За інформацією: Суспільне Чернівці.
Дружина загиблого військового біля могили. Суспільне Чернівці
Чернівчанин зі спецпідрозділу "Артан" Фелікс Бараніцький загинув навесні, обороняючи Часів Яр на Донеччині. Військовий мав бойовий досвід в АТО, де був добровольцем, а на початку повномасштабної війни повернувся до війська.
Своїм досвідом Фелікс ділився з мобілізованими військовими як інструктор, а згодом пішов у розвідку, бо так на фронті міг зробити більше. Зокрема, захищав Бахмут та брав участь у спецопераціях. Суспільне Чернівці ділиться спогадами дружини та побратимів про життя військового.
З Анжелою, дружиною Фелікса, ми зустрілися на кладовищі на вулиці Зеленій у Чернівцях. Могила її чоловіка засипана землею – ще свіжа. Бетонну плиту покладуть пізніше, а зараз тут вінки від друзів, рідних та побратимів. Над могилою розвивається жовто-синій прапор, а біля нього — прапор підрозділу Фелікса “Артан”.
Могила загиблого військового з Чернівців Фелікса Бараніцького. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина
Анжела принесла з собою нагороди чоловіка та його фотографії. Гордо показує відзнаки "За мужність" від Головного управління розвідки, “Золотий хрест” від Головнокомандувача та розповідає, що познайомилась із майбутнім чоловіком в університеті.
Нагорода Фелікса Бараніцького. Суспільне Чернівці
Вони обоє вчились на факультеті міжнародних відносин в Чернівецькому національному університеті, а через кілька років — побралися. Після університету Фелікс проходив строкову службу, а у 2015 році пішов в АТО. Анжела каже, певний час думала, що чоловіку вручили повістку, а потім дізналася, що він сам пішов ТЦК, аби його взяли добровольцем.
“Тоді було мені дивно, що він пішов служити, адже він один у сімʼї, мама – онкохвора. Він мені казав, що не хоче лишати маму, а тут взяв і пішов в АТО. Але для нього це було дуже важливо, тепер я це розумію”, — розповідає Анжела.
Фелікс на службі. Фото надане Анжелою Бараніцькою
Коли Фелікс повернувся з АТО, то почав працювати підприємцем. Згодом у подружжя народився перший син, Яків. Втім, служба залишила на чоловіку відбиток.
“Ми жили біля стадіону, де діти вночі часто бавилися петардами. Фелікс просто скидався на ліжку від цього звуку. І хоча, зазвичай, він був абсолютно спокійним, я розуміла, що він багато чого там пережив”, – каже Анжела.
"Єдине, чим ми могли поділитися, це порадами як вижити"
Сергій Заморняк, колишній військовослужбовець та друг Фелікса, розповідає, що про пережите на фронті вони майже не говорили, хоча обом було чим поділитися.
“Фелікс був моїм старостою та кращим другом, хрестив мого сина, але про службу у нас з ним було правило: ми ніколи про це не говоримо. Єдине, чим ми могли поділитися, це порадами як вижити. Після служби в АТО він став іншим. В нього погляд змінився, і цей погляд могли помітити лише інші військові”, — розповідає Сергій.
Фелікс на службі. Фото надане Анжелою Бараніцькою
Коли почалася повномасштабна війна Фелікс Бараніцький знову пішов добровольцем. Спершу працював інструктором на полігоні у Львові й планував заняття з різних дисциплін для новонабраних мобілізованих, оскільки мав досвід з АТО. Навчав стрільби та маскування, підготовки переправ через водойми.
“Мені було спокійніше, що чоловік там, бо я якраз тоді завагітніла вдруге. Але він хотів робити більше, тому перевівся в ГУР, в бойову частину підрозділу “Артан”, — каже дружина Анжела.
Під час служби в "Артані" Феліксу давали більше відпусток, й він міг частіше бачити родину.
“Він любив робити мені сюрпризи і приїжджати без попередження. Приїде і напише: “відкрий двері”. Я дуже була зла, що не попередив, але і щаслива”, – каже дружина.
Побратимам було спокійніше, коли позаду був Фелікс
Фелікс виконував задання в різних частинах України. Торік взимку обороняв Бахмут, а влітку брав участь в операції з повернення під контроль України "вишок Бойка""Вишки Бойка" — це бурові газо- та нафтовидобувні платформи біля узбережжя Криму в Чорному морі за 100 км від Одеси. Їх Росія захопила у 2014 році. Торік Україна повернула вишки під свій контроль.. Обороняв Куп’янськ та проводив диверсійні рейди на російські позиції.
Побратим Фелікса Олександр розповів, що його дуже втішило, коли потрапив до Бараніцького в групу, адже у того був досвід служби в різних військах.
“Мені, як одному з бійців, які мали йти спереду, було спокійніше, коли я знав що ззаду буде йти Фелікс”, — каже військовий.
Старі шеврони Фелікса. Суспільне Чернівці
"Поховай мене разом з батьками"
В якийсь період Феліксу почали давати складніші завдання. Військовий дзвонив дружині та казав, що хоче, аби його поховали на кладовищі на вулиці Зеленій – там, де похована його родина, а не на Годилівському, де ховають всіх військових. Тоді він втрачав багатьох побратимів на операціях, та відчував, що рано чи пізно це може статися й з ним.
Востаннє Фелікс говорив з дружиною перед виходом на завдання під Часовим Яром. Він був засмученим, та казав, що це має бути складно. В той період російські військові саме штурмували Часів Яр, бо хотіли захопити його до 9 травня.
Побратими розповіли дружині, що того дня Фелікс травмувався внаслідок вибуху та втратив свідомість. Військовий, який був поруч, підповз до нього та перевірив дихання, але допомогти Феліксу вже не міг.
Тіло військового не могли евакуювати відразу через щільні обстріли, тому десять днів його вважали зниклим безвісти. Коли вдалося провести евакуацію, Анжела змогла впізнати Фелікса за татуюваннями.
Анжела Бараніцька з другом дивиться старі фотографії чоловіка. Суспільне Чернівці
Могила Фелікса Бараніцького. Суспільне Чернівці
В пам’ять про друга набили дитяче тату
Спільні друзі подружжя з університету зараз допомагають Анжелі переживати втрату. З поміж них – Андрій, який їхав разом з Анжелою на пізнання тіла Фелікса в Київ. На внутрішньому боці ліктя чоловіка є татуювання зі шкарпеткою. Це тату Андрій та ще троє друзів Фелікса зробили в пам’ять про друга.
“Вибирали з татуювань, що були на його руці. Це він набив, бо його син Яків часто губив носочок. І ми це набили, бо теж загубили свою пару, коли він загинув, свій носочок”, — розповів Андрій.
Тату в пам’ять про Фелікса Бараніцького. Суспільне Чернівці
"Я не можу підвести Фелікса, бо нас він не підвів"
Анжела каже, для неї дуже важко було пережити ці дні. Але найважче з усього було розповісти шестирічному сину, що тата немає, бо батько для Якова був найважливішою людиною.
“Перший час він часто згадував і плакав. Потім я вирішила відвести його на могилу. В нього такі питання були дорослі, що я не знала як відповідати. Питав, як саме загинув тато. Я казала, що тато на небі, рано чи пізно ми з ним зустрінемось. Він не сприймав це. Казав, ти швидше помреш, швидше зустрінеш тата. І це ще більше його засмучувало”, — пригадує дівчина.
Анжела Бараніцька. Суспільне Чернівці
Зараз в Анжели залишилося двоє маленьких синів. Вона каже, лише діти допомагають їй рухатися далі.
“У мене таке відчуття, ніби я стала Феліксом. Я маю перейняти його роль. Я не можу його підвести, адже він нас не підвів”.
Анжела Бараніцька зареєструвала петицію, аби чоловіку посмертно присвоїли звання Героя України. Щоб пам'ять про нього жила вічно.
Читати ще
Читати ще «Я — кадровий офіцер, і повинен захищати свою державу»: історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Читати ще «Учні виросли й воюють»: спогади про загиблого бійця Підгурського, який заснував школу бойового гопака у Чернівцях
Читати ще «Хотів віддати йому шану»: військовий з Буковини започаткував рибальський турнір в пам’ять про полеглого побратима
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
