За інформацією: Суспільне Вінниця.
Родина Клітних. Суспільне Вінниця
У колекції — близько пів сотні вишитих виробів. Це роботи мами, свекрухи та тітки Зінаїди Клітної. До Росоші родина переїхала з Тульчинського району. Тож орнаменти притаманні місцевості, де раніше жили майстрині.
"У мене вишивала мама, вишивала свекруха і вишивала моя тітка. Мама вишивала гладдю, свекруха — хрестиком, а тітка — набивне, таке як махровка. І воно все збереглося. Скільки мені казали: "На що воно тобі? Віддати чи подарувати". А я вважала, що нехай буде. Але тепер, як ми приїхали сюди, я подивилася: Алла, моя невістка, приходить, розкладе його, подивиться на це все: "О, яка краса", — і назад у шафу склали. Я так само: подивилися, перестирали — і назад у шафу. А тепер уже вирішила, що нехай ще люди подивляться", — сказала Зінаїда Клітна.
Зінаїда Клітна. Суспільне Вінниця
У колекції є вишивки, створені у 1940 роках. Музею родина передає їх, аби зберегти для наступних поколінь.
"Найстаріші вишивки — це десь 1940 роки. Для мене це все рідне, українське. Це треба берегти. Це робили наші предки, і люди мають це бачити", — сказала Зінаїда Клітна.
Частина колекції. Суспільне Вінниця
Засновниця музею в Росоші Олена Бесараба назвала передані речі цінним поповненням колекції. За її словами, деякі техніки вишивання трапляються рідко.
"Мене переповнює радість за такий скарб, який ці люди нам передають. У нашому селі більшість вишивали гладдю, але такої гладі я не бачила. Оббивки теж трапляються рідко. Це набивали на подушки. Це така вишивка на два боки. Це дуже цінний подарунок", — сказала Олена Бесараба.
Вишита наволочка. Суспільне Вінниця
Для Василя Клітного ці речі — насамперед пам’ять про матір Катерину Оксентівну. Під час Другої світової війни вона була фронтовою медсестрою та зазнала важких поранень. Після війни жінка не покинула улюбленої справи й вишивала переважно лівою рукою, розповів чоловік.
"Вона вишивала все своє життя. Хоча була людиною з інвалідністю другої групи, у неї були скалічені права рука, голова та нога, бо вона пішла на війну з німцями у шістнадцять із половиною років. Була медсестрою. І з однією рукою, переважно лівою, вишивала. Я пам’ятаю багато з цих вишивок. Пам’ятаю, як вона вечорами й ночами вишивала ці картини, рушники — усе хрестиком", — сказав Василь Клітний.
Вишите простирадло. Суспільне Вінниця
За його словами, мати вишивала рушники, наволочки, простирадла та штори на двері. У родині рушниками прикрашали ікони, а вишитими виробами — ліжка та стіни оселі.
"Пам’ятаю, що над моїм ліжком висіла ця картина. Я не пам’ятаю, як вона вишивалася, але мати казала, що це я відганяю гусей, які на мене нападають", — сказав Василь Клітний.
Тетяна Гуця, завідувачка музейної кімнати села Росоша. Суспільне Вінниця
Одну з картин, на якій зображена дівчина біля води, родина вирішила залишити собі.
"Я не бачила, щоб хтось так вишивав. Такий дрібненький хрестик — наче намальовано. Чомусь мені захотілося її залишити", — сказала Зінаїда Клітна.
Вишивка «Дівчина біля води». Суспільне Вінниця
Колекцію вишитих речей родини Клітних експонуватимуть у музейній кімнаті села Росоша. Нині для неї готують окрему локацію. Це одне з найбільших поповнень за два роки роботи музею, розповіла його завідувачка Тетяна Гуця.
"Я хочу подякувати родині Клітних, яка зробила неоціненний внесок у розвиток нашого музею. Це не просто тканина — це пам’ять однієї родини. Тепер вона зберігатиметься в нас. Моє завдання як завідувачки музейної кімнати — донести її до теперішнього і майбутнього поколінь, показати, наскільки багата наша українська культура", — сказала Тетяна Гуця.
Вишивка «Дівчина біля води». Суспільне Вінниця
Разом із вишивками родина Клітних передала музею речі побуту, зокрема бутель, обплетений лозою, рогачіРогач у традиційному господарстві — це предмет хатнього начиння, призначений для роботи з пічним посудом: горщиками та чавунами. та тіпунРізновид назви праски у деяких місцевостях..
Речі, які родина передала у музейну кімнату. Суспільне Вінниця
