Фото: EPA/UPG Діти-сироти з окупованого міста Пологи їдуть в евакуаційному поїзді, який прямує на захід України із Запоріжжя, 26 березня 2022 року
Цифри великої війни
Станом на початок 2023 року в інституціях України значиться понад 93 тис. дітей, за даними Міністерства соціальної політики. З них лише 5 786 – це діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Решта мають батьків, які тимчасово не можуть виконувати свої обов’язки (перебувають у в’язниці, хворіють, пиячать або просто через складні життєві обставини не мають змоги прогодувати всіх своїх дітей). Утім 25 тис. дітей із загального числа перебувають в інтернатах цілодобово і не повертаються додому на вихідні чи канікули.
Після 24 лютого лише 18 тис. дітей, які перебували в освітніх закладах і мали біологічні сім’ї, повертали до батьків з метою безпеки. Але історія повторюється подібно до випадку з пандемією.
Кабмін хоче відтермінувати реформу інтернатів. Що відбувається?
«Ми бачимо, що діти починають повертатися в заклади освіти в областях, де безпечно. Що говорить про те, що умови в цих родинах досі несприятливі», – зазначає Оксана Савицька, радниця міністра освіти і науки з питань безпечного освітнього середовища та інклюзивного навчання. Утім точних цифр, скільки дітей залишилися у своїх сім’ях, наразі не називають.
Водночас після 24 лютого 3 707 дітей евакуювали за кордон. Це ще одна проблема, з якою зіштовхується Україна – як цих дітей повертати і, головне, куди. Адже в Європі вони вже рік перебувають також у закладах. Не в інтернатах, як в Україні, а закладах на кшталт баз відпочинку, готелів. Та все ж не у сім’ях.
Фото: facebook/Childhood Without War Евакуйовані до Туреччини фондом ‘Дитинство без війни’ діти-сироти з дотичних до лінії бойових дій регіонів України.
Те саме питання і щодо дітей, евакуйованих у межах країни, а таких 1 099.
«Часто запитують, чи на часі ця реформа, чи може її поки що законсервувати. Дехто взагалі вважає, що вона відбулася, бо частина дітей перебуває в Європі, багато інтернатів закрито в областях, де неможливо працювати через війну, тому питання буцімто теж закрито. Але це не так. І вже зараз ми повинні думати про те, як повертати евакуйованих дітей з Європи, викрадених – з Росії. І куди ми їх будемо повертати. Це важливо, бо це в жодному разі не можуть бути інтернатні заклади», – наголошує Дар’я Касьянова, голова правління ГС «Українська мережа за права дитини».
Уже рік в Україні діє Координаційний штаб з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану, де обговорюється вирішення цих питань. Одне з них – процедура повернення дітей, які мають встигнути потрапити на вступну кампанію в Україні.
Нині Україна в процесі створення нормативних документів, які стосуватимуться багатьох моментів. Наприклад, дистанційного усиновлення, коли дитина за кордоном, а кандидати на батьківство в Україні, і їм потрібно організувати знайомство з дитиною.
Фото: facebook/Дар’я Касьянова Дар’я Касьянова
«Ще не врегульовано, чи можна робити це онлайн. Хоча такий досвід є, це практикували під час ковіду. І навіть зараз бувають випадки, це пілотні експерименти. Але після знайомства повинна відбутися ще фізична зустріч. Над урегулюванням цього працюють ще з літа, там багато питань, наприклад, як чоловіки будуть виїжджати і чи не буде це приводом уникнути мобілізації. Зараз ніби вирішили, що разом знайомитимуться онлайн, а за дитиною буде їхати тільки жінка, хоча це ще не ухвалено остаточно», – пояснює Касьянова.
Сирітське коло
Інше питання на обговоренні – як бути з дітьми, яким 15–16 років, і вони можуть захотіти навчатися в Європі, де зараз діє багато програм для українців. Тут виникає питання, хто виконуватиме роль законного представника дитини в тій країні, де вона навчатиметься.
На розгляді також питання, щоб дозволити українським сім’ям, які виїхали в Європу, мають там прихисток і роботу зі стабільним доходом, брати до себе в сім’ю дітей, які зараз перебувають в евакуації.
Є випадки, коли в дитини немає документів. Або її біологічних батьків досі не позбавили батьківських прав, а вони в Донецькій області, де не працюють суди і фізично неможливо провести відповідну процедуру.
«Де-факто дитина статусна, бо рік за нею ніхто не приїжджав і не телефонував, і ми знаємо, що ці батьки мають бути позбавлені батьківських прав. Але ця процедура не запущена. Я вважаю, що це найскладніша ситуація», – пояснює експертка.
Чітких запланованих термінів для всіх цих врегулювань, схоже, наразі немає.
Фото: EPA/UPG
«Думаю, що це питання треба було вже вирішити за рік, бо є норма Євросоюзу про те, скільки наші сім’ї можуть бути на тимчасовому прихистку, але зараз бачимо, що країни пролонговують терміни, в різних країнах по-різному. Хоча колеги з Єврокомісії вже запитують, куди будуть повертати в інтернатні заклади, чи є вже сім’ї, готові прийняти цих дітей», – зазначає Касьянова.
Є й інші цифри війни – 4 390 дітей, які є сиротами, напівсиротами або позбавлені батьківського піклування, викрали росіяни (за даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій). Єдиного налагодженого механізму їх повернення, на жаль, немає. Росіяни не йдуть на контакт, викрадених вдається повертати по одному різними індивідуальними шляхами.
Росіяни примусово вивозять дітей з окупованих районів Запорізької області
Станом на кінець квітня, за словами радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук, загалом вдалося врятувати 361 депортовану дитину. А їх, за даними Офісу Генерального прокурора, 19 393. І це не остаточні дані, бо росіяни далі вивозять дітей, з батьками чи без, щоб використати їх як живий щит.
Фото: EPA/UPG ‘Евакуаційний’ автобус з Донецька на Ростов.
«Варіанти порятунку шукаємо. Є випадки, коли депортована дитина хоче повернутися, а її мати або загинула, або з нею немає зв’язку, бо вона в окупації. Тоді ми шукаємо родичів чи знайомих, щоб оформити документи опіки чи тимчасове влаштування, щоб діти, які повернулися з депортації, не були влаштовані в інтернатні заклади», – пояснює Касьянова.
З тих випадків, з якими вона працювала, каже, ще не було жодного, коли дитина поверталася в заклад. Часто знаходяться родичі, які готові навіть самі їхати забирати дитину.
«Та є діти, вивезені в інтернатних закладах, наприклад, з Херсонської області, їх вивезли в окупований Крим. У Сімферополі, наскільки знаю, будинок дитини знаходиться. І там діти, які не мають батьків, але ми вже шукаємо їхніх родичів чи людей, які їх знають, щоб працювати над їхнім порятунком. У багатьох з них усе ж є рідні, які готові цих дітей забрати. Контакт якось тримаємо. Але кожного разу це індивідуальна історія, хоча ми вимагаємо від Росії повернути їх усіх», – наголошує Касьянова.
Ще один страшний наслідок війни – 1 467 дітей впродовж минулого року залишилися без батьківського піклування через обставини воєнного стану (смерть батьків або відсутність зв’язку з ними).
«Частина з них – це діти людей, які перебувають у російському полоні, або діти загиблих воїнів і воїнок. Тому фактично програма реформи має підхоплювати всі ці родини, які втратили батьків тимчасово чи повністю, допомагати родичам чи друзям оформлювати опіку. А якщо нікого не залишилося, шукати усиновлювачів для цих дітей», – пояснила LB.ua Уляна Токарєва, заступниця міністра соціальної політики.
Фото: facebook/Уляна Токарєва Уляна Токарєва
Ми намагалися з’ясувати в Мінсоцполітики, який шлях проходять ці діти, чи є вже дані щодо їхнього влаштування в сім’ї, втім нам сказали лише, що ці діти потрапляють у загальну систему і докладної інформації про влаштування саме цих дітей немає.
Дар’я Касьянова додає: коли дитина втрачає батьків унаслідок війни, вона не готова бути влаштована ні в будинок сімейного типу, ні в інтернат.
«Але вона потребує допомоги, захисту і дуже часто довгострокової психологічної підтримки», – наголошує експертка.
Дар’я Касьянова: «Приїжджати в інтернати потрібно, але не один раз на рік»
Виклики, що були і до повномасштабного вторгнення
Одна з головних проблем, яка існувала і до 24 лютого, і існує досі – в Україні недостатня перевірка і біологічних сімей, і прийомних, і інтернатів. Це підтверджує статистика Міністерства соціальної політики, згідно з якою лише у 36% випадків влаштування дітей в заклади інформується Служба у справах дітей. У приватних інтернатах це лише 12%. Підтверджує і радниця – уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук.
«З початку 2023 року ми здійснили 17 моніторингів служб у справах дітей і 11 закладів. Ми побачили недостатній контроль за утриманням і навчанням дітей, недостатній контроль дітей, які перебувають на обліку зі складними життєвими обставинами, недостатню увагу до обліку кандидатів-усиновлювачів», – пояснює Герасимчук.
Фото: facebook/Daria Herasymchuk Дар’я Герасимчук
«Вихователі самі купували дітям цигарки і казали: «Оленко, ви не розумієте, інакше він утече»
Успішність реформи залежить від спільної роботи різних секторів на різних рівнях – держави і громади, переконані експерти.
«Важливо розробити план для кожної громади. Розуміти, що це не швидка реформа, розуміти, скільки це коштує, і не обманювати себе щодо часу і вартості. Розуміти, що ці ресурси маємо залучати, як на рівні соціальному, так і охорони здоров’я, освіти та інших напрямках», – зазначає заступниця міністра соціальної політики Уляна Токарєва.
Якщо говорити, наприклад, про освітній напрямок – то це забезпечувати підвезення дітей до закладів освіти, щоб вони не жили в них, забезпечення кваліфікованими кадрами, розвиток мережі шкіл, де дитина зможе перебувати впродовж дня, забезпечення її безоплатним харчуванням.
Ще один важливий меседж – реформа повинна мати обличчя і власника, наголошує Дар’я Касьянова.
«На жаль, один Мінсоц не може ним бути. Це повинна бути окрема система чи орган, яка контролюватиме впровадження реформи, визначатиме відповідальність», – пояснює вона.
Інша проблема – інвалідність. Відсутність в Україні послуг раннього втручання, немає денного догляду, щоб допомогти сім’ям впоратися. Ще одна – відсутність простого та зрозумілого механізму пошуку прийомних сімей та усиновлення. Також нездатність системи на ранньому етапі скринінгувати обставини сімей і вчасно допомогти родині, аби відсоток вилучень дітей із сімей був меншим. Для цього важливо розбудовувати потужну систему соціальних послуг на рівні громад, розвивати сімейні форми виховання, наголошують експерти.
Фото: adra.ua Дитячий будинок сімейного типу
Без права на втечу. Історія одного випускника інтернатів для дітей з інвалідністю
Це все лише частина викликів реформи. Україна не єдина, хто проходить подібний шлях за складних економічних обставин. Є досвід Болгарії, Румунії, Північної Македонії. Є експерти та міжнародні організації, готові ділитися цим досвідом, навчати і допомагати Україні на шляху впровадження реформи, зокрема і фінансово.
«Тому важливо ще й змінити стереотипність в уявленнях українського суспільства. Коли інклюзивна школа буде нормою, коли діти зі складними життєвими обставинами зможуть жити, а не виживати. Коли кожен, хто матиме достатній рівень внутрішнього успіху, думатиме: «А що я можу зробити соціального?» – зауважує Дар’я Касьянова.
Це має бути культура ставлення до дітей і розуміння того, що найкраще – зберігати дитину в родині, що важливо боротися за кожну дитину, якщо хочемо жити далі як нація, наголошують експерти.
Дім Любові
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
