За інформацією: Суспільне Вінниця.
Валентин Паладій із Крижопільської громади на Вінниччині. Суспільне Вінниця
"Війна не забувається", — так говорить Валентин Паладій із Крижопільської громади на Вінниччині. Чоловік ветеран двох воєн: бойові дії в Афганістані пройшов ще у молодому віці після строкової служби, а 24 лютого 2022 року став добровольцем на захист України у російсько-українській війні.
У 1985–1987 роках Валентин проходив строкову службу. Саме тоді його відправили до Афганістану.
"Служба є служба. Ми знали, що йдемо виконувати інтернаціональний обов’язок у Демократичній Республіці Афганістан. Ми були солдатами — і вважали це своїм обов’язком".
Спершу, як розповів ветеран, кожен відчував страх, але з часом допомагали звикнути побратимство і підтримка між військовими. В Афганістані він провів рік і сім місяців, служив у районі міста Джелалабад — приблизно за 70 кілометрів від кордону з Пакистаном.
Валентин Паладій із Крижопільської громади на Вінниччині. Фото надані Валентином Паладієм
Був в окремому вогнеметному взводі 66 мотострілецької бригади, мав звання солдата.
"Нам казали, що ми воюємо, щоб не допустити війни до наших кордонів".
24 лютого 2022 року чоловік був удома.
"Коли пролетіли перші ракети, я пройшовся вулицею, подумав — і вже за дві години був у військкоматі. Я доброволець. Із першого дня війни вже служив. У нас два зяті. Я не міг сидіти вдома, поки вони воюють. Тому пішов першим", — сказав чоловік.
Розповідає, що розумів, що таке війна, але сучасні бойові дії виявилися зовсім іншими.
"Час міняється. Порівняти цю війну з афганською — дуже велика різниця. Помінялися техніка, технології, все".
Валентин служив у 59 окремій мотопіхотній бригаді, 2у батальйоні, мав звання старшого солдата. Спочатку захищав Україну на Херсонському, згодом на Донецькому напрямку. 23 січня він отримав важке поранення легень. Після лікування — інвалідність ІІ групи та статус ветерана війни.
"Тут набагато страшніше, ніж в Афганістані. Там здебільшого було стрілецьке озброєння і мінометні обстріли. А тут — авіація, артилерія, танки. В Афганістані гірська місцевість, таку зброю туди не могли доставити".
Водночас головне, що він виніс із обох воєн, за словами ветерана, це братерство.
"І тоді були плече в плече, і зараз. А може, ще сильніше — бо всі українці. Тоді були різні республіки, а зараз захищаємо свою Україну".
Валентин досі не може прийняти, що колишні товариші по службі стали ворогами.
"Ми разом воювали, виживали. Ми були як один".
Найважче, за словами захисника, для нього — втрати. Один зовсім юний боєць загинув на його очах в Афганістані. Інший побратим під час російсько-української війни, прикривши Валентина власним тілом, врятував йому життя ціною свого.
Ветеран розповідає, що його досвід попередньої війни допомагав молодим бійцям.
"Я підказував, як діяти. Коли поряд були хлопці молоді, в яких маленькі діти, я старався йти першим. Я вже прожив життя. Хто там не був — той не зрозуміє, як воно є насправді. Війна не забувається. Хлопці, які там були, її ніколи не забудуть".
Про мир він говорить коротко:
"Мир — це спокій. Щоб прокидатися і щоб не було війни".
Дружина ветерана Раїса Паладій каже, що коли чоловік вирішив іти воювати, вона не відмовляла. Найбільше хвилювалася через здоров’я чоловіка.
"Я не відмовляла, діти відмовляли. У мене такий характер — я б і сама пішла. Але думала, чи витримає фізично. Психологічно він був налаштований. Я його підтримувала як могла. Казав: не знаю, чи живим, але здоровим точно не повернуся. Це страшна війна".
Коли дізналася про поранення, зрозуміла — воно важке, бо чоловіка евакуйовували.
"Він сам не падав духом. Після війни підтримка потрібна не лише військовим, а й родинам. Той, хто бачив смерть і чув постріли, вже психологічно змінений. Потрібно більше фахових психологів і підтримка сім’ям ветеранів та загиблих".
