До історії перебування Андрея Шептицького в Кристинополі

Коли говоримо про перебування Андрея Шептицького в Кристинополі, то переважно пригадуємо три речі: те, що він склав тут вічні обіти, був професором для василіянських студентів і заснував у Новому Дворі перший осередок монахів-студитів. Так, але не тільки… Спробуємо на основі відомих публікацій та документальних архівних свідчень дещо розширити і поглибити наші знання про Андрея Шептицького і Кристинопіль.

Вічні обіти в Кристинополі

Після закінчення навчання і складення загального іспиту (т. зв. adgradum) перед комісією єзуїтів (тоді нагадую ще тривала Добромильська реформа василіян, яку проводили єзуїти) брат Андрей Шептицький приїхав до Кристинопільського монастиря, щоб приготуватися до вічних обітів. Вічні обіти – це обітниці жити в убожестві, чистоті і послусі в чернечому стані аж до кінця життя. Тож, брат Андрей приїхав десь на початку серпня 1892 року і сам наодинці відбув вісім днів реколекцій, а день перед вічними обітами власноручно написав заяву щодо права власності. У заяві він написав: «Зрікаю ся на річъ конгрегації руской Чина св. Василія Великого всіхъ прав реальныхъ, въ котрыхъ посіданю єсмъ або до котрыхъ могу колись тытулъ набути. Монахъ Андрей Алекс. Романъ Шептицкій р. с.» В Кристинополі, 13 серпня 1892 року, а як свідки підписані василіяни: о. Виссаріон Кулик і о. Єронім Малицький. Наступного дня 14 серпня 1892 року він склав вічні обіти або ще іншими словами торжественну професію. Настоятелем Кристинопільського монастиря тоді був о. Францішек Радецький, єзуїт поляк родом із містечка Новий Яричів недалеко Львова. На свято з’їхалася родина і знайомі брата Андрея, для яких влаштували прийняття в покоях графа Вишнєвського. Акт професії належить до публічних, і тому завжди відбувається в церкві під час співаної Служби Божої. Саме тепер цим складенням вічних обітів у Василіянському Чині брат Андрей Шептицький, котрий був римо-католиком офіційно став греко-католиком – так як це було приписано папським листом Льва ХІІІ «Singulare praesidium», який започатковував Добромильську реформу василіян. Одночасно він здобув право і допуск до священничих свячень, що їх він отримав 28 серпня 1892 року в Перемишлі з рук перемишльського єпископа Юліяна Пелеша. 11 вересня новоієрей Андрей відслужив свою першу Божественну Літургію (приміцію) в рідному селі Прилбичі, після чого побув ще деякий час у Кристинополі. Автор статті «У чернечій келії» про Андрея Шептицького як монаха василіянина о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ (уродженець Пархача/Межиріччя) зазначає, що у той короткий період після свячень і до призначення його магістром для новиків у Добромилі о. Андрей якийсь час проживав у Кристинополі і «звідси часто вибирався до сусідніх церков, монастирів, замчищ і розвідував за антиками, щоб опісля, у відповідній порі, набути се для монастирського музею та архіву» [1, с. 264-265].

Відвідини Кристинополя і Пархача у 1897 році

Ієромонах Андрей Шептицький три роки (1893-1896) був магістром (учителем) новиків у Добромильському монастирі, а потім став ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові. Наступні два роки (1896-1898), мабуть, були найактивнішими роками його життя як священника-василіянина. Це був період постійних роз’їздів по всій Галичині з проповідями, реколекціями, місіями та іншими душпастирськими акціями. У червні 1897 року він побував із проповідями у Пархачі з нагоди відновлення обітниць тверезості. Про це згадує хроніка Кристинопільського монастиря (мова оригіналу збережена):

«4.6.[1897] …Въ ночи приѣхавъ зъ оказіѣ торжества въ Пархачи «Обновлення св. тверезости» зъ проповѣдями О. Шептыцькій.

Дня 5.6 въ суботу 4 отцѣвъ поїхало по обѣдѣ до Пархача зъ сповѣдями. О 5 год. була Литія по котрій О. Шептыцькій выголосивъ проповѣдь и повернувъ додому. Прочи 3 ОО заночовали въ Пархачи.

Дня 6.6 Утренѣ въ дома небуло, але була одна чит. Сл. Б. і о год. 10½ Сл. Б. співана. Процесия зъ вітси вийшла до Пархача о год. 8, прийшла на місце о 10. Кромѣ нашои процессіѣ були єще з Сѣльця, з Яструбичъ и зъ Ванева и зъ Городища. Люда була тьма – бо погода черезъ цѣлий день спріяла. Священикôвъ кромѣ нашихъ було чужихъ 4: О. Чернецькій зъ Сѣльця белз., О. Лаврецькій зъ Добрачина, О. Пелеховичъ молодый зъ Ванева, О. Матвіясъ зъ Яструбичъ Сотрудникъ. Проповѣдей було 4: одна по Утрени (О законѣ людей свѣцких по свѣтѣ). Друга по евангелію, трета при св. Причастію, четв. при Крестѣ св. Твер. Всѣ мавъ О. Шептыцькій. Целєбровавъ о. Пелеховичъ бо запрошеный О. Чеховичъ зъ Сокаля не прибувъ. Набоженьство закôнчило ся о год 5. На обѣдѣ булисьмо у п. Мадейськои.

Дня 8 вôдѣхавъ О. Шептыцькій на реколєкціѣ до Перемишля» [2, арк. 12-12зв].

Однак у монастирській хроніці не все записано про тодішній приїзд о. Андрея Шептицького до Кристинополя. Сам о. Андрей у своєму щоденнику, який почав вести того ж таки 1897 року, зазначає, що 6 червня він мав ще п’яту проповідь, але вже в монастирській церкві і провів «заложенє закону ЧСВВ» – іншими словами заснував Братство Мирянського Чину святого Василія Великого (інша назва Третій Чин). Наступного дня 7 червня увечері він знову мав проповідь про «законъ», а 8 червня поїхав до Перемишля давати реколекції [3, арк. 1зв].

Шептицький професор у Кристинополі

Отець Андрей Шептицький був ігуменом Львівського монастиря св. Онуфрія з 23 червня 1896 року [4, с. 12] до 26 серпня 1898 року і передав цей обов’язок о. Платоніду Філясу [5, с. 13]. Десь невдовзі, ймовірно, на початку вересня (диспозицію на наступний рік протоігумен подавав для всіх монастирів переважно на початку вересня), він переїхав на нове місце призначення – до Кристинопільского монастиря.

Згідно з Каталогом Чину на початок 1899 року всіх разом ченців у Кристинополі було 27 – з них 4 єзуїтів: ігумен Станіслав Ліц, котрий викладав порівняльне богослов’я і був префектом студентів, Ян Закжевський, професор догматики (ранішній курс), Вацлав Лев, професор Святого Письма і брат Миколай Лісовський, котрий був фіртіянином і кравцем; інші 23 ченців були василіяни – з них більшість були священниками – п’ятеро старші, крім о. Шептицького, Йосиф Пеленський, сотрудник адміністратора парафії, Юліян Дацій, професор канонічного права, магістр сс. служебниць і місіонер, Мар’ян Повх, адміністратор парафії і місіонер та Теодозій Куницький, проповідник і сповідник. Інші 10 священників це були студенти 2-го (троє), 3-го (один) і 4-го (двоє) року богослов’я – вони очевидно також при потребі допомагали в праці в монастирській церкві, що була парафіяльною і в дочірніх церквах у Новому Дворі, Клюсові, Пархачі і Городищі. На першому році богослов’я було четверо братів-студентів. Для виконання різни праць у монастирі (кухня, порядки в приміщеннях) були призначенні четверо братів-помічників [5, с. 5-6].

Які ж обов’язки за час перебування в Кристинопільському монастирі виконував о. Андрей Шептицький? Отже, він викладав моральне богослов’я, а також мав по вечорах курс догматичного богослов’я, був консультором (радником) монастиря, сповідником для ченців обителі, пояснював братам-помічникам пункти для ранішнього розважання/роздуми [5, с. 5]. Перебуваючи в Кристинополі у порівнянні, наприклад, зі Львовом, він уже набагато менше займався місіями і реколекціями. Звичайно, викладацької справи він не занедбував, але все одно часто бував у роз’їздах, тому в праці на парафії (мається на увазі здійснення т. зв. требів: хрестин, шлюбів чи похоронів) практично не брав участі. У метриках кристинопільської парафії з 1898/1899 років лише один єдиний раз зафіксовано, що о. Андрей Шептицький похоронив усопшу особу. Це була маленька дівчинка Анна, дочка Стефана і Анастасії Теленьків, селян з Пархача, котра мала всього три з половиною місяці і померла на дифтерію 18 вересня 1898 року, а наступного дня відбувся її похорон [6, с. 295].

Також не надто часто о. Шептицький мав головні Служби Божі з проповідями в монастирській церкві. Якраз саме з його кристинопільського періоду збереглася «Книга запису проповідей у Кристинопільській парафіяльній церкві руського обряду від 1898 року». У ній ми знаходимо, що, наприклад, у 1898 році він проповідував у 19-ту неділю після Зіслання св. Духа (Луки 6 зачало «Про любов до ворогів») – пояснював парафіянам недільний апостол [7, с. 19]; у 23-тю неділю після ЗСД (з єв. від Луки «Про оздоровлення біснуватого») пояснював про значення обряду монашої професії [7, с. 23]; у 28-му неділю (з Луки «Про покликаних на вечерю») вияснював деякі пункти постанов Львівського синоду 1891 року, зокрема про 1) спосіб причастя, 2) про часту сповідь [7, c. 28]; на празник Миколая він говорив про ревність святого Миколая в обороні Божества Ісуса Христа проти Арія і про пошану до священників на текст апостола «Коріться вашим наставникам» [7, с. без. н.]; у празник Собору Пресвятої Богородиці він говорив про родинне життя на зразок Святої Родини [7, с. без. н.]. У 1899 році зафіксовано лише одну його проповідь на празник Вознесіння: про віру і про любов до Ісуса Христа [7, с. 55].

1-3 листопада 1898 року о. Шептицький від імені кристинопільського ігумена взяв участь у Перемишльському єпархіальному синоді і навіть був обраний виконувати на синоді обов’язок експерта- богослова («функціонера») [8, c. 38].

Як консультор (радник) монастиря о. Шептицький взяв участь у трьох монастирських нарадах. На першій нараді, що відбулася 14 вересня 1898 року були присутні о. ректор/ігумен Станіслав Ліц, єзуїт, о. Ян Закжевський, єзуїт, о. Андрей Шептицький і о. Юліян Дацій. Обговорювали питання приєднання парафії у Волсвині до Кристинопільської парафії. На другій нараді (10 січня 1899) були о. Ліц, о. Шептицький, о. Дацій і о. Мар’ян Повх. Говорили знову про Волсвин і якщо б приєднання відбулося, то там може проживати один отець із двома братами, котрі би займалися господаркою. Третя нарада відбулася 7 червня 1899 року. На тій були всі ті, що й на попередній, от тільки о. Андрей Шептицький вже як єпископ-номінат – цісарська номінація на Станиславівського єпископа відбулася 1 лютого 1899 року. Цього разу говорили більше про домашні справи: як раціонально використати монастирські келії і монастирські кошти [9].

Отець Андрей Шептицький, ЧСВВ засновник Студитів

Отець Андрей Шептицький від початків свого священничого служіння і особливо як вчитель новиків у Добромилі виношував ідею повернення монашества до давньої візантійської духовності, відновлення його давніх східних традицій. Це він пробував, між іншим, реалізувати в добромильському новіціяті, але його ідеї не знайшли прихильності у єзуїтів-реформаторів і більшості реформованих василіян, котрі потрактували його заходи як «реформу в реформі» [10, с. 113]. Будучи львівським ігуменом, свідомо чи не свідомо він підготував ґрунт для реалізації втілення цієї ідеї в реальність, але в інший спосіб… Як проповідник і провідник місій по селах і містах Галичини він заохочував людей до поглиблення духовного життя, зокрема об’єднання таких людей в братства Мирянського Чину святого Василія Великого. Однак у цих мирянських братствах ЧСВВ щораз то більше з’являлося чоловіків, котрі хотіли практикувати монаший спосіб життя. Більшість із них були простими селянами, неписьменними, не володіли якимись ремеслами, що було умовою для вступу до єдиного тоді греко-католицького Василіянського Чину. Про свою охоту бути монахами вони писали василіянам і, зокрема о. Шептицькому. Тож, саме Кристинопіль став цим пунктом де час і місце, ідеї і бажання прекрасно співпали. Вже буквально за три тижні після переїзду до Кристинополя – 22 вересня 1898 року о. Шептицький в порозумінні з ігуменом монастиря о. Станіславом Ліцом, ТІ поселив на монастирському фільварку в Новому Дворі перших двох кандидатів до нового згромадження Товариства Христового, як вони його спочатку називали. Відразу почали зголошуватись інші кандидати, в Новому Дворі було замало місця, тому 10 жовтня кількох їх, а потім усіх переведено до іншого монастирського фільварку у Волсвині. О. Андрей вчив їх молитися, особливо Ісусову молитву, давав їм короткі науки про монаше життя і обіти, заохочував читати Святе Письмо, а коли не мав змоги прибути особисто, то просив когось іншого з ієромонахів [11, с. 36-37]. Його вони називали не інакше як отець Провідник і дуже боялися, щоб його не взяли на єпископа [11, с. 37, 39]. Що однак і сталося – 1 лютого 1899 року його номінував на Станіславівського єпископа цісар Франц Йосиф ІІ, потім цю номінацію 19 червня цього ж року потвердив папа Лев ХІІІ, а 17 вересня у Львові відбулися його єпископські свячення. Ставши єпископом, Андрей Шептицький на деякий час перестав сприяти молодій чернечій спільноті, але коли був інтронізований на митрополита, то в січні 1901 року перевів братію на львівське передмістя Вульку [12, с. 55].

Так Кристинопіль став для о. Андрея Шептицкого місцем реалізації деяких його ідей та своєрідним стартом до подальшого служіння як єпископа і митрополита Греко-католицької церкви.

Як пам’ятка про перебування о. Шептицького в Кристинополі залишилась нам одна єдина фотографія [13, арк. 7зв] і видається, що зроблена вона була на прощання його з Кристинополем. На ній єпископ-номінат Андрей Шептицький сидить посередині з поглядом зверненим удалечінь, поруч справа – о. Станіслав Ліц, єзуїт, ігумен монастиря, зліва – о. Василь Чернецький, парох Сільця Белзького, з лицарським хрестом ордена Франца Йосифа, яким його нагороджено 2 грудня 1898 року. Інші василіяни на фото: Юліян Дацій, Макарій Каровець, Анастасій Калиш, Софроній Соколовський, Мар’ян Повх, Арсеній Лозинський та ін. Про точну дату фотографії «мовчить» монастирська хроніка і щоденник Шептицького, однак можемо припустити, що зроблена вона влітку 1899 року…

Джерела

1. О. Йосафат Скрутень, ЧСВВ, У чернечій келії, в: Добромильська реформа і відродження Української Церкви…, Львів «Місіонер», 2003, с. 259-269.

2. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 3067«а»: Хроніка реформованого [кристинопільського] монастиря з попередньою історичною довідкою (1888-1907), 52 арк.

3. ЦДІАУЛ, ф. 358, оп. 1, спр. 28: Записні книжки, щоденник Шептицького А. за 1897–1914 роки, 270 арк.

4. CatalogusOrdinisS. BasiliiMagniReformationisDobromilensissubregiminePP. Soc. Jesuanno 1898, Żółkieviae, Ex typographia PP. Basilianorum, 1898, 24 p.

5. CatalogusOrdinisS. BasiliiMagniReformationisDobromilensissubregiminePP. Soc. Jesuanno 1899, Żółkieviae, Ex typographia PP. Basilianorum, 1899, 27 p.

6. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, Zespół 298, Sygnatura 391: Księgi metrykalne urodzeń, ślubów, zgonów parafii Krystynopol z filiami: Horodyszcze Bazyliańskie, Klusów, Nowy Dwór, Parchacz, 362 s.

7. Archiwum Ojców Bazylianów w Warzawie, sygn. Krystynopol 42: Prospectus dictarum concionum in Ecclesia parochiali rith-ruth Christinopolitana ab anno 1898 (Книга запису проповідей у Кристинопільській парафіяльній церкві руського обряду від 1898 року), нумерація посторінкова неповна.

8. Соборъ рускій епархіяльный Перемыскій вôдправленый въ роцѣ 1898 Константиномъ Чеховичемъ епископомъ Перемыскимъ, Самбôрскимъ и Сянôцкимъ…, Львôвъ 1899, 91 с.

9. Archiwum Ojców Bazylianów w Warzawie, sygn. Krystynopol 29: Домові консульти Кристинопільського монастиря від 20 жовтня 1896 р. до 23 квітня 1918 р., без нумерації.

10. О. д-р Станіслав Чесляк, ТІ, Отець-єзуїт Войцех-Марія Баудісс і Добромильська реформа Чину святого Василія Великого, в: Добромильська реформа і відродження Української Церкви…, Львів «Місіонер», 2003, с. 95-115.

11. Як постали студити, в: Лавра. Часопис Монахів Студитського Уставу, Ч. І, 1998, с. 35-40.

12. Єродиякон Мануїл, Історія Свято-Успенської Унівської Лаври та студійського монашества, Львів: «Свічадо», 2005, 172 с.

13. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 2101: Збірник документальних матеріалів підготовлених в Лаврівському монастирі свящ. Йосафатом Скрутенем до історії монастирів ордену Василіан в Галичині, 101 арк.

Єронім Грім, ЧСВВ

Джерело

Новости Украины