Фото: скриншот відео
У новому матеріалі проєкту «Український Свідок» — бійці 12 бригади спецпризначення НГУ «Азов», які воюють з росіянами у Серебрянському лісі. Журналісти пробули у лісі менше доби. Але цього достатньо, аби показати, наскільки тут небезпечно: обстріли майже не вщухають і операторка проєкту під час чергового вибуху рефлекторно присідає, щоб сховатись від можливого прильоту. При цьому вона не припиняє фільмувати.
Заступник командира роти із позивним «Мішаня» був у полоні та повернувся на фронт.
«У неволі думав: якщо мене поміняють, то звільнюсь, — розповідає він. — Після обміну зателефонував дружині та сказав їй, що все, навоювався. Потім подивився новини, все обміркував, перетелефонував їй та сказав, що хочу повернутись на службу. Спочатку ми домовились, що це буде тилова робота. Але склалось інакше».
“Мішаня” каже, що після Маріуполя боїться різких звуків — навіть коли закриваються двері авто. Це нагадує йому звук крилатої ракети. Але попри це, зараз “Мішаня” на фронті.
Боєць із позивним “Льюіс” у цивільному житті був педагогом. На фронті він — бойовий медик.
«Більшість бойових медиків не мають медичної освіти, — розповідає боєць. — До «Азова» я три місяці працював у школі, але швидко зрозумів, що це не моє. Пішов до війська через суто чоловіче: якщо він пішов, то чому я не можу? Тут мені подобається ставлення до людей. Із заступником командира роти я можу поговорити, як з другом».
Мінометник бригади на псевдо “Бучер” у цивільному житті вчився на… японській філології.
«Тут моя основна робота — це побачити та вбити, — каже хлопець. — Ми вже виховали ворога, він ховається у нірках. А якщо починає якісь інженерні роботи, копає, то ведемо по ньому вогонь — і він вже не копає».
Його побратим із позивним «Талісман» родом з Бучі.
«Я зрозумів, що ніякої користі у цивільному житті не несу, треба щось змінювати, — каже він. — Відтак пішов у рекрутинговий центр. Я здобуваю освіту логіста, а зараз, поки на фронті, в академвідпустці».
