За інформацією: Суспільне Вінниця.
Колаж світлин Тетяни Пугач, на яких її чоловік Олександр та вона з сином. Суспільне Вінниця
Військовослужбовець Державної прикордонної служби Олександр Пугач з Вінниччини майже два роки вважається зниклим безвісти. За цей час дружина Тетяна почула безліч версій щодо обставин його зникнення та поспілкувалася з тими, хто бачив чоловіка востаннє. Вона написала десятки заяв та звернень до державних органів та міжнародних інституцій, і вірить, що Олександр живий і перебуває в полоні. Історію пошуку коханого Тетяна Пугач розповіла Суспільному.
Олександр Пугач побачив "пекло на землі" у перші дні повномасштабної війни
Олександр Пугач з 2016 року військовослужбовець Державної прикордонної служби. Він учасник АТО. Воював у Сіверськодонецьку, Лисичанську, Бахмуті. Служив гранатометником. Дружина розповіла, що чоловік мріяв бути військовим. Він був цілеспрямованим, завжди розраховував тільки на себе. Цього й навчив Тетяну.
Повномасштабне вторгнення Олександр зустрів на Луганщині, у місті Щасті.
"Ми там також були. У 2021 році він нас забрав до себе. Все почалося ще 17 лютого. Ми там сиділи під обстрілами. Днів п'ять ми сиділи без води, без світла, без опалення. А вже коли снаряди почали літати по місту 22 лютого, то він сказав, що прийняв рішення, щоб ми поїхали. 23 лютого ми були вже на Вінниччині", Тетяни Пугач, яка майже два роки шукає розповіла Тетяна.
Три місяці бойових дій Олександр був на Луганщині. Тримав оборону в Лисичанську. Коли повернувся на ротацію, то сказав, що побачив пекло на землі. В грудні 2022 року поїхав на Бахмут.
"17 січня о 10 годині він подзвонив мені і сказав: "Я їду на позицію. Не знаю, наскільки. Зв'язку не буде. Я вас люблю". Я відповіла: "Ми тебе теж дуже сильно любимо. Бережи себе".
Олександр зник дорогою до евакуаційної машини
На позиції їх було троє, розповіла Тетяна. Її чоловік був за головного. По рації він повідомив командування про те, що двоє його побратимів поранені: в одного контузія, а в другого — поранення в руку з гранатомета.
"Оскільки це вже йшла шоста доба, то вони йшли на евакуацію. Всі троє. Мій чоловік вів цих двох поранених на евакуацію. Шукали евакуаційну машину. Поранені побратими йшли попереду, а він ішов позаду. І зник по дорозі. Я бачилася особисто з цими хлопцями. Вони двоє поранені вийшли. А мій чоловік… З ним до останнього все було добре, він їх вів, він був цілим. Вони побачили, що він упав, застогнав".
23 січня 2023 року дружині повідомили, що її чоловік зник безвісти під час відступу.
"Мені повідомили з частини. Я лиш відвела дитину в садочок, і до мене дзвонить невідомий номер. Я тоді злякалася, напружилася. Мені кажуть: "Алло, Тетяно Анатоліївно, з Луганського прикордонного загону…". Вже тоді я зрозуміла, що щось сталося. Я й погано пам'ятаю, що мені тоді сказали: "Зник безвісти… В ході відступу…". Дуже погано пам'ятаю. Мабуть, тиждень, днів десять — у мене випало з пам'яті взагалі. 90% я нічого не пам'ятаю".
Тетяна спитала, чи Олександр загинув. Їй відповідали, що він зник і що про нього нічого не знають.
"Було двоє начальників: начальник відділу і начальник застави. Один з них, начальник застави, сказав: "Таню, навіть якщо 98-99%, то в тих 2% і 1% треба вірити". З того часу я вірю".
"Один з них сказав, що було поранення в ногу, другий — що в живіт"
Побратими сказали Тетяні, що подумали — її чоловік загинув і тому пішли. За словами дружини, удвох вони почали давати різні версії.
"Можливо, хтось щось недобачив. Або, можливо, як мені пояснювали, що це війна, це хаос. Кожен міг побачити різне. Один з них сказав, що було поранення в ногу, другий — що в живіт: серйозне і значне. Вони сказали, що бачили велику калюжу крові. Але потім я собі подумала, що це було в ніч з 22 на 23 січня. Це ніч. І що вони могли побачити вночі — це під питанням".
Попри те, що Олександра бачили лише пораненим, дружині почали говорити, що він загинув, та казати, щоби добивалася, аби віддали тіло.
"Я це пам'ятаю. В мене була істерика: "Ні, я нікому не вірю! Як я буду далі жити?!". Я кажу: "Це не так. Він не міг так. Це ж мій чоловік. Він з будь-якої ситуації знайде вихід. Він же казав мені, щоб я чекала його". Дуже часто мені попадаються такі люди, яким я говорю, що не бачу себе без нього".
"Ми залишаємося з цією проблемою сам на сам"
Тетяні зустрічаються такі люди, які вважають, що, якщо зник безвісти, то загинув.
"Можуть бути такі вислови: "Боже, ти його вже два роки шукаєш! Там, мабуть, одні кістки залишилися!". Це мені можуть сказати, батькам мого чоловіка. Ми, наприклад, які рідні, залишаємося з цією проблемою сам на сам. "Чи живий, чи ні — ми повернемо всіх". Але є оточення, яке не розуміє цієї проблеми. Вони не стикалися з цим, вони не розуміють цього. Ставлять питання: "Як це — зник безвісти? Як це людина може зникнути? Це ж людина. Це ж не голка в сіні".
Спочатку Тетяна Пугач зверталася в держустанови в телефонному режимі. Потім почала писати листи.
І" Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, і уповноважений ВРУ з прав людини, Червоний хрест, Національне інформаційне бюро, Міжнародна комісія безвісти зниклих. Тоді я отримала розчарування. Я склала картинку, що звертаюся до них, а мені все нададуть, а тут нічого немає. Можливо, я й помиляюся про те, що безвісти зниклі нікому не потрібні. Але були такі відповіді: "Наразі інформації немає", "Якщо у вас буде інформація — надайте її нам", "Ви завжди зможете розраховувати на нас".
"Дивишся на фото і розумієш: ні, це не моя людина"
За словами омбудсмана Дмитра Лубінця, 40% військовополонених, яких вдалося обміняти, це саме ті, хто вважався безвісти зниклими. А під час зустрічі з уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Артуром Добросердовим Тетяна почула, що на цей час офіційно в Україні 56 000 безвісти зниклих — як військових, так і цивільних.
"Були моменти, коли я знаходила в Telegram-каналах фото і думала, що то ніби він, ніби схожий, це мій чоловік. А потім кілька днів по тому переглядаєш фото і бачиш, що ні, це не він: вуха не такі, виріз очей не такий, брови, губи на такі, ніс не такий. Дивишся на фото і розумієш: ні, це, на жаль, не моя людина".
Родичам зниклих безвісти, які лише на початковому етапі пошуку, Тетяна порадила спершу подати заяву в поліцію про зникнення, там відкриють кримінальне провадження, також їм треба здати ДНК-тест.
"З кінця 2023 року вже військовослужбовці самі здають свої біологічні зразки. Це дуже добре. Наступне — звернення до міжнародного комітету Червоного Хреста, Національного інформаційного бюро, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин, а також до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими".
"Мій тато військовий, він стріляє в зомбі"
Тетяна розповіла, що в ту ніч, коли Олександр зник, їхній син щось відчув.
"У ніч із 22 на 23 січня дитина дуже сильно кричала і плакала, не могла заспокоїтися. Тоді я не розуміла, що відбувається. Дитина плакала всю ніч, просила води, говорила, що все добре, але її щось мучило. Пізніше вона сказала: "Мій тато військовий, він стріляє в зомбі". Часто запитувала: "Де тато?", а я казала, що тато на роботі, бо не знаю, як пояснити п’ятирічній дитині, куди подівся її батько. Недавно дитина сказала: "У всіх дітей у групі є тато, а в мене немає", — сказала жінка.
— Важко, дуже важко. Емоційно я не можу стриматися, можу сісти і плакати, або нагрубити людині, яка ні в чому невинна. Водночас постійно відчуваю, що повинна робити більше, бо здається, що я недостатньо стараюся, якщо його немає".
"Я не раз уявляла цю зустріч, коли він повертається"
Людям, які хочуть підтримати родини зниклих безвісти, не варто наголошувати, що військовий, який зник, міг загинути, сказала Тетяна. Адже чути таке — дуже боляче.
"Я ніколи не опускала руки і не спиняюсь у пошуках. Головне — не знецінювати роботу родини, якщо вона активно шукає, і підтримувати її. У моєму випадку є ті, хто не вірить, що мій чоловік може бути живим. Але я вірю, і це головне, — сказала дружина Олександра Пугача.
— Я знаю, що на тому напрямку, яким рухаюсь, маю йти далі. Я не раз уявляла цю зустріч, коли він повертається. Водночас розумію, що це буде непросто. Я фантазую, що все буде добре, але також усвідомлюю, що можуть бути складнощі. Проте на поганий кінець я не розраховую. Я вірю, що все буде добре".
Перед зникненням Олександр записав відео Тетяні на її день народження. У ньому він сказав, що все закінчиться нашою перемогою і щоб вона чекала на нього. З того часу минуло майже два роки. Щоразу на день народження вона спочатку вмикає це відео, а вже потім приймає інші привітання.
