Фото: Міністерство охорони здоров’я України Мобільний реабілітаційний модуль для постраждалих від війни в Овручі.
Досвід Овруча
Відстань від Овруча до обласного центру — Житомира — 132 км, це дві години їзди автівкою. До Києва майже 200 км.
Овруч — місто невелике, на початок 2022 року нараховувало близько 15 000 мешканців. Також це центр Овруцької громади, яка включає 90 навколишніх сіл. 2020 року тут проживало близько 37 000 людей.
— Це прикордонна територія, тут багато військових. Є розуміння важливості й зацікавленість з боку місцевої влади, підтримка керівництва області. А також відсутність на той момент у лікарні амбулаторної реабілітації, — Богдан Міненко пояснює, чому обрали саме Овруч, аби встановити перший мобільний модуль.
Визначитися з локацією допомогло керівництво області, до котрого звернувся благодійний фонд із пропозицією. Так роблять у кожному регіоні, де планують встановлювати модулі.
Нині до простору в Овручі навідуються переважно пацієнти з громади, але бувають і військові з інших областей — Львівської, Київської, Хмельницької. Навіть мали пацієнта-ВПО з Донецької області, розповідає Наталя, керівниця міждисциплінарної команди в місті.
— Основний запит — фізична реабілітація. Військові з болями в спині від носіння тяжкої амуніції; у декого йде навантаження на спину через встановлений протез ноги (два випадки); у цивільних через літній вік свої ускладнення, — пояснює вона.
Крім того, до простору тричі звернулися по юридичні консультації. А щомісяця центр відвідує представник місцевого центру зайнятості — інформує і діючих, і звільнених військових про освітні можливості, гранти, різні професії, що для цього потрібно й куди звертатися.
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Як працює команда?
Міждисциплінарна команда — кістяк реабілітаційного простору. На постійних засадах у модулі працюють три-чотири людини: фізичний терапевт, психолог і кейс-менеджер. Щоб зрозуміти, навіщо кейс-менеджер, радимо прочитати наш текст «»Я служив і робив свою роботу добре. Чому держава робить свою роботу погано?» Через що проходять ветерани і їхні сім’ї».
Та цим залученість фахівців не обмежується. Персонал модуля вже є частиною онлайн-мережі, яку створив фонд. Мова і про колег з пілотних проєктів у Києві та Рівному (до речі, саме рівненський центр працює більш ніж рік і отримав фінансування від Нацслужби здоров’я), і про людей з організацій, з якими фонд налагодив співпрацю за два роки роботи.
— Наприклад, кейс-менеджер може перенаправляти складні запити ветеранів і членів їхніх родин до партнерів нашої мережі. Маємо військових юристів, партнерські організації, які консультують щодо працевлаштування, перекваліфікації. Тобто деякі фахівці безпосередньо в модулі працюють, а деякі підключаються в онлайновому форматі, — пояснює Богдан Міненко.
Складні ситуації — це, наприклад, політравма в людини, яка зазнала ампутації, втратила можливість працювати, має складну ситуацію в сім’ї, депресію.
— Це комплексний запит, який доводиться супроводжувати кейс-менеджеру, взаємодіяти і з сім’єю, і з людиною, і з різними фахівцями, — зазначає співзасновник фонду.
Фото: mindyfoundation.com.ua Засновники БФ «Майнді» Богдан Міненко і Тарас Єрмаков
Ампутація теж має комплексний підхід. Якщо протезування вже відбулося, але людина ще невпевнено користується протезом — це про складання індивідуального плану, додаткове прокачування м’язів, відповідні фізичні вправи, масажі, роботу з дрібною моторикою. Якщо ж протеза ще не виготовили — у центрі пояснять, як це робити й коли, які є варіанти, як підібрати протез, щоб він підходив за функціональністю конкретній людині, а не виявився дорогою іграшкою, якою не користуються.
Нині в планах запустити онлайн-реєстратуру. За цією моделлю, фахівець модуля зможе звернутися в онлайн-простір, де будуть представники різних профільних інститутів, як-от серця, раку. Так працівник швидко отримає первинну консультацію для випадку, на якому він не спеціалізується або для якого не має достатньо досвіду.
Де брати фахівців з реабілітації?
Це, мабуть, найскладніше питання, зазначає Богдан Міненко. Проблему нестачі людей визнає і Міністерство охорони здоров’я. Для великих міст вона не така гостра, як для віддалених громад.
У рамках соціальної франшизи цю проблему вирішуватимуть теж комплексно й залежно від конкретного випадку, каже співзасновник фонду.
— В Овручі ми запускали простір на базі лікарні, тому залучили їхніх фахівців, яким надали підвищення кваліфікації: забезпечили навчанням, де розбирали травми, з якими приходять військові чи ветерани, — пояснює він.
А якщо в громаді немає лікарні? Адже проєкт не підв’язаний під медичний заклад, а може існувати незалежно, отримавши ліцензію на медичну діяльність і пакетування від НСЗУ. Тут розглядають декілька варіантів.
Перший — знайти, хто серед місцевих має базову медичну освіту, який фах, досвід. Якщо людина підходить, її відправлятимуть на донавчання, організоване на базі Київського політехнічного інституту спільно з фондом «Коло».
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Другий варіант — якщо такої людини немає, братимуть за основу найближчу лікарню, яка зможе надавати консультації онлайн, а на місці працюватиме фельдшер, якого донавчатимуть як асистента реабілітолога, він і консультуватиме за завданням від лікаря.
— А лікар раз на місяць приїжджатиме в такий модуль зустрітися з відвідувачами, які проходять реабілітацію. Усе впирається в те, що немає кадрів у громадах, тому наш шлях — це докваліфікація людей з базовою медичною чи психологічною освітою, — каже Богдан Міненко.
З підготовкою психологів проєкту допомагає центр при Міністерстві охорони здоров’я «Лісова поляна» — їхні фахівці вже записали навчальні курси, переглянувши які людина проходить тестування, має практичну частину й надалі роботу із супервізором. Усі підходи й методики, яких навчають і психологів, і терапевтів, базуються на рекомендованих МОЗом практиках, запевняє Богдан.
Кейс-менеджерів допомагає готувати ГО «Простір можливостей». Це теж спеціалізований навчальний курс, де пояснюють, як допомогти військовому чи ветерану вирішити ті чи інші питання лікування, працевлаштування, оформлення документів чи допомоги.
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Працівниця мобільного реабілітаційного модуля в Овручі.
Скільки це коштує і де брати гроші?
Сумарно 3 мільйони 181 тисяча гривень. Це одноразова інвестиція. Зазначимо, сума порівняно невисока. Наприклад, на ремонт центру в Бородянці (пілотний проєкт Мінветеранів, який досі не запрацював) виділили понад 250 мільйонів, а ремонт центру в Пущі-Водиці, організований КМДА, вилився в понад мільярд бюджетних коштів.
У три мільйони на простір входять проєктна документація, мобільний будиночок, його транспортування, встановлення, обладнання, підготовка команди, її супровід протягом чотирьох місяців, інтеграція з місцевими службами зайнятості й маркетингові заходи, щоб про центр дізналося якомога більше людей.
Простір можуть розгорнути і в наявному приміщенні, як от вийшло з пілотним проєктом у Рівному. А втім, як порахували вже не на одному медзакладі, це формат не кращий, зазначає Богдан Міненко. І не факт, що буде дешевшим.
— Інфраструктура лікарень у районах дуже застаріла, не інклюзивна. Щоб довести її до необхідного вигляду, треба вкласти немалі кошти в перепланування, погодження, проєктну документацію. Це все займає час, і тут може бути також корупційна складова, якщо будуть зацікавлені сторони, на які ми не можемо впливати, — розповідає співзасновник фонду.
Натомість у готовому прорахованому проєкті, каже, є донор, підрядник, підписують тристоронній договір — і видно, куди йдуть кошти і скільки. А через два місяці на обраній локації вже готовий до використання модуль, проєкт якого розробила українська компанія спеціально під потреби реабілітаційного простору.
Фото: socialfranchise.com.ua Реабілітаційний модуль в Овручі
Для пошуку коштів соціальна франшиза має теж кілька варіантів. Перший — залучення партнерів.
— Якщо говорити про великих донорів, то ми партнери об’єднання «Бізнес без бар’єрів», створеного з ініціативи першої леді. Туди входять 24 великі бізнеси. Якраз там ми отримали партнерство з Visa й Ощадбанком, аби створити простір в Овручі, — зазначає Богдан Міненко.
Другий — самі громади. Ніщо не заважає місцевій владі винести питання на голосування і коштом громади встановити такий модуль, каже Богдан. Тут може бути і комбінований варіант, де частину оплачує громада, частину — місцевий бізнес.
Третій варіант — міжнародні організації, які можуть профінансувати модуль. Так запустили простір у Рівному, його профінансувало агентство ПРООН.
Після чотирьох місяців роботи з франшизою простір має стати на рейки фінансування за пакетом НСЗУ. Сумарно фонд оплати праці складає 60–80 тис. грн на місяць і залежить від кількості працівників.
— Наша задача як франчайзі — забезпечити франчайзерів розвитком: привнесення нових послуг у мережу, нового обладнання, партнерів, підвищення кваліфікації персоналу, навчання. Тобто кожен заклад, який запускаємо, доводимо до певних стандартів, а далі він працює автономно, ми тільки робимо зріз надання якості послуг і заміряємо показники, — підсумовує Богдан.
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Відкриття мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Що робити громаді, яка хоче такий простір?
На відкриття модуля в Овручі приїхав представник Міністерства охорони здоров’я, про це МОЗ написало у своєму фейсбук-акаунті, окресливши як пріоритет — «накрити реабілітаційною парасолькою всю країну».
Після публікації відомства соціальна франшиза отримала чимало заявок від районних лікарень. 14 із них уже перевірили й верифікували.
— Це повинен бути комунальний заклад, щоб можна було співпрацювати з місцевою владою. Фактично одне засідання сесії міськради — і починають роботи, щоб підготувати фундамент, підключити комунікації та встановити будиночок, — пояснює Богдан Міненко.
Якщо громаді потрібне фінансування, вона заповнює заявку на сайті фонду, її розміщують й інформують донорів: мовляв, можливо, ваш бізнес безпосередньо там працює, ось маєте нагоду підтримати громаду. Так, до речі, незабаром фонд представлятиме «Бізнесу без бар’єрів» результати перших місяців роботи простору в Овручі та пропонуватиме на вибір 14 верифікованих заявок.
Ті громади, яким фінансування не потрібне, звертаються до фонду, щоб підписати договір, який стане основою для голосування за виділення коштів. І тоді запускають процес підготовки фундаменту.
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Усередині мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
Чому великі реабілітаційні центри не вихід?
Останнім часом часто порушують питання доцільності великих реабілітаційних центрів. Перше, про що йдеться, — їхня доступність: потрапити на реабілітацію в «перший», «єдиний» і «найпередовіший», очевидно, можуть не всі, хто цього потребує. Їхати в сусідню область і сидіти там місяцями — теж варіант сумнівний.
Крім того, в уявленні багатьох реабілітаційний центр має розташовуватись, як санаторій, десь у лісі, подалі від міста. Але така відірваність не сприяє нормальному поверненню людини в соціум.
Друге питання — гроші. Часто це мільярди на ремонти й сумнівні тендери, як з ремонтом центру в Пущі, про який ми вже згадували. Або ж історія з відновленням Центру соціально-психологічної реабілітації в смт Бородянка — на тендери для нього витратили понад 250 млн грн, серед підрядників фігурували прізвища з журналістських розслідувань, а центр уже пів року не можуть відкрити.
Натомість спільнота наголошує, що акцент потрібно робити саме на підготовці фахівців і розвитку реабілітаційної системи на рівні громад.
Фото: Міністерство охорони здоров’я України Робота мобільного реабілітаційного модуля для постраждалих від війни в Овручі.
«Нагадаю, що вагома частина звернень ветеранів і військових — це загострення хронічних хвороб, гіпертонії, діабету, артриту тощо. Тому мати окремий великий розкішний реабцентр, виборювати кожну консультацію спеціалістів або ж відсилати пацієнта на обстеження й консультації в інші заклади — це завжди гірше, ніж реабілітаційне відділення/центр у складі багатопрофільного закладу», — зауважила Ольга Завадська, проєктна координаторка благодійного фонду «Пацієнти України».
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
