Українські війська в Бахмуті, 27 лютого 2023.
А воно в нас таки проростає. Час від часу трапляються розбори наших помилок.
Бої в містах – дуже складні тактичні дії для обох сторін. Спілкування з учасниками таких боїв, регулярний аналіз відкритих джерел та офіційних повідомлень дозволяє зробити висновки (без прив’язки до конкретного населеного пункту):
1. Відсутність єдиної системи управління обороною населеного пункту.
Є підстави стверджувати, що цей урок ми засвоїли. Оборона Бахмута починалася з дій щонайменше 25 батальйонів різної підпорядкованості. Зараз три бригади діють у місті, ще декілька на північ і південь від нього. Противник значно наростив сили за останній місяць, але до пуття нічого не здобув, хіба зазнав втрат. Отже, керована оборона – скеля, об котру розбиваються хвилі штурмів.
2. Незнання підрозділами бойової задачі старшого командира.
Оце наше, рідне. Де два українці, там три гетьмани. Підрозділи, які прибувають на посилення оборони, майже ніколи не знають (або вдають, що не знають) єдиного замислу та плану оборони міста, намагаються діяти на власний розсуд. Усе це посилюється поступовим вимиванням кваліфікованих офіцерів і сержантів. На жаль, ми також втрачаємо професіоналів.
Фото: Сухопутні війська ЗСУ Бійці 93 бригади Холодний Яр працюють з міномета MO-120-RT французького виробництва на Бахмутському напрямі.
3. Відсутність системи вогню.
І знову ж наше, рідне. Люта ненависть до всього паперового, крім грошей, УПА (українська паперова армія. – LB.ua) та все таке інше. Я за 35 років жодного разу не зустрів ротного, котрий знав би напам’ять систему вогню своєї роти. Система вогню вибудовується від поодинокого стрільця, котрий знає свій основний і запасний сектори обстрілу, а не лупашить у білий світ, як у копійчину. Місто має особливість, воно не пласке. Тобто система вогню набуває вертикального виміру. Цей косяк – прокол системи військової освіти. Академії довго і розлого навчають оборони та наступу, потім згадують, що в горах також можна воювати і там є ярусність системи вогню, потім згадують, що і в місті також можна воювати. Але жодного разу ні гори, ні місто не розглядають у жодній тактичній задачі. Офіцер приходить у військо, вважаючи, що земля (у сенсі поля бою) пласка.
4. Слабка взаємодія між підрозділами, відсутність уваги до стиків і флангів.
Посібники ПВК «Вагнер» рекомендують найманцям відшукати стик між підрозділами й атакувати саме там. Рекомендують це не просто так. Вочевидь, противник має цей досвід і його оцінено як успішний. Інша сторона – будь-яке вклинення противника для психологічно нестійкого командира є тригером для відходу, адже побоювання опинитися в оточенні сильніше за здоровий глузд і військовий обов’язок. Далеко не кожен вміє керувати інстинктом самозбереження. Не кожен є лідером, не кожен може повести людей за собою або втримати їх на позиціях.
5. Підрозділи Сил оборони дуже рідко застосовують у вуличних боях колективну зброю, з особистої стріляють дуже невлучно, виставляючи для стрільби руку зі зброєю з укриття.
Хочу думати, що так відбувається не суцільно, але ПВК «Вагнер», сепари з банд ЛНР-ДНР, що потрапили в полон, так і кажуть, що їх так учили, казали не боятися, вільніше рухатися містом, шансів упіймати кулю не так і багато. Нам – знову «двійка».
Фото: Андрій Білецький
6. Відсутність планових цілей для артилерії в міській забудові.
Артилерію так само погано готують до бою в місті та до вогневої підтримки піхоти, що веде бій у місті. Я прискіпливо вивчав досвід російської армії в Чечні. Два приклади: коригувальник вогню через щільний вогонь стрілецької зброї противника був змушений пробити ломом у стіні будівлі отвір, у котрий всунув монокуляр бусолі і таким чином коригував вогонь хоч якось. Інакше – ні, снайпери миттєво стріляють у будь-який блік оптики. Інший коригувальник робив це, лежачи під вікном і спостерігаючи вибухи у дзеркалі шафи, що стояла напроти. Цього в академії не вчать. А воювати в містах необхідно. Цей урок – також «двійка».
7. Невміння офіцерів-артилеристів вести вогонь на повітряних розривах, застосовувати освітлювальні та димові боєприпаси для створення осередків пожеж.
Арті – знову «двійка». Усе, що стосується застосування спеціальних боєприпасів, у мої часи навчання у ВАКУ було прохідними темами, ця навичка не ставилася і не полірувалася до блиску. Потім мої однокашники стали викладачами ВАКУ. Результат бачимо. Слід це негайно ламати. Дистанційний підривник В-90 артилеристи мають сприймати як звичайнісіньку річ на кшталт ранкової кави чи бутера з салом, а не як непотрібну заум, девайс від скажених науковців, геть відірваних від життя.
Фото: Сухопутні війська ЗСУ
8. Підрозділи не влаштовують перед своїми позиціями інженерних загороджень.
Дротяних загороджень «Єгоза» і «Путанка» у військах, кажуть, достатньо, але щось війська ними не користуються. Міни та інші вибухові загородження – справа відчайдухів, що люто прагнуть перемоги, або командирів належної кваліфікації. Тут – група подовженого дня з НІСом на чолі.
9. Війська не навчені прихованих шляхів маневру, не роблять проходів усередині будівель, руйнуючи стіни, між будівлями, слабко використовують підвали.
Згадаймо оборону ДАПу, коли оборонці маневрували через каналізацію. Захоплені як трофеї посібники противника з тактики звертають увагу і на ці елементи бою в міській забудові. Знову до НІСу на подовжений день.
Підписуйтесь на наш Google News
10. Хаотичне застосування БпЛА.
Знову ж таки: наше, рідне, кожен байбак сам собі у полі агроном. А як немає обізнаності про план старшого командира та взаємодії, то якось по-іншому дрони і не застосуєш, усі летять куди вважають за потрібне, одразу виконують усі задачі, хоча хтось міг би розвідувати, хтось – коригувати арту, хтось – спостерігати за полем бою і обмінюватися інфою, «Дельта», «Кропива» ж є. Але ніт!
Нещодавно відбувся перший випуск вишколу капітанів у Силах ТрО. Курси командирів рот пройшли наші офіцери у Великобританії. Тобто проблему в ГШ бачать та усвідомлюють. Варто сподіватися, що ці позитивні кроки якнайшвидше призведуть до змін на нулі.
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
