«Вижили в пеклі». Історії катівні Херсона

Фото: Офіс Генпрокурора «Посадили на підвал за українські прапори»

З херсонцями, які пережили катування, ми зустрілися вранці в холі київської лікарні. Молоді чоловіки зголосилися відкрито говорити про нелюдські тортури та пережите. До столиці їх привезли слідчі прокурори області, щоб обстежити і надати необхідну медичну допомогу.

Худорлявий Олексій Сівак (38 років, у мирному житті був моряком і зварювальником) починає першим. Він дуже добре пам’ятає 24 лютого. «Усі прокинулися від вибухів. І з цього дня в нас почалося нове життя. Час зупинився на цьому 24 числі. Настав вакуум, який перейшов в окупацію», — каже він.

Фото: Анна Стешенко Олексій Сівак

Його херсонський сусід «через паркан» і другий постраждалий Роман Шаповаленко (38 років, за освітою теж моряк, але працював не за спеціальністю) додає: «Окупація почалася з окружної дороги, та ще до 5-ї години я віз на автівці військових на аеродром. Тоді вони сказали, що це не навчання, а справжня війна. Почався хаос, черги на заправках. Уже о 7-й ранку я об’їхав усе місто, а ближче до обіду по Антонівському мосту почали рухатися колони орків. Повністю нас окупували 1 березня».

За словами чоловіків, місцеві реагували на це по-різному. Хтось з українськими прапорами намагався зупинити танки. Інші евакуювалися через Білозерку. «Перші дні люди насправді не розуміли до кінця, що відбувається. Мовляв, за пару днів усе мине. Ми з Романом не виїхали, бо ситуація в нас схожа: у мене теща — інвалід, у нього — лежача мати», — говорить Олексій.

Два сусіди по ночах розвішувати національні прапори та банери з українською символікою на вулицях неподалік своїх хат. «Ми це робили практично постійно з початку окупації. Я малював банери. Разом виїжджали на авто та розвішували. Після Дня Незалежності, коли ми повісили прапори на стовпи, вже 25 серпня до нас у хату на двох бусах приїхали феесбешники та військові у важкому спорядженні. Це наше припущення, що взяли саме за нашу акцію з прапорами на 24 число. Утім не виключаємо, що хтось з місцевих давно здав. Та це лише припущення. Варіантів може бути багато. Бо ж ми себе позначили зі самого початку тим, що вішали прапори за метрів 100 в обидва боки від своїх будинків», — згадує Роман.

Фото: Анна Стешенко Роман Шаповаленко

За його словами, того дня до хати вломилися четверо окупантів, які почали все перевертати, шукаючи зброю, наркотики та українську символіку. «Звісно, нічого не знайшли. Тоді взялися жорстко пресувати: «Кажи – де!?» Усе це бачила моя родина: донька, мати, сестра, чого я не хотів. У телефоні знайшли листування, де я називав орків своїми словами. За це вони зачепилися. Я сам вийшов з будинку. Рідним обіцяли мене повернути за 10 хвилин. Так я і поїхав на 54 дні до катівні. Кожен з нас рахував дні, бо ми відмічали їх на стіні крейдою, як ото Робінзон», — продовжує він. Наче посміхається, але руки постійно тремтять.

Фото: Анна Стешенко Фото «календаря» в катівні, де люди рахували дні

Олексія забрали того самого дня через півтори години. «Однак у мене все було не так м’яко. Мене дуже сильно били. Особливо по голові. Питання були ті самі: де зброя, де позиції ЗСУ? Окрім ФСБ і російських військових, на обшуку та побитті були два колаборанти. Хоча насправді як такого й обшуку не було. Чесно кажучи, багато не пам’ятаю, бо так побили, що голова гуділа і я не розумів, де вже знаходжуся. Били за все: порожня пляшка — це коктейль Молотова, якась мотузка — це бомба, паяльник, яким я навіть не вмію користуватися, – це для виготовлення вибухівки. То був жах.

Жінка в цей час ховалася в старому літньому будинку поряд. Її знайшли і примусили підписати протокол «обшуку». Прочитати його не дали, попередивши, що в разі непідписання теж заберуть. Після цього мене відвезли на добу до поліцейської дільниці на вулиці Маяковського. Де в маленькій коморі без нічого я ночував. Шукали телефон, який я, як їм сказав, викинув у нашу річку. Тож на ранок мене привезли туди. Дали гранату в руку й наказали бігти. Ставили на коліна, направляли пістолета до скроні, питаючи, чи справді телефон у річці. А вже 26 серпня привезли на підвал, де я пробув 57 днів», — розповідає він, знизуючи плечима.

Як живе вільний Херсон під російськими обстрілами

«Повний комплекс процедур»: катували, топили, забивали до смерті

Фото: Офіс Генпрокурора

Хлопців привезли до слідчого ізолятора. У мирний час це було СІЗО європейського типу: з камерами спостереження, телевізорами, кімнатами після ремонту на вулиці Теплоенергетиків, 3. «Але орки всі телевізори та зручності відразу познімали. На перших поверхах вони організували катівні, де під час «процедур», як це називали, навмисно відчиняли вікна, аби всі чули крики людей. Коли ж говорили між собою, то зачиняли їх, щоб ніхто не знав про їхні балачки», — продовжує Роман.

За їхніми словами, кожного полоненого для початку «садили на стакан». «Це така маленька кімнатка з прозорими скляними стінами. Нам одягали на обличчя шапки. Кайданки на руки — позаду стільця. Так людей тримали годинами. Я благав хоча б послабити трохи руки, а вони сміялися, що загубили ключі. Заборонялося також піднімати голову. І це був лише початок. Потім був допит», — розказує він.

А Олексій перебиває: «Це був не допит, а повноцінні тортури».

«Ага, електрофорез», — киває Роман, намагаючись шуткувати.

«Підключали до різних органів дроти з такого ще радянського пристрою з телефоном і пускали струм. До вух, до геніталій. Біль відрізняється від побиття гумовою дубинкою. Уже в камерах, нагорі, за криками людей знизу ми відрізняли струм», — згадує жахи Олексій.

Фото: Офіс Генпрокурора Пристрій для катування електричним струмом

Роман зізнається: «Якщо іншим орки вішали дроти на геніталії, то мене самого змушували це робити».

Запитання під час знущань були ті самі: де зброя, кому допомагав у ЗСУ, чому волонтерив. «Говорили, що ми за суп у літніх мешканців отримуємо інформацію про позиції росіян. Вимагали здавати ДРГ, схрони, знайомих військових і тих, хто підтримує українську владу. Усе зводилося до стандартного: «Говори! Чого мовчиш!?»

Такі допити відбувалися періодично. Когось навмисно катували кілька днів поспіль і годинами. «Били до крові по тих самих місцях. Одному хлопцю розбили сідниці в неймовірного розміру якусь масу. У камері хоча б мокру ганчірку йому давали, щоб стало легше. Думали: ну, хоча б наступного дня бити там не будуть. Однак його забирали, а потім приносили забитого знову. Одного разу інший хлопець просто не прокинувся. Ми до нього вранці: «Ігорьок, вставай!» – а він холодний. У таких випадках окупанти казали: «Ну, трохи перестаралися». Тоді всіх нас вивели з камери до іншої кімнати, тіло кудись забрали. Мені під час побиттів зламали ребра, то я просив не бити туди. Зрозуміло, що це їх не зупиняло», — каже Роман.

Фото: Анна Стешенко

Оприлюднили відео з катівні у Херсоні, яку росіяни облаштували в СІЗО

Він також розповів про особливо важкі дні для себе. «Після попереднього допиту наступного дня мене спитали: «Обирай, що тобі сподобалося вчора найбільше?» Я візьми та скажи: «У вас тут такий атракціон усього». На що вони обізвали мене гумористом і пообіцяли: «Тоді отримаєш весь «комплекс процедур».

Окрім струму та побиття, чоловікові вдягнули на обличчя його ж футболку. Повалили на підлогу й почали заливати водою, допоки не знепритомнів. Скільки разів повторили це, Роман не пам’ятає. Коли вже отямився, його змусили вимити ту підлогу. «Ще жалілися, що погано помив. Примусили перемивати».

Роман каже, що його не ґвалтували, але залякували, що «посадять зараз на пляшку, роздягали, показували її».

Так тривало три дні. «Один з катів для повного комплексу вставив ніж у ногу – колупав її. Продовжували топити. Коли ж зрозуміли, що після всього я б усе сказав, то повернули до камери. Але там іншим заявили: «Він не спить». За порушення наказу спати не давали вже всій камері. Дали аркуш, ручку: «Здай тих, хто за Україну. Згадуй». Наступного дня знову ці самі тортури».

Фото: Офіс Генпрокурора

У невеликих камерах максимум на 3-5 осіб перебувало іноді до десятка людей. В одній, як чули чоловіки, були жінки. За їхніми свідченнями, до них фізичних тортур не було. «Якщо четверо нар без матраців на 8 людей, то решта в кімнаті спали на голій підлозі. Під головою — пуста пластмасова пляшка. Мені ж хлопці дали картонку. На початку годували раз на день, увечері — чай без цукру. На вулицю не виводили за весь час утримання. Туалет був усередині», — продовжує він.

Усіх змушували час від часу співати російський гімн. Новачків його мали навчити співкамерники, ще й якнайшвидше, бо за незнання гімну не дозволяли спати. То хлопці пішли на хитрість: ручкою написали текст на ганчірці й повісили на дверях, аби окупанти не бачили. Так і співали.

Фото: Офіс Генпрокурора

Олексій додав цікаву деталь. «У камери ніхто з них не заходив. Уявляєте? Вони реально нас боялися, коли ми були разом. Називали лише прізвища, тоді треба було нахилитися, підготувати руки ззаду й так рухатися до виходу на допит. Та одного разу якимось дивом російський кат – до речі, найзліший з них усіх – випадково опинився всередині камери, а двері раптом за ним зачинилися. Бачили б ви його очі, а як він грюкав і верещав, аби його випустили».

«Я здавав позиції орків. За це мене здали свої»

Петро Жадан (39 років, колишній військовий: у 2015–2021 роках служив за контрактом у піхоті та артилерії на Маріупольському та Донецькому напрямках) у перший день повномасштабного вторгнення чекав на дзвінок з військкомату.

«Однак самого військкомату вже не було 24 лютого. Військових також не було наступного дня. Прийшло 1 березня – усе було окуповано. З моїми документами мене не пропустили б на блокпостах. Та й їхати я не намагався. Був би на підвалі ще раніше», — почав він свою історію.

«По мене приїхали 6 серпня. Як потім уже розповідали сусіди, трьома бусиками перекрили навіть вулицю. Вибили хвіртку, вломилися. Я точно знаю, що мене здали, бо я ж військовий. Навіть знаю, хто це зробив. Один місцевий колаборант, який уже виїхав. На підвалі я провів 73 дні».

Не приховує: весь час здавав координати противника ЗСУ. «Так, я це робив. Вони про це дізналися».

Фото: Анна Стешенко Петро Жадан

Згадує свою камеру номер 12. На вулицю теж не виводили. Допитували без застосування електричного струму. «Однак дуже сильно пресували ногами та палицями. Чому не били струмом? Не знаю. Думаю, що просто по мені бачили, що там оцей струм уже до лампочки мені. Не били безпосередньо по обличчю. Навмисно по голові. Декілька разів приставляли зброю, питаючи: «Де схрон?»

Двічі змусили дати інтерв’ю на камеру так званим російським журналістам. «Обіцяли, що за це через 5 днів відпустять. Змусили розказати, де служив. Питали: «Де ти хочеш жити?» Кажу: «У Херсоні». Вони: «Де???» Змушували, сказати, що це Росія. Але так і не випустили. Прийшли, сказали, що відео «не зайшло». Тому вивели, одягнули шапку на обличчя, кудись вивезли. Десь у полі наказали бігти й зупинитися за 50 м, щоб вони кинули гранату. Після цього повернули в камеру. Таку імітацію робили. Погрожували, що посадять на 20 років. Уже під час другого інтерв’ю так званий російський журналіст попередив, що мене чекає довічне. Знаю, що багато інших військових і атошників вивезли до Криму. Можливо, для подальшого обміну», — припускає він.

Фото: Офіс Генпрокурора

Усі троє чоловіків розповідають, що в камери час від часу «підселяли гастролерів». «Казали, що це ґвалтівник. Робіть з ним усе, що хочете. Вони чекали на нашу агресію. Ми ж розуміли, що цього робити не можна. Ми не російські солдати з їхніми нелюдськими методами. У нас людські поняття, в камері ми були всі однакові. Ніхто не знав, чи виживе», — зазначив Олексій.

Також в окупантів напідпитку вечорами була одна й та сама гра — жбурляли кийок, по дверях якої камери попало — звідти виводили когось на побиття і знущання.

Напередодні деокупації Херсонщини в росіян почалася паніка, говорять хлопці. Палили всі документи, когось пакували в буси, аби відвезти на Лівобережжя. Олексія 17 жовтня із СІЗО етапували до того самого поліцейського відділку, звідки почалося його жахіття. Там у коморі метр на три з іще вісьма людьми він провів ще два дні. «Без нічого, були просто стіни. Ми чекали. Ударивши по голові, вони примусили щось підписати. Тільки через пару днів таки відпустили. Я просто вийшов і поїхав до рідної хати», — сказав Олексій уже з посмішкою.

Фото: Анна Стешенко

Колишній військовий Петро додав, що вийшов теж 19 жовтня. Його побачили люди біля якогось магазину. «У місті вже знали, що з СІЗО відпускають. Один чоловік попросив почекати: зайшов до магазину й виніс мені 50 грн на маршрутку».

Роман теж повернувся до рідних: «Але спати нормально не можу досі. Бачите, як тремтять руки? Голова теж болить. Ми написали заяви та давали свідчення вже нашим органам. Добре, що нас привезли на обстеження, бо невідомо, які будуть наслідки тих катувань. Нам надають психологічну допомогу. У Херсоні немає жодного, кого не зачепила б окупація. У нас не таке велике місто, усі знають один одного. Постраждали всі. Головне — все позаду. Пекло закінчилося».

«Ще не всі в Херсоні готові говорити про катування»

Перша заступниця керівника Херсонської окружної прокуратури Лілія Рашевська, яка супроводжувала постраждалих до Києва, розповіла LB.ua, що порушено єдине магістральне провадження за ст. 438, ч. 1 ККУ («воєнні злочини») та за статтями про колаборанство, в ньому об’єднано понад 100 таких фактів.

Вона наголосила, що наразі можна говорити про понад тисячу людей, які пройшли по суті 11 фільтраційних концтаборів. І це лише на деокупованій території. Тоді як прокуратура вже має інформацію про аналогічні катівні на тимчасово окупованому Лівобережжі.

Фото: Офіс Генпрокурора

«На сьогодні в області встановлено 160 постраждалих від катувань. Прокуратурою проведені слідчі дії. Звісно, потерпілих набагато більше, вони утримувалися не в одній такій катівні. Однак по багатьох є не всі анкетні дані, правоохоронні органи над цим працюють».

За її словами, до столиці на обстеження привезли саме цих чоловіків, бо вони готові розповісти свої історії. «Дві особи зазнали сексуального насилля. Оскільки, за міжнародним законодавством, катування геніталій струмом визнано саме таким злочином. Поки що лише вони дали згоду говорити для медіа про це. Зрозуміло, що не всі на це готові. Бо бояться. Хтось не має сил згадувати. Для кожного це велика трагедія. Утім ми продовжуємо фіксувати такі воєнні злочини, що стане доказовою базою для притягнення окупантів до відповідальності», — запевнила вона.

Анна Стешенко, спеціальний кореспондент LB.ua

Джерело