Віктор Ільчак з Ужгорода — етнічний ром. Попри свій юний вік, хлопець добровільно став на захист України від російських загарбників.
Як розповідає «Суспільне Ужгород», рідні та воєнкоми переконували Віктора не йти на війну, бо він занадто юний. Проте юнак заявив, що його ніхто не зупинить і це його рішення, яке він ухвалив.
«Я усвідомлював, що маю піти, маю стати на захист своєї Батьківщини. Свої 18 років я очікував із нетерпінням. Коли мені виповнилося 18, наступного ж дня я вирушив до Державної прикордонної служби, щоб укласти з ними контракт. Але мені не вдалося, тому що я не склав тести. Тож я пішов до військкомату», — розповів військовий.
Віктор Ільчак — етнічний ром. Захисник каже, що не слід соромитися своєї національності, головне — залишатися людиною.
«Стосовно того, що українці воюють, а роми ні, тому що вони іншого походження — це неправильно. Ми проживаємо в Україні, ми всі українці. Я народився в Україні. Я — українець, я маю захищати свою Батьківщину!», — додає Віктор.
Віктор Ільчак. Фото: Суспільне Ужгород
Бабуся Віктора Жанна Ільчак навіть ходила до військкомату — просила, щоб його не взяли. Вся родина була проти, але Віктор однаково повторював: «Я піду».
«Я йому казала: «Якщо з тобою щось трапиться — я помру». А він: «Не помреш, адже дізнаєшся лише тоді, коли я вже буду там», — розповідає Жанна Ільчак.
Жанна Ільчак. Фото: Суспільне Ужгород
Про свою першу зустріч з побратимами Віктор розповів: «Коли я приїхав до Києва, то побратими мене прийняли… Як би це сказати? Як вони мене прийняли? Прийшов молодий хлопець, запитують: «Скільки тобі років?» Я відповідаю: «18». А вони мені: «Та що ти?» — «Вдома потрібно було сидіти, куди ти пішов у вісімнадцять років?» Я відповів побратимам, що молоді хлопці можуть більше зробити, аніж старші, тому що ми молоді і спритні».
«Мій перший бій… Нас привезли туди на автівках. Ми заїхали у точку. Нас почали обстрілювати з артилерії. У перші обстріли артилерії я не знав, що робити, куди подітися. Я добряче злякався, але подумав: не потрібно лякатися, слід рухатися вперед, тому що там мої брати, маємо їм допомогти, прикривати їхні спини. Тож я зібрався, і пішов. Там розпочалося пекло», — розповів військовий.
Бабуся Віктора розповіла: «Я постійно його прошу: «Повертайся додому, допоки маєш таку можливість». Він відповідає: «Ні». Багато його побратимів зникли, а він ще зовсім юний. Ані слова не хоче чути. Вперто стоїть на своєму, хоче захищати Батьківщину. Він прагне врятувати Україну». Віктор говорить, що вступити до лав ЗСУ його змотивував захист простих людей.
«Мотивація мого вибору — це люди. Коли я побачив, як вони страждають, що там відбувається, як люди гинуть, просто на вулицях лежать трупи — я вирішив піти служити. Подумав: краще я віддам своє життя, аніж цивільні умиратимуть. Але ж цивільні люди цього не заслужили, всі не заслужили. Якщо заплющувати очі, а усіх просто вбиватимуть, ми будемо вдома сидіти?», — підсумував Віктор.
Віктор Ільчак з бабусею. Фото: Суспільне Ужгород
