Інколи на людину чекають дуже несподівані повороти долі. Ніжинець Володимир Мельниченко багато років їздив по заробітках, але життєві обставини змусили осісти у рідному місті: майже 13 років тому померла дочка і залишила маленьких сина і доньку. Івану тоді було лише 10 місяців, Анні — шість років. Дідусь малих не кинув, не відправив до інтернату, а взяв під опіку. Так, саме «не кинув», «не відправив», «взяв»… Всі дії — в однині, бо на той момент вже був вдівцем: його дружину — бабусю онуків — забрала хвороба.
Нині Івану 14 років, Анні — 19. В Анни вже троє своїх діточок: Максимко, Володя і Софійка. Всі проживають разом з дідом-прадідом Володимиром Васильовичем.
«Онуки та правнуки — це моє щастя. Вони радісно проводжають і зустрічають мене з роботи. Разом з ними радію і я. Мені є заради кого жити, працювати, рухатись далі», — підсумовує чоловік, коротко переповівши свою життєву історію журналісту Nizhyn Post. При цьому щира посмішка не сходила з його обличчя, а очі буквально світилися від щастя, коли він розповідав про діточок. Склалося враження, що щасливішої людини немає у світі. При цьому журналіст не почула жодного нарікання на несправедливу долю, жодного поганого слова про своїх дітей-онуків-правнуків. Хоча, як ми зрозуміли, не все в його житті настільки райдужно…
Взагалі ця стаття спочатку мала інше спрямування — розповісти про старанного і відповідального працівника Ніжинського комунального підприємства “Керуюча компанія «Північна» Володимира Мельниченка. Але вийшло не за планом. У журналістській практиці таке трапляється.
Отже, опинившись у складних життєвих обставинах, Володимир Мельниченко був змушений шукати роботу у Ніжині. Оскільки чоловік має чималий досвід у робітничих професіях, йому запропонували приєднатися до колективу КК «Північна». І ось вже сьомий рік Володимир Васильйович працює на даному підприємстві пічником. Керівництво (директор Дмитро Шаповалов) ним задоволено.
Ні, печі він не кладе. Основна його задача — прочищати димовентиляційні канали перед опалювальним сезоном. Залучають В. Мельниченка і до інших видів робіт — якщо потрібно спиляти дерево, встановити двері або пофарбувати лавку. Взимку розчищає пішохідні доріжки від снігу.
Незабаром — весна, і роботи на прибудинкових територіях значно додасться: працівники комунальних служб попри війну не припиняють займатися благоустроєм міста.
Під час бойових дій пічник Володимир Мельниченко тимчасово «перекваліфіковувався» на покрівельника — разом з колегами з КК «Північна» відновлювали пошкоджені ворогами дахи, а згодом — і під’їзди у багатоповерхівках на вул. Прилуцькій. Об’єктів, які підлягали відновленню у мікрорайоні Гуньки, було чимало.
Сидіти вдома пенсіонер В. Мельниченко не може і не хоче — не дозволяють характер та обставини. Тішиться успіхами маленьких правнуків, які роблять у житті перші кроки, з нетерпінням чекає звісточок від старшого сина Дмитра. З перших місяців повномасштабного вторгнення Мельниченко-молодший, який певний час жив і працював у Києві, записався добровольцем до лав ЗСУ. Нині Дмитро боронить рідну країну у самому пеклі — під Бахмутом.
Батькове серце болить. Але тримається. Здаватися Володимиру Васильовичу не можна — він у сім’ї головний.
Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото автора і з архіву КК “Північна
Отримуйте і читайте новини ще оперативніше. Підписуйтесь на наш Telegram!
