"У весільній сорочці й хоронили": майстриня з Тернопільщини відтворює автентичний одяг

Уляна Ольховська показує сорочку, яку вишила для себе на старому полотні. Суспільне Тернопіль

"Я побачила таку сорочку в колекції Юрія Мельничука (майстер народного мистецтва, який збирає зразки строїв і прикрас різних регіонів України, відтворює взори й навчає цьому інших — прим.). Вона мені дуже сподобалась, особливо ці солярні знаки, ці сварги. Вони дуже давні".

Інколи від вишитої сорочки залишаються лише шматки тканини, каже майстриня. Але навіть взірці, які збереглися не надто добре, для неї цінні.

"Отакого рукава я ніде не бачила. Щоб, наприклад, сірою ниткою було вишито. Це дуже унікальний зразочок, рідкісний дуже. Побачила, що тут вшита національна символіка. Він з села Устя", — розповідає Уляна Ольховська.

Вишиті речі з колекції Уляни Ольховської Суспільне Тернопіль

За фахом майстриня — економістка. Вишиванням почала цікавитись п'ять років тому:

"Вдома в мене бабуся була кравчиня, то змалечку в’язали, вишивали. Раніше вишивали тільки хрестиком якісь серветки, рушники. Вишитих сорочок в мене вдома не було. Просто якось воно само по собі тягне вишивати. І саме відтворювати, досліджувати".

З книг та відеоуроків Уляна Ольховська вивчила дві сотні давніх технік вишиття, серед яких – борщівський верхоплут.

"Техніка, яка вишивається в два етапи: спочатку прокладаються нитки основи, а потім заплутуються вовняною ниткою поверх", — розповідає майстриня.

Майстриня показує, як вишивати борщівським верхоплутом. Суспільне Тернопіль

Сорочки на Поділлі здавна шили з конопляної тканини й вишивали здебільшого чорною вовняною ниткою, розповідає Уляна Ольховська:

"Саме в цьому регіоні вирощували коноплі. По інших регіонах України здебільшого був льон. Коноплю треба довго вимочувати. Тому в нас біля річок займалися вирощуванням конопель і сорочки в нас були тільки конопляними".

Каже, з часом на вишитті почало з’являтися більше кольорових барв, це, зокрема, сорочки сорокових-п'ятдесятих років минулого століття.

"А оті дуже такі чорні — то 1890-1900-тіроки. В 1910-1920 — це ще теж були такі дуже чорні і грубою ниткою вишиті", — каже майстриня.

Уляна Ольховска мріє створити музей українських сторожитностей, де особливе місце займуть зібрані нею вишиті сорочки. Суспільне Тернопіль

За словами Уляни Ольховської, в давнину вишитим сорочкам надавали сакрального значення:

"Якщо взяти сорочку, в якої дуже густо зашиті рукави, то така сорочка в дівчини могла бути тільки одна. Бо вона вишивала її собі тільки на весілля. І в цій сорочці її і хоронили. Жінка вважала, що на тому світі її чоловік має по тій сорочці впізнати. Тому їх так мало густо зашитих збереглося".

Майстриня розповідає, що створила більше трьох десятків вишитих сорочок. На виготовлення однієї витрачає від декількох тижнів до кількох місяців. Вона сама навчилася кроїти і шити. Уляна Ольхоська досліджує й інші інші елементи етнічного одягу. Майстриня показує вовняну горбатку — праобраз спідниці. Каже, такі колись носили жінки у Борщеві й околицях.

Зразки горбаток Суспільне Тернопіль

Зразки борщівської вишивки Суспільне Тернопіль

"Це було практично, тепло. І отут є кольори: синій зелений, жовтий. Таку горбатку, де більше кольору, могли вдягати на свято, а на будень вони могли вдягати тим боком, де менше кольорів", — розказує вишивальниця.

Скільки років цим речам, точно визначити важко, каже Уляна Ольховська. Найдавніші зібрані нею сорочки — з кінця 19 століття:

"Це для мене особлива реліквія. Це мого прадіда буденна сорочка. В ній він працював, тканина така груба. І до неї гачі (чоловічі штани — прим.)".

Сорочка прадіда Уляни Ольховської. Суспільне Тернопіль

Менша кількість вишиття не завжди означала, що ця сорочка буденна, розповідає майстриня. Бо вона вишита сухозолотом (нитки золотистого чи срібного кольору — прим.).

Майстриня каже, дає уроки вишивання, а ще мріє створити музей українських старожитностей, де особливе місце займуть зібрані нею вишиті сорочки.