ФОТО: Суспільне Чернігів
"У них техніки було більше, ніж у нас людей". Так військовослужбовець Валерій пригадує бої за Лукашівку, що неподалік Чернігова, які були рік тому. 9 березня 2022 року російські окупанти, в яких було як мінімум три десятки танків, з декількох напрямків підійшли до села, зав’язався бій з українськими захисниками. Сили були нерівні — росіянам протистояли до 200 українців, більшість – мобілізовані. З техніки мали два танки та чотири легкоброньовані машини. За таких умов бійці Збройних Сил тримали оборону до останнього. 9 березня 2023 року на поле, де все відбувалося, приїхали родичі загиблих та їхні побратими. Вони вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання та поклали квіти. Детальніше далі.
"У мене був один син, а зараз їх багато"
Тамара Авдієнко згадує про свого загиблого сина. 42-річний сержант Микола Авдієнко у перший день повномасштабного російського вторгнення добровольцем пішов служити.
"Їх 58-а частина під Красним стояла в лісі, розбомбили їх з літака там і вони потрапили в госпіталь. Він із пораненням і контузією. Я вже Богу дякувала, що живий лишився, ми його тепер заховаємо, а лікар його не виписував. Він на п’ятий день пішов добровольцем знову".
Тамара Авдієнко. ФОТО: Суспільне Чернігів
Після шпиталю чоловік потрапив до Лукашівки, а вже 9 березня 2022 року у бою за Лукашівку Микола загинув.
Микола Авдієнко. ФОТО: з особистого архіву сім’ї Авдієнко
Того ж дня при спробі евакуації з Чернігова загинули дружина Миколи Анна і його 15-річна донька Катерина. В районі Количівки машину, на якій їхали семеро цивільних, розстріляли росіяни.
"Завдяки таким хлопцям, як побратим сина, я не одна сьогодні. У мене був один син, а зараз їх багато", – розповіла Тамара.
"Лежали 7,5 годин на цементі"
Розташовувалися українські захисники і в приміщеннях ферми, що стоїть поруч із полем бою. 9 березня на роботі була доярка Наталія Пац.
Наталія Пац. ФОТО: Суспільне Чернігів
Ферма у Лукашівці. ФОТО: Суспільне Чернігів
З її слів, лежали вони на фермі по 7,5 годин на цементі, між коровами. Росіяни думали, що вона замінована, тому і не заходили до неї.
Вперше після боїв за Лукашівку, 9 березня 2023 року, до ферми приїхав військовослужбовець Валерій. Він каже: навіть через рік у його пам’яті все випливає в подробицях.
"Танки і БТРи проїхали, а «Урали» йшли – хтось зірвався і давай, а потім всі зірвалися і завалили ці чотири «Урали», зупинили. Там продовжувався бій, потім повернулися БТР, танк (ми в окопі залягли, там десь 70 метрів), в упор стали і боялися під’їжджати ближче. Ми ланцюжком сиділи й десь там гранатомет у когось залишився, ми давай один одному передавати".
Валерій. ФОТО: Суспільне Чернігів
Вони б нас там могли покласти, згадує Валерій, тому що вже прямо чути їх було, голоси, крики.
"З одного БТРа крик такий: «Валимо їх!», він зривається і їде. В цей момент, я не пам’ятаю хто, встає, була одна ця «труба», і він з першої «кукурудзини» – «бах!», прямо в кабіну. БТР зупинився, він туди-сюди".
Вони намагалися відбиватися від росіян, каже Валерій, але сили були надто нерівні.
"У них техніки було більше, ніж у нас людей. Серйозніше я не бачив. Так вийшло, що в один день і оточення, і стільки техніки, і стільки загиблих. Пролетіло, як кіно".
Українським військовим довелося відступати з Лукашівки.
"Йшли дуже далеко потім. Нам пощастило. Ми вибігли, там трошки відпочили, попросили підтримати вогнем, наші нас прикрили, а там іти – чисте поле. Вони підтримали вогнем нас і якраз пішов сніг, лапатий-лапатий сніг. Нам сніг допоміг трохи", – розповів Валерій.
"Показати кожен метр, де хто поліг, неможливо"
Сьогодні, 9 березня 2023 року, у річницю бою за Лукашівку, на поле на околиці села, де все й відбувалося, приїхали військові та родичі. Вони вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання і поклали квіти до рову, де українські захисники тримали оборону.
Річниця бою за Лукашівку на Чернігівщині. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Ми зараз з вами на полі останнього бою, який дали бійці 21-го стрілецького батальйону і 16-го батальйону 58-ї бригади. Для частини бійців бригади і батальйону цей бій був останнім", – сказав військовослужбовець Сергій Леп’явко.
Сергій Леп’явко. ФОТО: Суспільне Чернігів
Він каже: родичі часто питають, в якому саме місці загинули їхні рідні.
"Відповісти неможливо, тому що падали в межах периметра в різних місцях, і потім, коли забирали, а забирали – приїхали, сказали, що група «вантаж 200», вони просто забрали і ясно, що показати кожен метр, де хто поліг, неможливо".
Пам’ять загиблих у бою за Лукашівку вшанували у центрі села, біля розбомбленої церкви.
