Чому постраждалим від сексуального насилля окупантів варто заговорити

Фото: Офіс генпрокурора

Допомога постраждалим не закінчується на етапі фіксації злочину

Сексуальне насильство відбуваються усюди, де ступає нога окупанта. Найбільша кількість злочинів СНПК зафіксовані на деокупованій території Херсонської області (69). Далі — Донецька (55), Київська (52), Харківська (21), Запорізька — 15, Чернігівська (5), Луганська (3), Сумська (2).

«Але реальні цифри в рази більші. Необхідна повна деокупація, аби ми могли почати працювати з усіма потерпілими», — розповіла LB.ua очільниця спеціалізованого управління з організації розслідування СНПК Офісу Генерального прокурора Ірина Діденко. 

LB.ua майже рік назад докладно писав про те, як Офіс Генпрокурора та Нацполіція працюють з постраждалими. 

За цей час алгоритми такої роботи відповідних органів та надання допомоги змінили. 

По деокупованих територіях продовжують їздити мобільні групи прокурорів, Нацполіції та психологів, які фіксують злочини СНПК. Але їх тактика тепер інша.

Фото: Офіс генпрокурора

«Раніше у прокурорів були бейджики з фотографіями, номером посвідчення, аби люди бачили: з ким саме вони говорять. Але ця історія не пройшла, бо люди, бачачи бейджи, думали, що це журналісти, які будуть їх допитувати та записувати. Враховуючи сенситивність цих злочинів, неготовність багатьох говорити, люди не хотіли взагалі комунікувати. Тому зараз ми вийшли на ідеальну комплектацію команди таких груп: прокурор, слідчий, психолог та медик. Саме медичну форму дуже добре сприймають люди. Навіть елементарні речі — виміряти людині тиск — позитивно працює», — каже очільниця департаменту. 

За її словами, один з останніх фактів, зафіксованих групою, стосувався злочину щодо 25-річної жінки на Донецькому напрямку. «Її систематично та під примусом ґвалтував один російський військовий. На жаль, вона продовжує перебувати у важкому фізичному та емоційному стані. Їй надається допомога у лікарні Івано-Франківській області, куди її евакуювали наші співробітники. Зараз їй навіть важко спілкуватися. Ми зареєстрували кримінальне провадження, але поки вона не готова свідчити. Тому ми чекаємо на покращення її стану. І тільки після згоди, як і передбачає Кодекс Мурад, за яким ми працюємо, ми продовжимо роботу».

Діденко наголошує, що всі без виключень постраждалі від злочинів СНПК вкрай важко переживають травму. Вона згадала ще один випадок на Херсонщині, де жінку ґвалтували троє військових. «Одного з них ми вже встановили та оголосили підозру. Але те, як вона розповідає про пережите, це неможливо забути. Вона говорила, що відчувала себе вже тоді мертвою. З нею працювали медики, невропатологи. Та навіть лікарі казали, що її тіло наче ціле, але психіка розбита вщент. Синці вже зійшли, але до тями вона прийти не може».

Фото: Офіс генпрокурора

Важливо, що лише фіксацією злочину робота з постраждалими не закінчується. 

Діденко наголошує, що всі без виключень постраждалі від злочинів СНПК вкрай важко переживають травму. Вона згадала ще один випадок на Херсонщині, де жінку ґвалтували троє військових. «Одного з них ми вже встановили та оголосили підозру. Але те, як вона розповідає про пережите, це неможливо забути. Вона говорила, що відчувала себе вже тоді мертвою. З нею працювали медики, невропатологи. Та навіть лікарі казали, що її тіло наче ціле, але психіка розбита вщент. Синці вже зійшли, але до тями вона прийти не може». 

Важливо, що лише фіксацією злочину робота з постраждалими не закінчується. 

«Нема гіршого — дати людині надію, а насправді нічого не відбудеться. Тому ми напрацювали систему перенаправлення. Є два варіанти для людини: або одна «точка входу», коли лише прокурор є комунікатором з потерпілим. Чи другий варіант за згодою потерпілого — співпраця також і з НГО. Тоді ми даємо її чи його контакт таким організаціям. НГО надають різну допомогу. Одні — з евакуації, інші — з поселенням, медичною допомогою. Також надають адресну матеріальну допомогу».

У разі, якщо постраждалі залишаються на деокупованих прифронтових територіях, цей процес дещо ускладнений через логістику, перебої зі зв’язком. 

«Враховуючи, що дуже часто спочатку людей грабують, а потім ґвалтують, то у них банально немає засобів зв’язку. До прикладу, є така жінка віком понад 70 років у Донецькій області. Ще під час окупації вона прийшла провідати свого батька. Поряд з будинком були військові РФ. Один з них затягнув її до сараю, де зґвалтував.

Нещодавно їй прилетіло в хату, понад місяць вони з татом живуть у підвалі. Батько прикутий до ліжка. Та вона не хоче виїжджати. Тому ми намагаємося організовувати передачу їй гуманітарки, медикаментів. Та чекаємо її готовності евакуюватися до більш безпечного місця», — продовжує керівниця департаменту.

Фото: Офіс генпрокурора

Злочинців ідентифікують і це вже є певною сатисфакцією для постраждалих

Наразі оголошено 34 підозри російським військовослужбовцям РФ за злочини СНПК. До суду направлені 18 обвинувальних актів. Та є два вироки: 10 та 12 років позбавлення волі. На жаль, поки що всі вироки та підозри — заочні. 

«Але я можу сказати про фідбек від тих хлопців та дівчат, з якими ми вже працюємо. У них обов`язково питаємо: як вони відчувають себе після початку кримінального процесу? Вони самі кажуть, що їм насправді стало легше. На прикладі однієї вулиці у Київській області, де окупанти ґвалтували майже у кожній хаті, постраждалі тепер кажуть, що зараз вони не наодинці із цим. Вони почали спілкуватися між собою і з психологами. Головне — вони усвідомили, що не є винними у тому, що з ними це сталося. Плюс — навіть заочна підозра, коли людина знає, що ми знайшли злочинця, бачить його обличчя на фото, то це вже є певним елементом сатисфакції для постраждалих. Саме тому людям варто звернутися до органів з заявами та до організацій, які нададуть допомогу», — наголошує Діденко.

Вона підкреслила, що Офіс Генпрокурора продовжує шукати та головне — знаходить конкретних злочинців. 

«Але про деталі самої ідентифікації я говорити не можу. Бо вони теж читають наші ЗМІ. Та роблять усе, аби залишитися непокараними. Як правило, це методи розпізнавання цифрового обличчя Clearview AI та інші.

Нам допомагає СБУ, розвідка та інші служби. Фінальним по справі завжди є впізнання. Де є 12 фотографій схожих людей. І тільки один, якого постраждалі впізнають або ні. Буває по-різному. Ми оголошуємо підозру лише у випадку впізнання злочинця», — каже керівниця Департаменту.

Фото: Facebook/Ірина Діденко Прокурор щодо ведення справ сексуального насильства Офісу Генерального прокурора України Ірина Діденко

Офіс Генпрокурора співпрацює з Міжнародним кримінальним судом та передає всі матеріали щодо воєнних злочинів, які фіксуються за ст. 438 ККУ. Паралельно МКС продовжує навчати українських прокурорів. 

«Вони навчили нас елементарному ставленню до постраждалих. Інтуїтивно ми давно були готові змінювати підходи. Але, поки ми не поїхали до МКС та своїми очима не побачили, що насправді уявляє собою програма захисту свідків, то ми цього не розуміли. Психологи навіть суддям дають перелік питань чи тригерних моментів, які не варто ставити та згадувати, аби повторно не віктимізувати постраждалих. Кімнати, де очікують ще перед наданням свідчень, — з приглушеним світлом, з домашнім та зручним інтер’єром. Людина може почитати книжку. Ніхто не має права зайти до цієї кімнати. На підлозі є червона нитка, яку потерпілий у разі поганого відчуття може потягнути, до нього відразу забігають медики. У суді також передбачені окремі входи та виходи, аби кривдник та потерпілий ніколи не зустрілися. Зміна голосу, заблюрене обличчя на відео допиту та інше, — все це також працює. Ми хочемо перейняти цей досвід», — розповіла Діденко.

Якщо МКС зосереджений на притягнені вищого політичного керівництва РФ за міжнародні та воєнні злочини, то на національному судовому рівні — це стосується самих виконавців. На національному рівні досудового розслідування також вже є зміни.

«Ми довгий час виправляли помилки колег. Раніше чоловік міг допитувати жінку. Зараз така практика зупинена. Усі попередні провадження після створення нашого управління ми забрали до себе. Та нещодавно Генеральний прокурор Андрій Костін запустив роботу Координаційного центру для допомоги постраждалим та свідкам, де фахівці центру будуть організовувати надання допомоги людям, які постраждали від усіх воєнних злочинів, а не тільки СНПК», — розповідає Діденко.

Фото: Офіс генпрокурора

Поки співробітники центру почали працювати в столиці та пілотувати проєкти по регіонах. У планах — розширення та створення таких осередків допомоги в усіх регіонах України. 

26 червня цього року Генеральним прокурором був затверджений Стратегічний план у сфері кримінального переслідування, який остаточно закріпив застосування на практиці нових принципів розслідування таких злочинів. Зокрема, того ж міжнародного Кодексу Мурад під час надання показань лише за згодою потерпілих. 

«Простою мовою, ця стратегія з ніг на голову перевертає стару практику. Тепер це постраждало-центристський підхід. Прокуратура відтепер залучає всі інші органи влади та організації, щоб не лише задокументувати злочин, а у першу чергу — допомогти постраждалим. Раніше могли просто дати направлення на судово-медичну експертизу, де експерт щось мав задокументувати. Зараз ця практика не застосовується», — продовжує керівниця Департаменту.

За її словами, вже на практиці працює принцип «поінформованої згоди», коли постраждалому на першому етапі докладно розповідають: що саме у нього будуть питати, що далі буде відбуватися, чого очікувати від кримінального провадження. «Не просто: сідайте, буде допит! Людина має знати: скільки за часом він може тривати, що за бажанням може бути перерва чи взагалі можна зупинитися. Беруться до уваги побажання потерпілих у виборі місця проведення допиту», — розповіла Діденко.

Постраждалі можуть змінювати свої персональні дані. Для цього необхідна постанова про зміну анкетних даних. «Чесно кажучи, це має навіть терапевтичний ефект, бо людина сама собі обирає ім’я та прізвище. Це, як новий аркуш життя для них», — продовжує Діденко.

Фото: Офіс генпрокурора

Зміни на законодавчому рівні

Найближчим часом буде затверджено план виконання стратегії щодо розслідування злочинів СНПК з конкретними пунктами. Зокрема щодо змін чинного кримінального законодавства.

Перший крок вже зроблено. 5 червня цього року у Верховній Раді України зареєстрували проєкт Закону про внесення змін до ККУ щодо удосконалення порядку здійснення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які пов’язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту. 

Його готують для прийняття у першому читанні найближчим часом. 

«Проєкт передбачає зміни того, що вже «горить». Це — можливість проведення закритих судових засідань для постраждалих від СНПК, бо зараз за ст. 438 — вони публічні. Це неприпустимо, якщо постраждалі не хочуть розголосу. Плюс — пропонується одночасна підслідність Нацполіції та СБУ. По дуже простій причині — вибору самим потерпілим першого «вікна входу». Аби не було так, що потерпіла чи потерпілий звернулися до поліції, а там кажуть, що це не їхня підслідність. А треба так, аби кому довірилася людина, з тим працює далі», — каже Діденко. 

Ще одна важлива запропонована новація — зміни строків досудового розслідування воєнних злочинів, включаючи СНПК . Наразі вони обмежені 18 місяцями. Ці обмеження необхідно зняти, аби не було строків давності досудового розслідування таких злочинів. Також проєктом хочуть на законодавчому рівні закріпити принцип «інформованої згоди» не лише потерпілих, а й свідків. Аби про кожен крок правоохоронців заздалегідь знали люди та самі приймали рішення щодо готовності давати свідчення.

Також у Верховній Раді продовжують працювати над ще одним законопроєктом про статус потерпілих від злочинів СНПК. Він буде передбачати порядок виплат, компенсацій та надання всебічної допомоги.

«Ми допрацьовуємо цей проєкт та плануємо реєструвати його вже цього місяця. До його розробки долучилися не тільки українські фахівці, а й велика група міжнародних експертів, які мають досвід роботи, зокрема, на Балканах», — розповіла LB.ua голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування фактів сексуального насильства внаслідок збройної агресії РФ Марина Бардіна.

Фото: надано Мариною Бардіною Марина Бардіна

З її слів, разом із визначенням переліку гарантій для постраждалих осіб у проєкті запропоновано визначити нові для українського законодавства поняття. 

«А саме: «невідкладні проміжні репарації» та «невідкладна компенсація» — грошова виплата для постраждалих. Для таких людей дуже важливо, щоб держава визнала їхній статус та розпочала допомагати уже зараз, не очікуючи завершення війни. Ми усі прагнемо справедливості та відплати окупантам за вчинені злочини, тому маємо докласти максимум зусиль, аби підтримати постраждалих людей та притягнути злочинців до відповідальності», — підкреслила Бардіна.

Командири дають накази. Чоловіків ґвалтують струмом. Дітей — на очах батьків 

У злочинах СНПК, що вчиняються росіянами, прослідковується декілька тенденцій та особливостей. Дуже часто командування дає накази військовим ґвалтувати. Також примушують через погрози насильством над дітьми чи рідними. Ґвалтують та катують не лише жінок, а й чоловіків — саме за проукраїнську позицію. Так, на деокупованих територіях встановлюються непоодинокі факти, коли саме російські командири давали військовим накази чинити сексуальне насильство. 

«Один з останніх зафіксованих випадків у Харківській області, де командир не просто дав наказ. Жінку ґвалтували четверо. А командир сказав, що у нього право першого. У Київській області дві жінки чітко чули, як командир віддавав наказ солдатам чинити сексуальне насильство щодо них. Ще один приклад у Київській області, коли військові ходили групою, де командир теж на праві «першості» ґвалтував. Так вони ходили з хати в хату. Цей злочин вже нами розкритий. Мотивація всіх цих злочинів одна: знищення, приниження, залякування», — говорить Діденко.

Вона також згадала, як 80-річну жінку не просто зґвалтував російський військовий. Прийшов до хати о першій ночі. Вчинив не тільки сексуальне насильство, а й залякав тим, що вона більше не вийде зі своєї домівки. «Бо я тобі гранату на двері повісив. Жінка лише зранку вибралася через вікно та побігла до своїх дітей».

Фото: Офіс генпрокурора

Один з найбільш шокуючих злочинів — ґвалтування 4-річної дівчинки на очах матері у Київській області. «Цей злочин розкрили. Двоє солдат фактично за кілька годин «пройшли» так всю вулицю одного села. Там 12 потерпілих, з яких 8 — злочини СНПК. Наразі наші колеги продовжують надавати психологічну та гуманітарну допомогу дитині та матері. Вони їздили у санаторій на реабілітацію. Ми не полишаємо постраждалих. У Міжнародному кримінальному суді, до речі, нас про це питали: коли ви припиняєте супровід та надання допомоги? Звісно, ніколи. Ми будемо надавати допомогу постійно, коли б до нас не звернулися», — каже Діденко. 

Наразі стан маленької дівчинки та мами набагато покращився. «Хоча спочатку з ними було дуже важко працювати», — зізнається Діденко.

В Офісі Генпрокурора також розповіли LB.ua про поширену практику на всіх деокупованих територіях, коли росіяни цілеспрямовано вишукували українців з активною громадянською позицією, а потім ґвалтували.

«До них одразу приїжджали, аби скрутити, зв’язати, побити, пригрозити насильством щодо дитини та повезти у катівню. Майже у кожному кейсі, де були поряд діти, матерям погрожували життям їхньої малечі. І не тільки дітей, а й чоловіків чи родичів. Один з таких перших злочинів на Київщині, де на її очах застрелили чоловіка, бо він просив не знущатися над нею», — каже Діденко. 

Щодо сексуального насильства над чоловіками, то найпоширенішим є каліцтво геніталій. «Росіяни дуже люблять катувати електричним струмом. Зафіксований також один випадок ґвалтування чоловіка кийком. Але статистика менша у порівнянні з жінками, бо хлопці взагалі не хочуть про це розповідати. Просто кажуть: «катували». А от як саме? Не розповідають. Факти катування по магістральних провадженнях фіксуються. Однак саме по СНПК чоловіків — ми не маємо повної картини».

Фото: Офіс генпрокурора

Також Офіс Генпрокурора фіксує факти сексуального насильства по відношенню до тих, кого вдалося повернути з полону. 

«Після повернення вони декілька тижнів знаходяться на реабілітації. З ними одразу працюють психологи. Потім — прокурори та слідчі. Та ми документуємо злочини СНПК у російських таборах та в’язницях. Хоча, знову ж таки, не всі колишні полонені теж готові про це говорити. Психологи нам рекомендують: розмову про травмуючу подію з цією людиною не потрібно квапити, вона потребує реабілітації. Але таких фактів справді багато. Ті, хто був у катівнях, розповідають одне: росіяни отримують задоволення від тортур та сексуального насильства». 

Одного з таких 22-річного хлопця, морського піхотинця з острова Зміїний, зі слів Діденко, катували електрострумом по геніталіях у полоні щодня. Спеціально заводили в душ, аби у воді струм завдавав ще більшого болю. Вижити, як потім він розповідав, допомогло прочитання однієї книжки для всіх по колу. Полонених примушували співати російський гімн, розповідаючи, що в Києві висить їхній триколор. Погрожували, що у разі обміну його пристрелять українці. «Як зрадника. На що він їм відповідав: хай краще мене пристрелять свої, ніж бути тут щодня з вами».

Ще одна вкрай сенсативна тема, про яку не хочуть говорити в Офісі Генпрокурора — факти вагітності жінок та дівчат після зґвалтувань окупантами. «Це найчутливіша тема. Ми дуже обережно ставимося до цієї інформації. Ключове, що ми робимо зараз, це напрацювання гарантій безпеки у таких випадках. У тому числі, на законодавчому рівні, аби забезпечити права. Однак про деталі та статистику ми говорити не можемо. Та закликаємо також журналістів з розумінням ставитися до цієї теми», — попросила вона.

Насильство — в ментальності росіян

Наталія Поцелуєва, травмо-фокусований психолог, психо-сексолог, психолог-координатор проєкту Assisto розповіла LB.ua, що робота з постраждалими від СНПК «має глибинний, довготривалий та інтегративний підхід, бо наша перша головна задача – не нашкодити клієнтові, не ретравматизувати його».

Фото: Офіс генпрокурора Наталія Поцелуєва травмо-фокусований психолог, психо-сексолог психолог-координатор проекту Assisto ( у центрі).

Вона також зазначила, що психологів дуже часто питають: звідки береться така жорстокість росіян? В історичному дискурсі військових конфліктів сексуальне насильство, на жаль, було у різні часи. 

Наприклад, з її слів, останні 25 років у конфліктах на Балканах, Руанді, Сьєрра Леоні, Ліберії, Дарфурі, Судані, Уганді, Конго — сексуальне насильство стало видом зброї з метою залякування та вигнання місцевого населення, а також запобігання відновленню нації. Тільки в Боснії за період війни з 1991 по 1995 рік було зґвалтовано до 55 тис. жінок і дітей. Якщо згадати ще раніше, то тільки за перший місяць японської атаки в Nanking у 1938 було зґвалтовано 200 тисяч китайських жінок. 200 — 400 тисяч бангладешских жінок зґвалтували солдати пакистанських регулярних військ у 1971 році.

«Сотні тисяч німецьких жінок були зґвалтовані радянськими солдатами та про це можна прочитати в книзі «Жінка в Берліні»», — підкреслила вона.

«Сексуальне насилля у військовому конфлікті є одним із видів зброї на війні. Такий собі невербальний посил ворогу, що я сильніший, тому що я переміг не тільки тебе, а переміг твоїх дітей і дружину, залишивши на них свій слід», — пояснює Поцелуєва. 

Цивільне населення, яке попадає в окупацію є беззахисним перед озброєним військовим агресором, що часто «розв’язує руки» тому, хто має силу і владу, тим більше, якщо на це є прямий дозвіл керівництва. «Якраз саме такий дозвіл часто спостерігаємо в російській армії», — підкреслила вона.

Фото: Офіс генпрокурора Наталія Поцелуєва, травмо-фокусований психолог, психо-сексолог психолог-координатор проекту Assisto, на виїзді .

«Ґвалтівнику не важливо над ким чинити насилля: красивою молодою жінкою чи людиною похилого віку, бо настільки сильне напруження на війні, що його позбуваються будь-яким шляхом. А якщо сюди додати алкоголь чи наркотики, які дуже часто вживають російські військові, ефект тільки посилюється та остаточно буде стерта людяність і відчуття норми», — вважає психологиня.

Своєю чергою, медичний психолог, керівник Київського обласного центру соціально-психологічної допомоги та психолог проєкту Assisto Василь Гуменюк також розповів LB.ua, як працював з такими постраждалими від сексуального насильства.

«Якщо людина переживає СНПК, то із ймовірністю понад 50% у неї буде розвинений посттравматичний стресовий розлад. З чим це пов’язано — до кінця не досліджено. Але суть у тому, що у нас вже є така статистика. Якщо брати просто участь у бойових діях, навіть після сильних обстрілів, втрати побратимів, середня статистика розвитку ПТСР — плюс-мінус 20%. Від 15 до 25% — десь у цих рамках. А ось із сексуальним насиллям ми бачимо, що цей відсоток — більше».

Фото: Офіс генпрокурора Наталія Поцелуєва, травмо-фокусований психолог, психо-сексолог психолог-координатор проекту Assisto (в центрі), медичний психолог, керівник Київського обласного центру соціально-психологічної допомоги та психолог проєкту Assisto Василь Гуменюк (ліворуч)

Психолог припускає, що під час СНПК «зачіпають більш фундаментальні речі і людина відчуває, ніби вона втрачає своє «Я», свою індивідуальність».

Кожен з нас, читаючи страшні свідчення постраждалих, природно задає питання: що саме керує злочинцями-росіянами при вчиненні таких злочинів? Бо ж мова не про фізичне задоволення. 

На його думку, якщо «людина не має цінностей з дитинства, які їй прививали, якщо вона не має культури, коли людина не обмежена суспільним тиском, у тому числі у своїх діях, то вона може дозволяти собі дуже багато ненормальних речей». 

Також він звернув увагу на те, що «російська культура не слугує обмежувальним фактором, котрий стримував би їхню біологію. Якщо ми прослідкуємо за російською культурою, то там насильство як таке над чужими — пропагується. 

Це вже вбито у ментально-культурний код. Насильство пропагується скрізь. Ті самі глибокі інстинкти, які в них пробиваються: «свійчужий» і «чужого потрібно вбити», — вони підігріваються ще й культуральною складовою. Тому вони не відчувають якихось докорів сумління, коли вчиняють звірства по відношенню до українців. Це стосується не тільки українців. Все це вони робили і в Чечні, і в Грузії і скрізь, куди тількі ступала їх нога… Тому у нас немає іншого виходу, ніж перемагати саме «менталітет росіян», — резюмує психолог.

Анна Стешенко, спеціальний кореспондент LB.ua 

Джерело

Новости Украины