
Зі Львова захисників везуть до Польщі, відтак спеціальним медичним евакуаційним літаком їх перевозять до країн, де вони отримують медичну допомогу.
"Залежить від проблеми хворого військового. Наприклад, якщо в нього опіки, то він їде в спеціальний опіковий центр. А якщо поранення якесь, то він йде в спеціалізоване хірургічне ортопедичне відділення".
Фінансує сторона, яка приймає: ні Україна, ні військові не платять за лікування, сказала лікарка.
Наталія Хілд (крайня праворуч) з українськими військовими. Фото з власного архіву
Наталія допомагає перевіряти пакет документів військового та стає перекладачем.
"Зазвичай дуже мало наших військових, на жаль, розмовляють англійською або німецькою мовами. Комунікація через Google перекладач не ідеальна. Оскільки медичні терміни не дуже гарно перекладаються. Тому, наприклад, лікар дзвонить мені… Ага, в нас була нарада… Я хочу пояснити військовому про майбутній хід операції. Я приходжу, перекладаю по телефону".
Що ж до документів, то їх інколи буває багато.
"Нашим військовим постійно потрібні щомісяця, деяким щотижня, довідки, частини, що вони знаходяться на лікуванні. Тобто ці довідки я беру, я перекладаю".
У госпіталі військові найчастіше просять домашню їжу. Нідерландська — зовсім інша на смак, хоч і вітамінізована.
"Зранку бутерброди, в обід бутерброди, на вечір там, як вони кажуть, щось таке зелене, таке вонюче. Це може бути шпинат чи броколі. Зазвичай їжа достатньо вітамінізована, але на смак ніяка. Тому перше, що просять наші хлопці, це, будь ласка, борщику, котлеточок".
Наталія з українським оборонцем. Фото з власного архіву
Допомагають готувати ці страви для захисників волонтери, яких навколо себе згуртувала Наталія.
Є серед життєвих історій військових у госпіталі так, яка найбільше вразила жінку. У жовтні 2023 року приїхав захисник Андрій Куцір. З ним Наталія швидко потоваришувала, оскільки були земляками.
"На початок війни він був у Польщі. І коли це сталося, ось знаєте, це була та людина, яка повернулась і стояла у ті дні, тижні в черзі до військкомату, щоб записатися, стати військовим, взяти зброю в руки, захищати Україну".
Андрій потрапив під артобстріл в Бахмуті. Дуже довго він чекав на евакуацію: понад шість годин. Сам робив собі турнікетом, зупиняв кровотечу. Змогли евакуювати бійця увечері. Втім, кращі часи для порятунку ноги були втрачені — вона сильно інфікувалася.
"Він довго лікувався ще в Україні, багато переніс операцій. І коли він приїхав до Нідерландів, то його стан був важким. Нога була поранена дуже важко. І майже понад рік лікарі боролися за ту ногу. Але, на жаль, в нього не була просто бактерія, грибок. Це дуже важко насправді лікувати. І це, напевно, один випадок, коли ногу не врятували через інфекцію, тому в нього була ампутація вже в Нідерландах".
Наталія з українським оборонцем. Фото з власного архіву
Наталію у цій ситуацію вразив настрій Андрія та його позитив.
"Коли я приходжу до нього, і я така розчарована, кажу, що мусимо робити ампутацію, не можемо врятувати ногу. І він починає мене втішати. Тобто я ще плачу і кажу: "Андрію, тобі ампутують ногу". А він такий: "Нічого, все добре, заспокойся. Ну, брат в мене без ноги, він став на протез. Ну, ясно, будемо разом готуватися, змінювати протези".
Від початку повномасштабного вторгнення у Нідерландах пролікували понад 460 українців. З них 387 військових і 74 цивільних. Частину приймає саме лікарня у Гронінгені.
Дуже багато захисників переживають за своїх побратимів. А ще хочуть, аби закінчилася війна, повернутися в Україну, додому.
