Командир артустановки 31-ї ОМБр Богдан. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Дуже складно стало цього року порівняно з попередніми роками. Що сказати, стараємося збивати дрони, не допускати їх до цієї "іграшки" (вказує на артилерійську установку, — ред.) і працювати у міру можливості. Щоб і нас не спалили, і "іграшку" нашу не спалили, і нести гарну роботу, яка від нас залежить, тому в цьому плані важко: завжди хтось один стоїть і контролює небо, тому стараємося не допускати, щоб не було з нашої сторони уражень.
Роботи у нас було дуже багато, тому окремі випадки не запам'ятовуються. Бувало таке, що була група людей, і ми їх, скажімо так, спинили. Було і по техніці відпрацювання: ми спинили колону. Були ми і хату розібрали — їхнє укриття. Там було десь вісім чоловік, і ми сподіваємося, що вони не вийшли звідти вже, бо тоді сказало командування, що всі були 200 та 300.
— А взагалі, ви бажана ціль для російських військ, артилерія саме?
— Звісно, для росіян, я вважаю, якщо дивитись стріми, то всі бачать, як вони працюють на арту. Для них ми чи перші, чи другі за пріоритетністю, тому що ми велике ураження даємо. Був такий в житті момент, ще на початку війни. Це нам вже тоді доповіли. Нам тоді дали команду виїжджати — ми виїхали з позиції трішки раніше, заздалегідь. І в той момент, коли ми виїхали, ту посадку всю зрівняли з землею. Ми тоді були такі раді, що змогли швидко зібратися і виїхати, і "іграшку" врятували, і життя — це в першу чергу. Нас там тоді засікли. Будемо прямо говорити: ми довгий час стояли, то встигли зрупуватись і вчасно втекти.
Навідник артсустановки 31-ї ОМБр Роман: "Торік нам довелося міняти позицію шість разів за місяць"
Навідник артсустановки 31-ї ОМБр Роман. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Доволі цікава професія у мене в цивільному житті була. Зайбійником худоби на бійні працював. Ну, тобто, як розумієте, роботу я, можна сказати, не змінив.
У нас команда складається з п'яти людей. Моя задача як навідника — добре навестися і доставити "посилку" в те місце, куди її "замовляють". Скажімо так. Це більш така витривала робота. В тебе немає сну, зараз тим паче важко через дрони. Дуже багато їх. Для початку треба дрон збити, а потім вже працюємо з гармати — навіть таке буває. А так завжди чекаємо, є віконечко — відпрацювали, заховались, ціль уразили, нам подякували, побратимів підтримали, піхоту.
Торік нам довелося міняти позицію шість разів за місяць. За їхніми перехопленнями нам повідомляли, що ми їх вже дістали і нас потрібно будь-якими способами знайти. Тоді на Малинівку штурми були, і ми там працювали. FPV, Ланцети, стволка — все по нам працювало.
— Що відчуваєте, коли вам повідомляють про успішне ураження?
— Що світ став чистіший від цієї нечисті. Я не знаю: "задоволення" — це буде звучати неправильно. Радує, що вони прийшли на нашу землю, а ми її боронимо. Боронимо своїх рідних та близьких — звісно, радію.
Номер обслуги артустановки 31-ї ОМБр Анатолій: "Азарту в цій справі в мене з самого початку не було — це обовʼязок, який треба зробити"
Номер обслуги артустановки 31-ї ОМБр Анатолій. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Моя робота, як у книжках пишуть, то замковий. Тобто, я заряджаючий. Мені хлопці підносять заряд та снаряд. І я невеличкою паличкою все туди заряджаю. Заодно під час стрільби, у мій обов'язок входить аби гармата була у робочому стані.
Азарту в цій справі в мене з самого початку не було — це обовʼязок, який треба зробити. А потім вже по ситуації: колись радуєшся, колись боїшся. А під час роботи — ні. Просто робота і все.
Ворог — він і є ворог. Що про нього сказати? Нічого не можу — ворог і все. Поки він сюди не ліз, то просто сусіди були, неважливо, хороші чи погані, то їхнє діло. А раз він сюди приперся, тим паче не просто так приперся, то тепер він одне слово — ворог. А там вже епітетів можна скільки хочеш напридумувати.
— Ваша погода — це дощ і туман?
— Так-так-так. За останній рік більше почала подобатися така погода, ніж сонячна. Ця погода добра, коли десь сидиш у селі, біля хати, на лавочці і покурюєш собі. А на фронті краще, аби пасмурно та сиро було — дощ.
