Справа, яку мали завершити 2020 року
Зінченка й Аброськіна заарештували навесні 2014 року. Разом з ними – їхнього командира Дмитра Садовника, який того самого року втік у Росію, щойно суддя Печерського суду Світлана Волкова змінила йому запобіжний на домашній арешт.
У першій половині 2015-го правоохоронці затримали Тамтуру, Маринченка і Янішевського.
Того року до суду дійшла й справа проти Аброськіна і Зінченка. 2016-го її об’єднали з обвинуваченням Маринченка, Тамтури і Янішевського – і почали слухати спочатку.
Фото: Олександр Рудоманов Павло Аброськін, Сергій Зінченко, Олександр Маринченко, Сергій Тамтура, Олег Янішевський під час засідання суду, 16 липня 2019 року
Зазначимо, справа не мала обійтися п’ятьма підсудними. Слідство підозрювало 26 беркутівців, які 20 лютого 2014 року були на Інститутській зі зброєю. Утім напередодні затримання 20 силовиків з командиром ПМОП «Беркут» Сергієм Кусюком утекли до Росії.
Адвокати ж наголошували, що правоохоронці знали прізвища фігурантів ще 2014-го, але не затримували їх.
«Із 2014 року була протидія з боку МВС, яке не забезпечило допиту своїх колишніх працівників, хоча про це просила ГПУ. У результаті підозрювані так довго перебувають на волі, хоча їм інкримінують вчинення особливо тяжких злочинів», – пояснював адвокат «Небесної сотні» Павло Дикань.
Розгляд справи тривав близько чотирьох років через велику кількість потерпілих. За цей час провели понад 200 судових засідань. У 2020 році планували завершити допит свідків, допитати обвинувачених і провести дебати.
Але 28 грудня 2019 року Апеляційний суд змінює запобіжний захід підсудним – випускає під особисте зобов’язання. Тоді оголошують, що їх передають на непідконтрольну Україні територію в рамках обміну полоненими. Це ставить під загрозу судовий процес.
«Коли для обміну таким людям змінюють запобіжний захід, юридична складова синхронізується з фактичною складовою. А беркутівці не є ні учасниками конфлікту, ні постраждалими. І їхні злочини не пов’язані з конфліктом. Виходить, що є вимога від РФ обміняти людей, які проходять у кримінальних провадженнях, жодним чином не прив’язаних ні до АТО, ні до збройного конфлікту, ні до протистояння. Тому що інкриміновані події відбулися до початку конфлікту. А це вже втручання у внутрішню політику України. Це втручання в незалежність суду, прокуратури, підважується доведення будь-якої кримінальної справи в Україні до кінця», – зауважувала адвокатка Євгенія Закревська.
Фото: Незалежний громадський портал Представник потерпілих Євгенія Закревська і прокурори Головної військової прокуратури в засіданні 10.03.2020 р.
Вирок суду
Після обміну Маринченко і Тамтура повернулися до Києва. З тих пір справи щодо інших трьох – Аброськіна, Зінченка та Янішевського – розглядали заочно.
18 жовтня Олега Янішевського засудили до довічного ув’язнення та позбавили всіх звань. Павла Аброськіна – до 15 років. Він утратив право обіймати посади три роки. Сергія Зінченка – до 15 років, позбавили звання та права обіймати посаду три роки. Тобто всі, хто мав би сісти за ґрати, зараз у Росії.
Фото: надано автором Іван Пантелєєв витягує смертельно пораненого Богдана Вайду на Інститутській.
Сергія Тамтуру суд виправдав. «Визнати невинуватим у пред’явленому обвинуваченні, вчиненому злочині та виправдати його з підстав недоведення того, що ці злочини вчинені обвинуваченим», – оголосив суддя Сергій Дячук.
Олександра Маринченка теж виправдав за декількома статтями. Водночас визнав винним у частині другій статті 365 Кримінального кодексу – «Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу». Вирок – п’ять років позбавлення волі.
У термін відбування покарання Маринченкові зарахували попереднє ув’язнення – з 23 лютого 2015 року до 28 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
«Вважати Маринченка таким, що повністю відбув призначене судом за даним вироком основне покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років», – оголосив Дячук.
Фото: Сергій Нужненко Олександр Маринченко
Зазначимо, ще з 2019 року суд пом’якшував умови Тамтурі й Маринченку. Першого в липні відпустили під домашній арешт, через пару місяців дозволили зняти йому електронний браслет. Другого відправили під домашній арешт 19 грудня 2019 року.
Аргументація була схожа: доказів недостатньо, зброя беркутівців зникла – хтось з неї й убивав людей. Обвинувачення проти Маринченка і Тамтури доведено в меншому обсязі, ніж у решти, зробив висновок суд.
«Щодо трьох (Янішевський, Зінченко, Аброськін) є докази, що саме з цих автоматів стріляли. Автомати знищили, кулі знайшли. Зброї Тамтури не знайшли. А якщо вона не зникла, якщо він з неї стріляв, а ми ще не вивчили цю експертизу стосовно гільз, то як можна зробити висновок, що проти нього недостатньо доказів?» – пояснював у 2019-му прокурор Яніс Сімонов.
Тоді прокурори наголошували, що йдеться про змову під час виконання злочинного наказу – і робили це всі п’ятеро.
Фото: Тетяна Безрук Прокурор Яніс Сімонов (у чорній масці) та прокурор Ігор Земсков (у білій масці)
Що далі
Такий вирок суду обурив родини загиблих на Майдані.
«З вироком не погоджуюся. За що загинули наші рідні? Напевно, що немає в Україні справедливого покарання. Тому що наші рідні загинули, а ті, хто ці злочини вчиняв, вони зараз навіть на волі. Немає слів… Ми будемо подавати на апеляцію і боротися за справедливе рішення… Я очікувала довічного ув’язнення для всіх», – поділилася Наталя, дружина загиблого героя Небесної сотні Володимира Чаплінського, пише «Слідство.Інфо».
Наміри оскаржувати вироки в апеляції підтверджує прокурор Олексій Донський. А серед підстав і те, що суд не визнав винними беркутівців у деяких статтях звинувачення.
«Кваліфікація злочину, яку сторона вважає беззаперечною і доведеною — це дії щодо терористичного акту. Ці дії були інкриміновані всім обвинуваченим, оскільки, на наше переконання, невибіркове застосування зброї впродовж півтори години щодо необмеженої кількості беззбройних протестувальників — це ніщо інше, як терористичний акт. Ніяким іншим мотивом ці дії не можна пояснити. Водночас судом виправдано всіх обвинувачених у вчиненні теракту», – цитує Донського «Слідство. Інфо».
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
