За інформацією: Суспільне Чернівці.
Спортивний амбасадор Микола Гуцкал. Фото: Суспільне Чернівці
Буковинець Микола Гуцкал – ветеран ЗСУ. У 2014 році він отримав травму під час прориву до Луганського аеропорту та кілька місяців лікувався. У цивільне життя повертався важко попри роботу з психологами. Тоді Миколі допоміг спорт.
Тепер Гуцкал пройшов навчання та став спортивним амбасадором фонду "Повернись живим". Він відвідує ветеранів у реабілітаційних відділеннях та пропонує їм займатися адаптивною стрільбою з лука чи футболом. Суспільне Чернівці розповідає, як це може допомогти ветеранам відновитися після травм й поранень та як розвиватимуть адаптивний спорт в області.
– Спортивними амбасадорами фонду "Повернись живим" можуть стати ветерани, які отримали поранення на службі й допомагають іншим військовим відновлюватися через спорт. Розкажіть про свій військовий досвід.
– Моя служба почалася у січні 2014 року у складі 80-ої аеромобільної бригади. Був командиром десантно-штурмового відділення. Тоді якраз відбувалися події на Майдані, якось відчув, що все не закінчиться тільки революцією.
Ми сформували тактичну групу з військових-контрактників та поїхали готуватися на полігон. У Донецькій області допомагали бригаді займати піхоті позиції у Лимані та Слов'янську, але переважно працювали на Луганщині.
Мій досвід закінчився проривом у Луганський аеропорт, де я отримав травму. Ми наїхали бронетранспортером на міну. Після перерозподілення на інший БТР ще раз наїхали на іншу міну. Нас евакуювали на гвинтокрилі в Харків. Там робили МРТ та обстеження, а тоді вже поїхали лікуватися в Чернівці.
– Скільки тривала реабілітація після цієї травми та що було найважчим?
– Медикаментозне лікування тривало орієнтовно два місяці. Потім відновлювався в санаторії, де мені вправляли хребці. Лікував спину, довге перебування в екіпіруванні та бронежилеті мають наслідки.
Коли звільнився зі служби за станом здоров'я, найважче було соціалізуватися – повернутися зі стану війни у мирне життя. Не якісь фізичні болі, а саме повернення. Намагався працювати із психологами, але до кінця їм не розкривався.
"Побратими говорять, що вони не відкриваються цивільним психологам, бо ті не розуміють того стану та через що ми проходили. Тому це було неефективним. Коли я розмовляв із психологом, бачив, як у неї сльози на очах навертаються. Я зупинився й сказав, що йду".
Пробував психологічно відновитися сам. Читав художню літературу та роботи різних лікарів, які працювали саме з військовими. Так витягнув себе з того стану.
– Як вам допомогли відновитися заняття спортом?
– Я зі шкільних років займався футболом. Потім почав ходити на бокс, аби підтримувати фізичну форму.
Якось, уже після фронту, подивився на себе у дзеркало. Зрозумів, що не подобалося відображення та мій моральний стан. Побачив, що можу повернутися у форму, відчути наповнення. Що можу все, не зважаючи ні на що.
Був період, коли я себе просто виснажував, щоб нормально заснути, бо зі сном також були проблеми.
"Були нав'язливі думки, щоб не спати, аби вижити. Але насправді ти був вдома вже, у безпеці. Але мозок відмовлявся реагувати на це. Тому виснажувався тренуваннями до такого стану, що приходив, приймав душ. У такому ритмі провів близько трьох місяців".
– Що мотивувало вас стати спортивним амбасадором?
– Бажання займатися спортом, а також досвід відбору до "Ігор нескорених". Я побачив відбір на програму від фонду "Повернись живим" й вирішив спробувати. Власним прикладом розкажу та покажу, що спорт допоможе реабілітуватись й швидше вийти з того стану, бо багато моїх колег не стали не шлях реабілітації, а почали "губити" себе шкідливими звичками.
Микола Гуцкал (знизу по центру) зі спортивними амбасадорами фонду. Фото: Микола Гуцкал
– Чи спілкувалися ви з ветеранами, наскільки вони готові розпочинати заняття спортом?
– Нещодавно їздили в реабілітаційний центр до хлопців, вже були охочі долучитися до проєкту. Щочетверга о 20:00 збиратимемося грати у футбол. Разом з призером "Ігор нескорених" у 2020 році ми заснували футбольний клуб "Буковинська січ". Це теж проєкт, який допоможе ветеранам реабілітуватися. Хлопці сприйняли це позитивно, бо їм це справді потрібно.
"Деякі говорять, що їх добре лікують медикаментозно, але їм хочеться чогось іншого. Хочеться спілкування з іншими хлопцями на свіжому повітрі, занять спортом чи хобі. Ті, хто до війни займався спортом, відразу цікавилися й казали: "Давай номер, долучай нас".
– Деякі ветерани не мають спортивного досвіду або внаслідок поранення їм ампутували кінцівку. Як плануєте переконувати їх долучитися до проєкту, якщо вони сумніваються, чи зможуть займатися спортом?
– Спершу їм потрібно закінчити лікування фізичне й тоді вже переходити до спортивної реабілітації. Гадаю, що розповідатиму їм приклад хлопців, які проходили відбір до "Ігор нескорених". Наша команда представляла Україну на міжнародній арені. Їм нічого не завадить пробувати себе також у спорті.
Ми тренувалися з хлопцями з "нескорених". Я зарядився тим, як вони, втративши кінцівку, можуть стріляти з лука краще, ніж ті, хто має обидві руки.
"Вони зубами вибивали "десятки", коли інші хлопці не потрапляли у ціль, тому такий приклад буде достатнім для ветеранів. Тим паче ветерани – це люди, які сильні морально, тому їх важко зламати".
– Що саме ви маєте зробити в області, як спортивний амбасадор?
– Ми – ті люди, які мають показати власним прикладом, що ось є спорт, і він мені допоміг, тому хлопці, гуртуймося й робимо це разом. Мета – створювати у своїх областях осередки, які б об'єднували ветеранів і вони відновлювалися за допомогою спорту. Наразі у нас немає спортивних осередків ветеранів.
Коли у 2018 році був відбір на "Ігри нескорених", то я єдиний представляв Буковині на всеукраїнському відборі. Через рік нас було троє. Іван Герецун пройшов у збірну та зайняв призові місця у Канаді. Так хлопці зрозуміли, що це реально – потрапити у збірну й представляти країну на міжнародній арені. Показувати результат і, що ми – міцні й незламні.
Навчання спортамбасадорів. Джерело: ГО «Повернись живим».
Фото: Микола Гуцкал
– Як плануєте згуртувати ветеранів у спільноту?
– Я створюю громадську організацію зі спортивним напрямком. Мені допомагають побратими зі Львова, де вже працює така організація. Планують ходити у реабілітаційні центри й розповідати про це.
У нас будуть працювати психологи, бо розумію, що у військових можуть бути різні стани, тому їм потрібен не лише спорт. Організація надаватиме комплексну допомогу, зокрема з оформленням документів.
"Я буду цим займатися разом з побратимами, які не можуть продовжувати службу. Схиляюся до того, щоб з ветеранами працювали саме ветерани, які мають психологічну освіту. З нами працював Валерій Чоботар – діючий військовий і прекрасний психолог. Нам було максимально легко з ним розмовляти, бо ми говорили на рівних. Так простіше набагато".
– Коли громадська організація запрацює?
– Термін створення організації – до тижня. Була розмова з президентами федерації стрільби з лука, вони готові нам надати місце для тренувань. Говоритимемо з меценатами, щоб допомогли нам з матеріальною базою – луками та стрілами. Є люди, які готові ветеранам надати свій лук, щоб вони працювали та відновлювалися.
Також плануємо спілкуватися з тренерами, які займаються реабілітацією в спортивних залах, аби вони могли безплатно займатися з ветеранами. Будемо шукати доступні локації, щоб ветеранам було комфортно фізично реабілітуватися.
"У місті є приміщення, але вони занедбані й потребують чимало грошей, щоб облаштувати там інклюзивний ветеранський простір зі спортивним інвентарем. Це робота не одного чи двох місяців. Але я за те, щоб створити окремий простір із тренажерами, реабілітологами та масажистами".
Фото: Микола Гуцкал
– На Буковині є можливість займатися адаптивним види спорту чи потрібно розвивати цей напрямок "з нуля"?
– Саме для ветеранів такого напрямку немає. Будемо над цим працювати. Це точно буде стрільба з лука, бо нею можуть займатися люди з ампутаціями або ті, які пересуваються на кріслі колісному. Також заняття у спортзалі, щоб тягати гребні тренажери. Гребля – одна з дисциплін "Ігор нескорених", яка гарно розвиває верхню частину тіла. Є плавання, але тут питання з доступністю басейнів.
– Якщо громада хоче облаштувати спортивний майданчик чи стадіон, аби ветерани могли займатися там адаптивним спортом, що для цього потрібно зробити?
– Підписати меморандум з нашою громадською організацією. Також це залежиться від обладнання, яке там є.
"Я не впевнений, що громади зараз будуть вкладати гроші у нове обладнання й адаптовувати майданчик, щоб ветерани займалися спортом. Бо ветерани можуть приїхати у Чернівці й тут займатися, чим вони хочуть. А на місцях думаю, що будуть просто якісь тренажери, або вони зможуть просто пограти у футбол".
Впевнений, що у нас є транспорт, яким ветерани могли б приїздити у місто, займатися, а потім їх відвозили б назад. Також тренери зможуть до них виїздити. Будемо над цим працювати.
Щодо обладнання, то немає зараз затримок. У Києві, де ми тренувалися, було усе: спортзал, крісла колісні для гри у волейбол сидячи. Я не вважаю, що це дороге обладнання, яке не можна буде швидко закупити.
– Ви орієнтуєтеся на стрільбу з лука й плануєте організувати навчання для ветеранів. Коли вони розпочнуться?
– Наразі термінів немає. Будемо розмовляти із тренерами у школах, щоб вони надавали свої послуги як волонтери. Я думаю, вони погодяться й займатимуться з ветеранами у вільні години. Будемо під них підлаштовуватися.
"Це не хобі, а спортивна реабілітація. Гадаю, комусь подобається стрільба з лука, то буде займатися нею, якщо комусь вона не подобається – ходитиме у спортзал. Є футбольна команда, будемо заявлятися на турніри".
