Суспільне Черкаси
Пенсіонерки з села Лящівка, що на Золотоніщині, у репертуарі мають півтори тисячі народних пісень. Колектив "Криниця" створили 35 років тому.
Наймолодшій учасниці – 62 роки, найстаршій – 73, розповіла його керівниця та засновниця Катерина Петраш.
Колектив на репетиції збирається щотижня, розповіла учасниця колективу Єва Купчин.
"Нам як скаже, що оце на репетицію, — летимо летом. Летимо летом, бо треба – це ж треба. А прийдеш, поспіваєш сюди, такий собі думаєш: о-о-о поздоровішав, сили набираєшся", — розповіла Єва Федорівна.
Перед репетицією учасниці вдягають сценічне вбрання, розповіла Марія Дишкант:
"То дома ходиш таке, а то тут — треба перевдягнуться, й треба прийти. Я від цього отримую задоволення і набираюся собі енергії позитивної".
Суспільне Черкаси
Роботи вистачає, бо репертуар немаленький, пояснила керівниця ансамблю Катерина Петраш. Підраховує: знають близько півтори тисячі пісень.
"Чумацькі обов’язково, козацькі пісні, весільні. У нас є записані весільні пісні, які чують у Англії, Канаді. Великий дуже репертуар старовинних пісень, але ми стараємося й теперішні пісні вивчати, щоб ми могли в будь-якому залі на замовлення виконувати. Ті ж «Чебреці» і «Сьогодні в куми»".
У їхньому виконанні є й найдавніша пісня, додала пані Катерина.
"Чумацька, сама стара пісня, її 200 років назад співали, коли наші лящівські самі сильні чоловіки-чумаки їздили в Крим по сіль".
Та з давньою історією не лише пісні, а й одяг, розповіла Єва Купчин. До прикладу, її вбранню сто років. Його отримала від сусідки:
"С Це її спідниця, та, що вона в ній ще дівувала, а вона вже померла. Їй 90 років було, як вона померла. І спідничка її. Ну фартух мій звісно вже новомодніший, а сорочка – це дуже давня".
Суспільне Черкаси
Найстарша учасниця колективу — Катерина Іванівна, їй 73. Саме вона 35 років тому створила ансамбль «Криниця».
"Я тоді придивлялася в полі як гарно жіночки оці, більш як двісті їх було, пололи оці чотири з половиною тисячі гектарів землі нашої колгоспної – це своїми руками вони обробляли все і співали в жару, холод, у морози. Я собі поклялася, що я цих тяжко працюючих жіночок сільських витягну у Київ на оту сцену столичну, і у нас вдалося у 2002 році".
Пізніше отримали й звання народного, розповіла пані Катерина. Різним складом протягом кількох десятків років їздили на виступи як Черкащиною, так і містами України.
"Нас почали запрошувати на більш такі фестивалі міжнародні і останні пʼять років оце завдяки долі, що нас помітив Іван Григорович Сінельніков – професор. І ми із 18 року щорічно, починали з Харкова. Тоді Вінниця, Запоріжжя, Кривий Ріг, в Києві, в Одесі в 21 році".
У такому складі співають уже пʼять років. Катерина Іванівна додала: їх об’єднала любов до народної музики.
"Оце вже пʼятий склад оцих дівчаток, моїх дорогих, які вміють співати і люблять, але все тому, що я люблю Україну, Лящівку й оці всі пісні".
