За інформацією: Суспільне Чернівці.
Дмитро Чайка. Фото з його facebook-сторінки
24-річний Дмитро Чайка поліг у бою у липні 2022 року на Донеччині. На похороні священник УПЦ МП не дозволив занести тіло військового у храмі — після цього релігійна громада рідного села Вербівці перейшла до ПЦУ.
Дмитро пішов у ЗСУ добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. Став мінометником 81-ої окремої аеромобільної бригади. Досі працював водієм у таксі та робочим на заводі. Як Дмитра згадують — у матеріалі Суспільного Чернівці.
Вулицю у Вербівцях, на якій розташована церква, перейменували на честь Дмитра Чайки, каже староста села Вербівці Богдан Семенко. Так у селі хочуть, щоб військового не забували.
"Завдяки Дмитру у нас почався такий великий переворот — люди дуже сильно збунтували відразу після похорону. За досить короткий період громада села Вербівці перейшла до ПЦУ. На жаль, ціною його загибелі. Просто людям відкрили, напевно, очі. І вони все зрозуміли", — каже Семенко.
Рідні на похороні Дмитра Чайки. Facebook / Maxym Kozmenko
Про фронт та поранення
Дмитро був на фронті чотири місяці. Брав участь у звільненні Миколаївщини та Херсонщини, в боях за Сіверодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ.
Фото з Facebook-сторнки Дмитра
"Були дуже страшні бої у самому Рубіжному. Там він 24 квітня отримав поранення. Подзвонив нам о 4:30. Каже: "Тату, мамо, нас з 30 лишилося троє. Я — щасливчик". Так радів, казав, якщо їх вивезуть, вони залишаться живі, якщо ні — стечуть кров’ю. І їх звідти забрали у госпіталь у Краматорськ", — каже матір військового Оксана Чайка.
Фото з Facebook-сторінки Дмитра
У Дмитра було поранення в голову та контузія. Частину осколків видалили, а незначний біля віска залишили. Після госпіталю йому дали час на відпочинок.
"Ми просили його: "Діма, в тебе ж таке поранення в голову, тобі ж треба реабілітація. Тобі треба лікуватись. Можливо, треба за кордон на лікування". Він каже: "Ні, в мене все добре. Мене тут підлікували. Я не можу хлопців лишити. Я їх не лишу. Буде в тилу помагати. Я вже через місяць буду мати відпустку — 10 днів". Так він і не дожив до відпустки. Їх відправили на Богородичне 3 липня, а 12 липня він загинув".
"Було пряме попадання у їхній окоп"
Матір військового Оксана Чайка каже, було пряме попадання у їхній бліндаж — Діма загинув в окопі з побратимом.
"Він сказав мені: "Ще місяць я протримаюся і приїду у відпустку. Десь на початку серпня приїду у відпустку". Він приїхав у серпні. Але вже назавжди".
Востаннє сім'я спілкувалась з Дімою 9 липня, але через поганий зв'язок розмови були перервані. У день загибелі військовий написав повідомлення матері та батьку: "У мене все добре. Не переживай". А пообіді друзі та побратими сказали про його загибель.
"Коли чоловік був на опізнанні, він знайшов іконку Петра і Павла. І хрестик на синьо-жовтих бусинках. Носив біля себе і саме на Петра й Павла він загинув. То були найдовші ночі та найдовші дні у нашому житті. Кажуть, час біжить швидкоплинно. Але мені здається, що тоді час зупинився".
Батько Дмитра обіймає труну сина. Фото: facebook / Maxym Kozmenko
Тіло Дмитра не могли забрати з поля бою п'ять днів. Окопи були на території лісу між Богородичним і Долиною, а у селищах була російська армія, каже матір військового.
"Вони взяли їх в оточення. І там дуже багато хлопців загинуло в Богородичному. Ті позиції росіяни вже знали. Там були й авіаудари, і авіаобстріли. Там просто рівняли все з землею. Там лишилося село-привид. Він мені сказав одного разу таку річ: "Мам, тут Гітлер ховається. Які жахи вони творять з цивільним населенням, з дівчатами, з жінками. Ваша психіка би того не витримала".
"Встиг тільки сад по собі залишити"
"Не мав страху ні перед чим. І під воду пірнав, і з парашутом стрибав. У нього просто не було страху ні до чого. Був дуже сміливим. І безвідмовним, коли треба було комусь допомогти. Допомагав дітям-сиротам і військовим під час АТО/ООС.
Фото: facebook / Maxym Kozmenko
Мріяв заробити грошей, побудувати собі власний будинок. Мати сім’ю. Добивався всього своїми силами. Так, його мрії не здійснилися. Але він дуже спішив жити. І навчання тягнув, і на двох роботах працював. Встиг тільки сад по собі залишити. У тому році, коли він загинув, посадив персиковий сад біля хати. Але урожай з нього не встиг зібрати. Поки ми його чекали місяць, сад так вродив. Просто на згадку. Ви собі навіть не уявляєте. Гілки просто гнулися від урожаю".
