За інформацією: Суспільне Вінниця.
Леоніда Ковальчук з Ямполя, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
76-річна Леоніда Ковальчук з Ямполя, що на Вінниччині, за чотири роки повномасштабного вторгнення пошила для українських військових понад 1500 спальників. На виготовлення одного витрачає близько шести годин. Про це жінка розповіла Суспільному.
Свою майстерню Леоніда Ковальчук облаштувала вдома. Розповіла, що тканини розкладає у залі на підлозі, а для розмітки використовує дерев'яну метрову лінійку, рулетку та біле мило.
Працює майстриня на швейній машинці японської фірми Riccar, яку колись за символічні 100 гривень передав один із ямпільських підприємців. Як розповіла жінка, кожен спальник складається із семи шарів різних матеріалів.
"Верх шиємо – то ставимо плащівку. Вона не пропускає воду. Тоді основу, на основу – синтепон, потім знову тканину – ковдри спальні, тоді верх шерстяні хустки. Раніше люди давали хто що міг: ковдри, пальта, підкладки. Зараз менше, люди стали бідніше жити", – сказала жінка.
Леоніда Ковальчук з Ямполя, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
Раніше Леоніда Ковальчук вручну розпорювала старі пальта й ковдри та розправляла наповнювач. Тепер, за її словами, частину матеріалів для спальників передають благодійники: якісні ковдри надали польські волонтери через ямпільський волонтерський осередок "Джерела Перемоги".
Плащівку для верхнього шару спальників закуповують волонтери за донати жителів громади. Старі ковдри, пальта, хустки та інші матеріали Леоніді Ковальчук також приносять місцеві, які знають про її волонтерство.
Із рулона плащівки довжиною 100 метрів вдається пошити близько 45 спальників. Вони бувають стандартних та індивідуальних розмірів, адже військовослужбовці мають різну статуру. Здебільшого спальники шиють шириною від 1,4 до 1,7 метра та довжиною 1,9, 2 або 2,4 метра.
На один спальник жінка витрачає в середньому 5-6 годин. Каже, часто працює вночі, якщо замовлення потрібно виконати терміново.
"Переважно вночі працюю. Якщо не було світла — вибирала час, коли було природне освітлення. Бувало, що термінове замовлення для хлопців треба було доробити до п'ятої-шостої ранку", — розповіла майстриня.
Усе життя Леоніда Василівна працювала закрійницею. Після школи навчалася швейної справи у Хусті на Закарпатті, потім працювала на швейній фабриці у Тульчині, а згодом понад 45 років — у Будинку побуту в Ямполі.
"Після десятого класу пішла навчатися в Хуст, три роки. Потім працювала в Тульчині на швейній фабриці закрійницею і в Ямполі в Будинку побуту років 45. Я більше чоловіча закрійниця: чоловічі штани, жакети. Чотири роки шию спальні мішки, понад 1500 вже пошила. З Нового року волонтери дали 100 метрів плащівки, і з того рулона залишилося буквально на два спальники", — розповіла жінка.
Швейна машинка. Суспільне Вінниця
На початку повномасштабного вторгнення Леоніда Василівна шила для госпіталю спідню білизну та жилетки. Згодом волонтери запропонували їй спробувати виготовляти спальні мішки.
"Я пошила на прохання Валентини Римарчук, а потім мене попросили спробувати зробити спальники. Подивилася з чоловіком в інтернеті, як їх шиють в Японії, і почали шити самі".
Жінка каже, що виготовлення спальників складніше, ніж може здатися.
"Кажуть: що там — ковдру всунути в спальний мішок. Але ні. У кожен спальник я вкладаю душу. Там сім шарів. Я все розправляю руками, щоб нічого не заважало хлопцям відпочити. Вони ж на війні іноді мають лише кілька хвилин на сон", — говорить Леоніда Ковальчук.
Шити вона навчилася від тітки та сестри.
"Я піддивилася, і мені сподобалося. Так само і зараз: йду дорогою, бачу людину в пальті — дивлюся на кишені, комірець. І запам'ятовую. Це вже увійшло в ритм життя".
Леоніда Ковальчук з Ямполя, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
Замовлення військових змінюються залежно від потреб на фронті. Нині захисники з Харківського напрямку попросили шити спальники з капюшонами.
"Хлопці на Харківському напрямку відпочивають у лісі, коли є кілька хвилин. Там дуже багато комарів, тому попросили шити спальники з капюшонами. Буває, шиємо й нестандартні — для військових більшої або меншої статури", — каже Леоніда Василівна.
Матеріали для роботи їй продовжують приносити жителі громади.
"Люди дають хто що може. Мені навіть передавала гроші жінка, в якої син зник безвісти. Казала: бери 200 гривень, люди дають, ти шиєш спальники. Хто мене знає — перепиняють у місті, передають тканини, ковдри, усе, що мають", — розповідає майстриня.
Особливе місце, за слвоами жінки, у спальниках займають теплі пухові хустки.
"Я працюю заради того, аби хоч одну душу зберегти, щоб дитина була жива. І всю душу вкладаю, і молюся Богу, щоб їх беріг, як оберіг. Я в свої спальники кладу пухові хустки. Вони зігрівають, вони теплі і нагадують затишок, добробут і тепло".
Ковдри. Суспільне Вінниця
Найбільшою винагородою для неї залишаються слова вдячності від військових.
"Хлопці кажуть, що цілують руки жінці коло Дністра, щоб її ручки не боліли. Кажуть, що лежать у тих спальниках, як удома, згадують домашній затишок".
Війна торкнулася і родини Леоніди Ковальчук. Жінка розповіла, що її маленька онука, яка приїжджає з Києва, досі лякається гучних звуків.
"Онучці п'ять років. Вона маленька, тут загримить — а вона бідна ховається за холодильник. Вона не може спати. Всі хочуть миру", — сказала Леоніда Ковальчук.
Допомагають їй онука Ольга, яка переїхала з Одеси, та чоловік Сергій Васильович. Подружжя разом 50 років, вони виховали п'ятьох дітей — трьох синів і двох доньок. Нині мають дев'ятьох онуків та одну правнучку.
Спальники. Суспільне Вінниця
Один із синів Леоніди Ковальчук 18 років служив у прикордонній службі та брав участь в АТО. Зараз у війську служить її онук. Він був на різних напрямках фронту, мав контузії. Бабуся також надсилала йому спальники. Саме онук, за словами жінки, запропонував зробити ширшу блискавку, щоб спальником було зручніше користуватися.
Попри домашні справи, город, квітники та сад, Леоніда Ковальчук продовжує волонтерити. Щойно знаходить вільну хвилину — сідає за швейну машинку. Нині жінка готується виконувати нові замовлення від військових та шиє спальники з капюшонами, про які попросили захисники з передової.
