За інформацією: Суспільне Чернівці.
Сорочка, яку вишили в Сибіру, та етнограф Микола Шкрібляк. Суспільне Чернівці
У колекції етнографа Миколи Шкрібляка з Чернівців — вишиті буковинські сорочки, яким орієнтовно по сто років. Більшість із них пошиті з домотканого полотна. Водночас одна сорочка, із синьо-жовтими квітами, скроєна з радянського простирадла. Буковинка із села Онут вишила цю сорочку в засланні.
Іншу сорочка, яку Микола зберігає в колекції, вишили 1934 року на Заставнівщині. Жінка готувала її собі на весілля, однак так і не одягнула. Що етнограф розповідає про вишивальниць і їхні сорочки – у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Це традиція вільних людей"
Вишивальницю із села Онут на Заставнівщині, за словами етнографа Миколи Шкрібляка, у сорокові роки 20 століття вислали в Сибір за національні ідеї. Микола показує сорочку цієї жінки, яку зберігає в своїй колекції.
"Вона цю роботу зробила там, в тих далеких Сибірах. Ця вишиванка не має низу. Це вже я знайшов низ, поділ сорочки, того періоду і того часу, саме із Заставнівщини. А вишита вона на радянському простирадлі. Тобто був кавалок шматокполотна, жінка скроїла і вишила ось такий дуже гарний орнамент," — розповідає Микола Шкрібляк.
Сорочка з колекції Миколи Шкрібляка, яку буковинка вишила в засланні. Суспільне Чернівці
На сорочці переважають сині та жовті кольори. За словами Шкрібляка, вишиті тут зелені гілочки жінка описувала як символ України, яка буде вічно жити. А червоні вкраплення — як символ крові, пролитої за вільну Україну. Вишита сорочка — традиція вільних людей, каже Микола.
Етнограф Микола Шкрібляк та частина його колекції буковинських вишитих сорочок. Суспільне Чернівці
Етнограф Микола Шкрібляк та частина його колекції буковинських вишитих сорочок. Суспільне Чернівці
Вишитим сорочкам — по сто років
За словами Шкрібляка, сорочкам із його колекції переважно майже сто або понад сто років. Вони відрізняються одна від одної візерунками та орнаментами, оскільки представляють різні етнографічні регіони області.
"Це тільки шмат моєї колекції з Буковини. Люди творили просто шедеври", — каже етнограф.
Микола Шкрібляк показує вишиту сорочку 1923 року із села Підзахаричі на Буковині зі своєї колекції. Суспільне Чернівці
Сорочка із села Підзахаричі та стрій до неї вишита 1923 року.
"Таке враження, що вона буквально позавчора вишита. Люди дуже берегли свої речі, аби вони залишалися в гарному стані", — каже Шкрібляк.
Сорочка з колекції Миколи Шкрібляка, яку ніхто не носив. Суспільне Чернівці
"Це моя доля". Сорочка, яку ніхто не одягав
На іншій вишитій сорочці з колекції буковинського етнографа — дев'ять різних орнаментів. За словами Миколи Шкрібляка, сорочку зробили у 1934 році на Заставнівщині.
"Жінка вишивала собі до шлюбу. Її чоловік потрапив на війну, з якої не повернувся. І вона щороку цю вишиванку або пересушувала, або переполокувала в чистій воді, щоб вона була свіжою", — каже етнограф.
Сорочка з колекції Миколи Шкрібляка, яку ніхто не носив. Суспільне Чернівці
Коли жінка вирішила виїхати з Буковини, вона продала Миколі Шкрібляку свою сорочку. Однак поставила дві умови.
"Вона сказала так: "Я тобі її продам не за великі гроші, але якщо ти нікому ніколи її не продаси, аби вона лишилася на Буковині. Бо це моя доля, це моє життя, це моя пам'ять. І друге — щоб ти ніколи не дозволив нікому її одягнути." І я дотримуюся, звісно, побажання цієї жінки", — розповідає Шкрібляк.
Етнограф Микола Шкрібляк та частина його колекції буковинських вишитих сорочок. Суспільне Чернівці
"Я просто виріс серед народної культури"
За словами Шкрібляка, він не цікавився народною культурою предметно, а просто виріс у ній. Спершу ні про дослідження, ні про колекцію не думав. А слова "вишиванка" чи "вишита сорочка" в нього насамперед асоціюються з мамою.
"Вона тяжко працювала понад 30 років на фермі у колгоспі, приходила додому, дуже довго мила руки, вимивала, сідала і до передранку вишивала, бо мала замовлення", — пригадує Микола.
Щороку або до Великодня, або до Зеленої неділі мама вишивала йому нову сорочку. Міг не мати чогось іншого, але вишита сорочка завжди була нова. Водночас давніх родинних вишиванок у Миколи майже не залишилось.
"Ніяк не міг я дати собі відповідь на запитання, чому хата величезна, дерев'яна гуцульська хата, а в хаті — у мами одна вишта сорочка, а у маминої сестри дві. Чому так? А тому, що в часи Другої світової війни двічі вивозили, все забирали. Поодинокі речі тільки дійшли до мене, я їх тримаю як найдорожчу реліквію. Але вишиванок цього часу нема жодної, бо не до них було, така була біда".
Етнограф Микола Шкрібляк та частина його колекції буковинських вишитих сорочок. Суспільне Чернівці
Микола Шкрібляк — один із героїв документального проєкту Суспільне Чернівці "День вишиванки. Шлях до себе". Дивіться повністю на YouTube:
